Веб-бібліотека

Бедь В. В. Юридична психологія:

Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...

Беззубко Л.В. та ін. Управління трудовими конфліктами: Теоретичні основи вивчення конфліктів. Загальна характеристика конфлікту як явища. Конфлікт як об'єкт вивчення і управління. Основні типи конфліктів. Стадії трудових конфліктів. Основні причини трудових конфліктів. Вивчення проблем трудових конфліктів. Дослідження трудових конфліктів. Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької області). Методичні підходи до вивчення стану трудових конфліктів. Нормативно-правові і соціальні основи управління конфліктами. Характеристика існуючої в Україні системи соціального захисту. Вивчення проблем трудових конфліктів. Характеристика нормативно-правової бази вирішення трудових конфліктів. Стратегія управління конфліктами...
Українське народознавство / За ред. С. П. Павлюка: Предмет і завдання етнографії. Походження українського народу. Етнічна територія України. Етнографічне районування України. Етнічний склад населення й сучасні етнічні процеси в Україні. Світоглядні уявлення та вірування. Людина. Доля. Душа. Демонологія. Довколишній світ. Релігія в житті українського народу. Передхристиянські вірування наших предків. Християнізація духовного життя українського народу. Етнічні архетипи в релігійному житті українців. Звичаї та обряди. Календарно-побутова обрядовість: етапи формування. Обрядовість зимового циклу. Обрядовість весняного циклу. Літні звичаї та обряди. Осінні звичаї та обряди. Народні знання. Народний календар. Космогонія і астрономія. Метеорологія...
Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів: ОМАНЛИВИЙ МИР (1919 - 1933 рр.). Перші наслідки мирних договорів. Нові кордони Німеччини. Гаранти проти Німеччини та репарації. Розчленування Австро-Угорщини та його наслідки. Балкани й розпад Османської імперії. Радянська проблема. Проблеми колоній. Перші кроки Ліги Націй. Європа в 1922-1925 рр. Каннська й Генуезька конференції, Рапалльський договір. Рурські справи. Врегулювання рурського питання. План Дауеса. "Женевський протокол". Середземноморська та Східна Європа. Визнання СРСР. Європа і апогей колективної безпеки (1925-1929 рр.). Локарнські договори та прийняття Німеччини до Ліги Націй. Бріан і Штреземан. Пакт Тріана-Келлога. Залишення Рейнської області. План Янга...
Сирохман I. В. та ін. Товарознавство продовольчих товарів: Споживні властивості харчових продуктів. Основні речовини харчових продуктів та їх властивості. Якість продовольчих товарів. Втрати продовольчих товарів у процесі товаропросування. Стандартизація і сертифікація продовольчих товарів. Штрихове кодування і товарна класифікація експортно-імпортних продовольчих товарів. Зберігання продовольчих товарів в роздрібній торговельній мережі і вимоги до їх якості. Зерноборошняні товари. Хімічний склад зерна. Крупи. Борошно. Показники якості та дефекти крупів і борошна. Пакування, маркування, транспортування та зберігання крупів і борошна. Макаронні вироби. Хлібобулочні вироби. Плодоовочеві товари. Фактори, що впливають на хімічний склад та властивості плодів і овочів...
Мухін В.М. Фізична реабілітація: Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації. основи реабілітації. Деякі загальні питання реабілітації. Завдання, мета і принципи реабілітації. Види, періоди і етапи реабілітації. Фізична реабілітація. Лікувальна фізична культура. Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Засоби лікувальної фізичної культури. Форми лікувальної фізичної культури. Періоди застосування лікувальної фізичної культури. Загальні вимоги до методики проведення занять з ЛФК. Рухові режими. Ефективність застосування ЛФК. Лікувальний масаж. Механізми лікувальної дії масажу. Вплив масажу на окремі системи організму. Форми і методи лікувального масажу. Фізіотерапія...
