Веб-бібліотека - головна сторінка


Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі:

Система управління охороною праці в галузі, її складові та функціонування. Система управління охороною праці в галузі. Загальні вимоги до побудови СУОПГ. Функції та структура СУОПГ. Інформаційний чинник організації управління безпекою праці. Організація робіт з охорони праці. Планування заходів з охорони праці. Система навчання нормам і правилам охорони праці. Система управління трудовою і технологічною дисциплінами. Система забезпечення безпечних умов праці. Організація паспортизації і атестації робочих місць згідно умов охорони праці. Роль соціально-психологічних чинників у СУОПГ. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі. Стан умов праці в галузі. Чинники, що формують умови праці...

Пашутинський Є.К. Діловодство кадрової служби: Основна організаційна документація. Штатний розпис. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Положення про структурний підрозділ. Колективний договір. Трудовий договір. Посадова інструкція. Документація з особового складу. Розпорядчі документи з особового складу. Прийняття на роботу. Переведення на іншу роботу. Звільнення працівників. Надання відпусток. Відрядження. Заохочення. Стягнення. Матеріальна відповідальність. Трудова книжка. Облік кадрів. Особова картка. Особова справа. Табельний облік робочого часу. Охорона праці. Організація охорони праці. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Зберігання кадрової документації...
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / За ред. С. І. Дорогунцова: Предмет, метод і завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Предмет курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Структура курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональної економіки». Теоретичні основи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Сучасні теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Сутність і складові елементи продуктивних сил. Вітчизняні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки...
Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія: Загальна геологія. Основні відомості про Землю. Сучасні уявлення про Землю. Земля - планета Сонячної системи. Походження Землі. Будова й фізичні властивості Землі. Мінерали - складова земної кори. Хімічний склад земної кори. Кристалографічні властивості та форми мінералів у природі. Діагностичні ознаки мінералів. Найпоширеніші мінерали. Процеси зовнішньої і внутрішньої геодинаміки. Магматизм. Магма й утворення магматичних порід. Інтрузивний магматизм. Ефузивний магматизм. Класифікація магматичних гірських порід. Вивітрювання порід (гіпергенез). Фізичне вивітрювання. Хімічне вивітрювання. Продукти вивітрювання. Робота вітру. Вітри й вітрові процеси. Руйнівна робота вітру. Транспортна діяльність вітру. Акумулятивна робота вітру...
Хоменко І.В. Логіка для юристів: Визначення логіки як науки. Історичні етапи розвитку логічного знання. Міркування і його структура. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку. Логічна форма міркування. Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації. Основні компоненти логічної форми міркувань. Значення логіки для юристів. Контрольні запитання і вправи. Семіотичний характер логіки. Поняття про знак. Види знаків. Семіотика як наука про знаки. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки. Структура значення знака і специфіка мови права. 6. Виміри і рівні знакового процесу. Контрольні запитання і вправи. Логічний аналіз понять. Загальна характеристика поняття. Структура поняття. Види понять...
Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів: ОМАНЛИВИЙ МИР (1919 - 1933 рр.). Перші наслідки мирних договорів. Нові кордони Німеччини. Гаранти проти Німеччини та репарації. Розчленування Австро-Угорщини та його наслідки. Балкани й розпад Османської імперії. Радянська проблема. Проблеми колоній. Перші кроки Ліги Націй. Європа в 1922-1925 рр. Каннська й Генуезька конференції, Рапалльський договір. Рурські справи. Врегулювання рурського питання. План Дауеса. "Женевський протокол". Середземноморська та Східна Європа. Визнання СРСР. Європа і апогей колективної безпеки (1925-1929 рр.). Локарнські договори та прийняття Німеччини до Ліги Націй. Бріан і Штреземан. Пакт Тріана-Келлога. Залишення Рейнської області. План Янга...
Конфліктологія / За ред. Л. М. Герасіної: Конфліктологія як наука (соціально-правовий аспект). Предмет, об'єкт, закони і методи конфліктології. Розвиток проблем конфлікту в парадигмах соціальної та правової наук. Конфлікт і механізми його розвитку. Феномен конфлікту. Конфлікти соціальної сфери. Суспільна криза. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту. Динаміка конфлікту. Учасники і суб'єктивна складова конфлікту. Сфери розгортання конфліктів. Економічний конфлікт. Політичний конфлікт. Конфлікт культур і духовних цінностей. Етнонаціональні конфлікти. Юридичний конфлікт. Релігійні конфлікти. Розв'язання і попередження конфліктів. Засоби і механізми розв'язання конфліктів. Соціально-правові технології попередження конфліктів...
Мальська М. П. Туристичне країнознавство: Предмет і зміст туристичного країнознавства. Туризм у країнах Європи. Австрія. Андорра. Бельгія. Болгарія. Велика Британія. Греція. Данія. Естонія. Ірландія. Ісландія. Іспанія. Італія. Латвія. Литва. Монако. Нідерланди (Голландія). Німеччина. Норвегія. Польща. Португалія. Туреччина. Фінляндія. Франція. Хорватія. Угорщина. Україна. Чехія. Чорногорія. Швейцарія...