Москаленко А. З. Теорія журналістики: Предмет і завдання курсу. Поняття «журналістика». Університетська підготовка журналістів. Нова журналістська формація. Журналістика як мистецтво і як наука. Інформаційний підхід у журналістиці. Суспільство і соціальна інформація. Відкритість інформаційного простору. Основні принципи інформаційних відносин. Доступ до інформації. Види інформації. Правила передачі інформації. Нормативна база діяльності преси. Свобода преси. Правові основи функціонування ЗМІ. Законодавче забезпечення захисту інформаційного простору. Норми професійної етики журналіста. Результативність журналістської діяльності. Функції як результат поєднання мети та засобів її досягнення. Принципи журналістики як основа ефективного функціонування ЗМІ...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців: Українська мова - державна мова України. Поняття національної та літературної мови. Мова й мовлення. Основні вимоги до мовлення. Офіційно-діловий стиль. Мовні норми. Поняття стилю. Найважливіші ознаки, що характеризують офіційно-діловий стиль. Поняття мовної норми. Культура усного ділового спілкування. Вимоги до усного ділового спілкування. Стандартні етикетні ситуації. Система мовних формул. Прийом відвідувачів. Бесіда. Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура переговорів. Нарада. Збори як форма колективного спілкування. Інтерв'ю. Радіоінтерв'ю. Участь у телепередачі. Мистецтво публічного виступу. Доповідь. Участь у дебатах. Візитна картка та її використання...
Калінін Ю.А. Релігієзнавство: Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика. Матеріалістична концепція релігії. Марксистська релігієзнавча концепція. Об'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Натуралістична концепція релігії. Соціологічна концепція релігії. Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури. Сутність і походження релігії. Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура. Функції релігії та її роль у житті суспільства. Релігії світу. Родоплемінні культи. Магія. Фетишизм. Анімізм. Тотемізм. Землеробські культи. Шаманізм. Ранні національні релігії. Релігія Стародавнього Єгипту...
Трач Ю. В. Архівознавство: Система архівних установ України. Система архівних установ України. Організація роботи архівів. Національний архівний фонд. Національний архівний фонд: склад, структура та право власності на документи. Формування Національного архівного фонду. Організація архівних документів. Історія архівної справи в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської. України (середина XVII-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIII-XIX ст. Архіви України XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 pp.). Архівна справа в Західній Україні...

ИШРАКИЗМ

- также "философия озарения", "иллюминатнвизм" (от араб. ишрак - озарение) - одно из направлений классической арабо-мусульманской философии. Ишракизм представляет собой переосмысление наследия доисламской иранской культуры, прежде всего зороастризма, с монистических позиций, характерных для средневековой исламской мысли. Основные идеи ишракизма высказаны, возможно. еще Ибн Сити, а систематически изложены ас-Сухраварди. Дальнейшую разработку ишракизм получил у ашШахразури (13 - 14вв.), Кутб ад-Дина аш-Ширази (ум. 1311), Садр ад-Дина аш-Ширази (ум. 1640). По мере развития ишракизм претерпел значительную эволюцию, сблизился с суфизмом и арабоязычным перипатетизмом. Ишракизм оказывал влияние на поздних иранских мыслителей, его идеи прочитываются у основателей бабизма и бахаизма.
Поскольку до нас не дошел труд Ибн Сины "Восточная философия", который, в отличие от "Книги исцеления" и других собственно перипатетических сочинений, предположительно содержал изложение его подлинных философских взглядов, и, более того, точно не установлено, существовал ли он вообще, невозможно однозначно считать начало разработки идей ишракизма заслугой Ибн Сины. Однако это не является невероятным, поскольку ас-Сухраварди относится к Ибн Сине как к безусловному авторитету, что подтверждается в числе прочего многочисленными текстуальными совпадениями, и явно отделяет его от "перипатетиков", на которых обрушивает свою критику. Так или иначе, первую дошедшую до нас систематическую форму изложения философии ишракизма мы находим в "Хикмат ал-ншрак" ("Мудрость озарения") ас-Сухраварди.
СИСТЕМАТИЗАЦИЯ ИШРАКИЗМА у ас-Сухраварди может быть определена как попытка построения абсолютно монистической системы на фундаменте метафизики света и номиналистической критики понятия "существование" и субстанциальных форм перипатетиков. Философский лексикон асСухраварди, помимо общеизвестных на то время терминов, включает некоторые синонимичные принятым понятия, а также ряд собственных. К последним принадлежат прежде всего "свет" и "тьма". Их категоризация происходит у него как превращение принципиально дуалистической понятийной системы в монистическую. Абсолютизируя "свет", ас-Сухраварди трактует "тьму" как чистую отрицательность, в число условий которой не входит "возможность". Поэтому тьма не представляет собой самостоятельное начало и для наступления тьмы достаточно, чтобы свет покинул нечто освещенное. Фундаментальная неудача этой попытки свести дуализм к монизму связана с тем, что "нечто освещенное", а не просто освещающий свет, необходимо как условие тьмы, но это нечто, способное быть и освещенным, и темным, не может быть сведено к свету, исключающему тьму. Эта трудность проявляется на всех уровнях построения учения, в которое скрыто или явно вводятся независимые основания для объяснения множественности, противостоящей искомому абсолютному единству.
ПЕРВОНАЧАЛО. В качестве Первоначала в ишракизме выступает "Светсветов" - абсолютный свет. Ас-Сухраварди отвергает всякий внешний коррелят понятия "существование" (см. Существование) и не считает возможным пользоваться онтологической системой категорий как истинными понятиями. Вместо этого он описывает отношение Первоначала к своим следствиям как убывание "интенсивности" (шидда) света. "Субстанциальность" и "единство" также отвергаются как чистые понятия, "смысл" которых не существует вовне (см. Смысл), поэтому все света описываются как нечто абсолютно простое, одинаковое, но различающееся по интенсивности. Каждый нижестоящий свет в отношении вышестоящего менее интенсивен и в силу этого "подчинен" вышестоящему, выступающему в отношении него как "подчиняющий" (кахир). С понятиями интенсивности и подчиняющего начала связываются и категории действенности и причинения, если не сводятся к ним: абсолютная причинность и действенность принадлежат Свету светов как наиболее интенсивному и абсолютно подчиняющему, и это он является истинным действователем во всякой вещи. Коррелятом подчинения выступает "любовь", связывающая подчиняющий и подчиненный светы взаимным отношением. Множественность светов, происходящих от Первоначала, ас-Сухраварди трактует как множественность "аспектов озарения": чем ниже свет, тем с большим числом светов он соотнесен, не предлагая вместе с тем объяснения для убывания интенсивности светов, в связи с чем множественность метафизических светов оказывается самодовлеющим понятием.
МЕТАФИЗИЧЕСКИЕ СВЕТЫ И МИР ТЕЛ. Метафизические, подчиняющие светы именуются также "свободными" (муджаррад), поскольку они не связаны с телами. Светы, оказывающиеся в телах, называются "случайными" (саних), или "акцидентальными", а также "управляющими" (мутасарриф) последними. Именно в объяснении физического мира наиболее явственно выступает трудность абсолютизации категории "свет". Ас-Сухраварди считает тела мертвыми и лишенными всякой действенности, не способными порождать ни другие тела, ни свет, а для объяснения их наличия он вынужден прибегать к понятию "нужда", заимствованному из отвергнутого им онтологического лексикона предшественников (см. Возможность): тела происходят от "аспекта нужды" в подчиненных светах. Хотя телесный мир описывается как материальный, субстанциальный, состоящий из первоэлементов, эти понятия используются у ас-Сухраварди как метафоричные. Подлинной основой для понимания и классификации тел оказывается их отношение к свету. Все они именуются "преградами" (барзах), поскольку препятствуют ему, и делятся на "задерживающие" (хаджиз), "приглушающие" (муктасид) и "прозрачные" (латиф), хотя остается непонятным, как противодействие совершенно пассивного тела абсолютно активному световому началу может быть понято, как того хочет ас-Сухраварди, как чисто отрицательное понятие. "Свет" оказывается основой и психологии, и физики: душа - это свет, попавший в темницу тела, и истинная природа любого тела как такового - свет.