ИДИОГРАФИЧЕСКИЙ МЕТОД

- способ познания, целью которого является изображение объекта в его индивидуальности и неповторимости, как единого уникального целого.
Логико-теоретическое обоснование идиографический метод получил в русле баденской школы неокантианства - у В. Виидельбанда, и особенно у Г. Риккерта. У них идиографический метод был не только выделен в качестве особого метода, но и поставлен в один ряд с другим - номотетическим методом (или генерализующим), ранее безраздельно господствовавшим в качестве единственно научного метода. Признавая доминирование в науке номотетического метода, Виндельбанд и Риккерт настаивали на правомерности их сосуществования не только в "науках о духе", но и в "науках о природе". Выделяя собственно исторические дисциплины по принципу идиографизма, т. е. ориентации прежде всего на постижение неповторимого и необратимого, единственного в своем роде, Риккерт, напр., относил к их числу не только историю человечества, но и историю природы ("естественную историю" в узком смысле). Таким образом, теоретико-методологическая граница была проведена первоначально не между номотетическим естествознанием, с одной стороны, и идиографизмом гуманитарного знания - с другой, а внутри науки, взятой как целое: не в зависимости от онтологической определенности ее предмета, а в связи со своеобразной ориентацией исследовательского метода. Однако, стремясь сохранить при этом основополагающий принцип единства научного знания, Риккерт подчеркивал одинаковую применимость обоих методов как в "математическом естествознании", так и в "исторических науках" в широком смысле.
Обусловливая методологическое своеобразие "исторических наук" с их направленностью на постижение неповторимо однократного, Риккерт вступал в противоречие с традиционным стремлением историков к установлению исторических закономерностей, которое могло лишь усиливаться в связи с успехами естествоиспытателей. Ведь ее законосообразность номотетическим образом связывалась с повторяемостью естественных явлений, о которых в чисто идиографически толкуемой истории не могло быть и речи. Чтобы избежать опасности вообще лишить историческую дисциплину права считаться наукой, Риккерт должен был доказать возможность общезначимости индивидуального, не опирающейся на принцип повторяемости. Это он сделал, проведя различение между целостностью индивидуального объекта, взятого в его неповторимости, с одной стороны, и составляющими его частями, которые вполне могут и должны быть повторимыми, - с другой; причем основанием подобного различения была ссылка на то, что целое не совпадает с суммой его частей. Тем самым получила свое онтологическое обоснование и необходимость тесной связи идиографического метода с генерализующим методом внутри самой исторической науки, хотя и на условиях подчинения второго первому При этом оставался незыблемым рационалистический принцип процедуры идиографического исследования в целом, поскольку даже здесь отпадала необходимость апеллировать к иррационалистически толкуемым "вчувсиованию" и "вживанию". Сохраняя принцип повторяемости (и, следовательно, закономерности) для "частей" индивидуального объекта, Риккерт выдвигал на передний план второй основополагающий научный принцип - причинную обусловленность. Он утверждал, что неслучайность уникальной целостности идиографически толкуемого объекта доказывается ее причинно обоснованной связью с частями. Отсюда - особая нагрузка, которая ложится - в пределах идиографических дисциплин - на идею причинной связи, обеспечивающей ее необходимость при отсутствии закономерной повторяемости: идея, получившая развитие у М. Вебера, в частности, в его теоретическом обосновании категории идеального типа.
Однако простой ссылки на эмпирическую действительность причинных связей, внутренне конструирующих индивидуальную целостность исследуемого объекта, оказалось недостаточно для того, чтобы обеспечить его общезначимость в качестве предмета научного познания. Эта проблема, которая не тематизировалась специально в номотетических науках, где логически понимаемое "общее" (т. е. закономерное), открываемое с помощью генерализующего метода, молчаливо отождествлялось с научно общезначимым, в рамках идиографического метода явно выдвигалась на передний план, поскольку индивидуальность сама по себе не только не свидетельствовала о своей общезначимости, но, как казалось, в принципе ее исключала. Такое значение (гарантирующее научность суждению о нем) индивидуальное, по Риккерту, получает лишь благодаря особой теоретико-методологической процедуре, названной им отнесением к ценности. Отнесенное к той или иной общезначимой ценности, уникальное явление переходит из разряда абсолютно случайных (и В этом отношении иррациональных) в круг ценностно определенных и потому имеющих рационально артикулируемый смысл. Хотя он по сути не становится от этого определенностью самого явления, но остается принадлежностью акта отнесения к ценности. Индивидуальный объект, выделенный таким образом из бесконечного множества других аналогичных объектов, утрачивает свою анонимность, приобретая "имя" - отличительный знак причастности человеческой реальности. Он получает статус общезначимого, не утрачивая при этом присущей ему уникальности и неповторимости. Однако индивидуальность, воссоздаваемая с помощью идиографического метода, существенно иная, чем та, которая характеризовала этот объект в "эмпирической действительности", взятой до ее мысленного реконструировании в свете определенной ценности или даже их совокупности.
Лит.: Риккерт Г. Границы естественно-научного образования понятия. Логическое введение в исторические науки. СПб., 1903; Он же. Философия истории. СПб., 1908.
Ю.Н.Давыдов