ПОЗНАНИЕ. В силу совершенной простоты свет представляет собой абсолютную явленность. В случае отсутствия "завесы" такая явленность тождественна познанию. Завеса отсутствует между Светом светов и любым другим светом; кроме того, самость, или "я" человека, не скрыта от самой себя. Самопознание у ас-Сухраварди, как и у Ибн Сины, интуитивно, но, в отличие от последнего, оно представляет собой схватывание световой природы самим же светом. Поскольку свет абсолютен, ничто не может быть скрыто от него, и потому камнем преткновения в теории познания оказывается объяснение "заслоненности" от человека абсолютной световой явленности. Способность к такому интуитивному познанию и устремленность к нему ас-Сухраварди именует тааллух ("погруженность в божественное"). Вместе с тем дискурсивное знание (бахс - "исследование"), как и в целом в классической арабо-мусульманской философии, им отнюдь не отвергается, и первая половина "Мудрости озарения" посвящена изложению логики. Ас-Сухраварди считает необходимым свести все силлогизмы к своеобразному варианту модуса Barbara, в котором в качестве связки фигурируют "необходимо", "возможно", "невозможно" - понятия, разрабатывавшиеся еще ал-Фараби и Ибн Синой в русле учения о разделении самости и существования вещи (см. Необходимость). Различные варианты сочетания способности к интуитивному и дискурсивному познанию образуют сложную "табель о рангах", высший чин которой принадлежит человеку, совершенному в том и другом; вместе с тем непосредственное познание как таковое предпочтительнее дискурсивного.
Таким образом, категория "свет" у ас-Сухраварди служит единым основанием учения о вещи и ее познании. Свет как таковой и есть для него одновременно вещь, познание, самопознание, действенность и причинность. Такая абсолютизация вряд ли имеет аналог в классической арабо-мусульманской философии, она достигается за счет последовательного и совершенного отказа от понятия "существование" во всех его онтологических импликациях. Эта линия, вероятно, может рассматриваться как предельное развитие предуказанной Ибн Синой возможности говорить о самости вещи как таковой независимо от ее существования, преодолевающее даже авиценновскую привязанность к понятию "существование".
КРИТИКА ПЕРИПАТЕТИЗМА. В разработке частных вопросов метафизики, теории познания, учения о человеке и физики ас-Сухраварди исходит из заложенных метафизических оснований и резко критикует перипатетиков. Он не признает субстанциальных форм, утверждая, что они "не осуществляются" (см. Истина) вне ума. Вместо них он вводит понятие свойств, "ответвляющихся" от света как истинной "основы" вещей. К таковым относится, напр., разумность человека или качества тел. Соответственно переосмысляется и понятие причины: она сообщает вещи не существование и не ее "чтойность", но производит "саму" вещь, т. е. ее "самость" (зат; см. Сущность). Теория причинности у ас-Сухраварди расходится поэтому и с собственно аристотелевской, и с той модификацией последней, которая была произведена Ибн Синой, разделившим причины вслед за разделением самости и существования. Кроме того, ас-Сухраварди считает, что множественная причина может производить единое следствие, отрицая теорию строгого убывания единства по мере нисхождения по "ступеням существования", которой придерживались перипатетики. С критикой субстанциальных форм связано и утверждение о том, что акцидентальные, а не только субстанциальные признаки неизбежно входят в определение вещей, хотя следует признать, что доказать это ас-Сухраварди может, только допуская petitio principi: он говорит, напр., что "фигура" дома и его материал акцидентальны и тем не менее включаются в его определение. Более обоснована его критика стратегии познания, которой придерживаются перипатетики, когда он указывает, что познать видовое отличие дискурсивно невозможно: логика хороша для систематизации готового знания, но не может открыть нам новые "смыслы". Критикуя теорию видения перипатетиков, ас-Сухраварди определяет зрение как явленность вещи, для чего достаточно одного света и не требуется отпечатывания "образа" вещи в глазу. "Луч" он считает бестелесной "фигурой", возникающей в чем-то прозрачном благодаря светоносной причине и мгновенно заполняющей пространство. Рассматривая огонь, он доказывает, что его свойства вызваны не его "теплотой" как первоэлемента, а световой природой.
ОТНОШЕНИЕ К ДРУГИМ УЧЕНИЯМ. Вместе с тем ас-Сухраварди встает на точку зрения перипатетиков в критике атомизма мутакаллимов и принимает перипатетическую теорию времени и пространства, хотя в противовес ей утверждает, что за пределами "объемлющей сферы" может быть что-то еще, нам неизвестное. Мир метафизических светов находится вне пространства и времени, и в его описании важнейшую роль играют понятия "близости" и "удаленности", составляющие параллель для "явленности" и "скрытости" и разрабатывающиеся также в суфизме. В духе, напоминающем диалектику явленности-скрытости Первоначала в "Книге гемм" ("Китаб ал-фусус"), приписываемой ал-Фараби, и соответствующие построения суфиев, ас-Сухраварди рассуждает о наибольшей явленности наискрытнейшего Света светов.
Ас-Сухраварди защищает теорию идей от критики перипатетиков, хотя его собственное восприятие онтологии платонизма вряд ли адекватно. Скорее можно говорить о воспроизведении им платоновской идеи мгновенного интуитивного "светового" озарения. Он ссылается на Платона в этом контексте, неоднократно подчеркивая свою неоригинальность и некритически перечисляя помимо него в ряду своих предшественников Зороастра, Гермеса, Эмпедокла, Пифагора, Асклепия, одновременно утверждая, что не имеет ничего общего с огнепоклонниками (маджус - "маги") и манихеями. Его зависимость отдоисламских иранских представлений более всего проявляется в признании "идолов" (санам), "талисманов" (тиласм), "каркасов" (хайкал), "цитаделей" - телесных обличий, которые бестелесные светы приготавливают себе для того, чтобы явиться в нашем мире, и к числу которых относятся небесные светила.
ДАЛЬНЕЙШЕЕ РАЗВИТИЕ ИШРАКИЗМА, "Мудрость озарения" послужила предметом комментариев аш-Шахразури, Кутб ад-Дина аш-Ширази, Садр ад-Дина аш-Ширази, разрабатывавших идеи ас-Сухраварди и в собственных сочинениях. В своем дальнейшем развитии ишракизм утрачивает систематичность и интенцию философского монизма, столь ярко выраженные у ас-Сухраварди. У Садр ад-Дина аш-Ширази, напр., и термин "существование", и термины "возможность" и "необходимость" употребляются в значении, приданном им арабоязычными перипатетиками, прежде всего Ибн Синой, и хотя понятие "свет" не исчезает вовсе из философского лексикона, оно все более метафоризуется и служит для описаний "мира света", выполненных в визионерском духе. Основная идея интуитивного озарения все более заметно трактуется в суфийско-мистическом ключе, вместе с тем происходит и восприятие философских идей суфизма, далеко не всегда согласующихся с изначальным фундаментом ишракизма.
Лит.: аш-Шахразури. Шарх Хикмат ал-ишрак (Комментарий к "Мудрости озарения"). Тегеран, 1993; аш-Ширази Садр ад-Дин. Ал-хикма ал-мутаалийа фи ал-асфар ал-аклиййа ал-арбаа (Горняя мудрость четырех путешествий разума). Кум, т. 1 - 9; NasrS. И. Three Muslim Sages. Avicenna. - Suhrawardi. - IbnArabi. Cambr. (Mass.), 1964; Idem. Sadr al-Din Shirazi and His Transcendent Theosophy: Back ground. Life and Works. Teheran, 1997; Zlai H. Knowledge and Illumination: A Study of Suhrawardis Hikmat al-Ishraq. Atlanta, 1990; Walbridge J. The Science of Mystic Lights: Qutb al-DinShirazi and the Illuminationist Tradition in Islamic Philosophy. Cambr. (Mass.), 1992; Sohravardi Sh. Y. Oeuvres philosophiques et mystiques, ed. H. Corbin, v. 1-3. Teheran, 1993.


© 2009-2020  lib.ltd.ua