Веб-бібліотека

Нісімчук А. С. Педагогіка:

Формування бакалаврів-професіоналів. Педагогіка та педагогічна технологія. Педагогіка та технологія освіти. Технологія формування особистості. Інтенсивні освітні технології. Особистісно орієнтовані технології. Теоретичні основи педагогічної технології. Технологія навчально-пізнавальної діяльності. Дефініції та структура технології навчання. Закономірності та принципи технології навчання. Зміст освіти в національній школі України. Методи навчання у сучасній педагогічній технології. Форми навчання у педагогічній технології. Технологія виховання. Технологія виховання: основні етапи реалізації. Закономірності та принципи технології виховання. Методи виховання у педагогічній технології. Технологія інтелектуальної підготовки бакалавра...

Фіцула М.М. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток. Предмет і основні категорії педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрями, течії зарубіжної педагогіки. Логіка і методика педагогічних досліджень. Наукові дослідження - шлях до розв'язання проблем педагогіки. Методологія педагогіки. Методи науково-педагогічного дослідження. Етапи педагогічного дослідження. Розвиток, виховання і формування особистості. Процес розвитку і формування особистості. Спадковість і розвиток. Вплив середовища на розвиток і формування особистості. Розвиток і виховання. Діяльність як чинник розвитку особистості. Зарубіжні теорії розвитку особистості...
Філософія / За ред. І.Ф. Надольного: Філософія буття і пізнання. Вступ до філософії та основні етапи її історичного розвитку. Філософія. Специфіка філософського осмислення дійсності. Світогляд як духовно-практичний феномен. Філософія, її предмет та функції. Роль філософії у житті суспільства. Історичний розвиток світової філософії. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософія стародавніх Греції і Риму. Середньовічна філософія. Філософія епохи Відродження. Філософія Нового часу. Проблема субстанції у філософії XVII ст. Філософія просвітництва XVIII ст. Німецька класична філософія. Марксистська філософія. Сучасна світова філософія. Некласична філософія кінця XIX - початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм. Екзистенціальна філософія...
Греченко В. А. та ін. Історія світової та української культури: Феномен культури. Історія світової культури. Культура первісного суспільства. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура. Культура Середньовіччя: Європа, Візантія, ісламський світ. Культура Відродження і Реформації. Культура Нового часу. Європейська культура XIX ст. Культура XX ст. Історія української культури. Культура на українських землях у найдавніші часи. Культура Київської Русі. Культура України у XIV - першій половині XVII ст. Розвиток культури у другій половині XVII - XVIII ст. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII- початок XX ст.). Новітня українська культура...
Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Якість як основна категорія товарної експертизи. Поняття якості товарів. Фактори формування і збереження якості товарів. Оцінювання якості товарів. Контроль якості товарів. Експертиза товарів. Загальні поняття, предмет, мета, завдання експертизи товарів. Класифікація експертиз. Суб'єкти і об'єкти експертизи, товарів. Методи товарної експертизи. Організація і техніка проведення експертизи. Товарознавча експертиза. Експертиза нормативної і супровідної документації. Експертиза кількості товарів. Експертиза якості товарів. Товарознавча судова експертиза товарів. Митна експертиза товарів. Санітарно-гігієнічна експертиза. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи...
Освітні технології / За ред. О. М. Пєхоти: Технологічний підхід в освіті. Особистісно орієнтована освіта і технології. Вальдорфська педагогіка. Технологія саморозвитку. Технологія організації групової навчальної діяльності школярів. Технології розвивального навчання. Технології формування творчої особистості. Технологія навчання як дослідження. Проектна технологія. Нові інформаційні технології навчання. Технологія колективного творчого виховання. Педагогічна технологія "створення ситуації успіху". Сугестивна технологія. Аналіз образу - персонажа епічного твору: педагогічна технологія. Індивідуальність учителя і освітні технології...
Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002): Основні проблеми світу після другої світової війни. Поляризація суспільно-політичних систем у післявоєнному світі. Особливості політичного розвитку. Соціал-реформістська модель організації суспільства: становлення та криза. Неоконсерватизм: суть та особливості. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу. Науково-технічний прогрес та постіндустріальне суспільство. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародний тероризм як планетарна проблема. Провідні країни Європи та Америки. Сполучені Штати Америки. Гаррі Трумен - 33-й президент США. Наслідки другої світової війни для США. Повоєнна реконверсія та економічний розвиток. "Справедливий курс"...
Панкратов Ф. Г., Серьогіна Т. К. Комерційна справа: Основи комерційної діяльності. Суть, роль, зміст і задачі комерційної роботи. Поняття і суть комерційної роботи. Розвиток комерційної діяльності на Русі. Характер і зміст процесів, що виконуються в торгівлі. Предмет, зміст і задачі курсу «Комерційна діяльність». Роль і задачі розвитку комерційної роботи на сучасному етапі. Психологія та етика комерційної діяльності. Особистісні та професійні вимоги до комерційного працівника. Етикет підприємця-комерсанта. Організація і ведення ділових переговорів. Ділові листи в комерційній роботі. Комерційний ризик і способи його зменшення. Комерційна інформація та її захист. Поняття комерційної інформації і комерційної таємниці. Забезпечення захисту комерційної таємниці...
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології: Становлення предмету політології - історико-наукові методологічні проблеми. Політологія в структурі політичного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія - інтегральна соціальна наука і навчальна дисципліна. Методологічні засади, категорії та принципи політології. Основні парадигми політичного мислення. Функції політології. її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин). Протополічні погляди у країнах Стародавнього Сходу. Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки. З.Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя...
Кунченко-Харченко В.І. Документалістика: Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...
Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: "Етика ділового спілкування" як навчальна дисципліна та її завдання. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії. Ділове спілкування та його особливості. Культура ділового спілкування. Гуманістична спрямованість спілкування. Спілкування як науково-практична проблема. Етика й культура спілкування в пам'ятках історії та літератури. Початок формування в Україні наукової думки про спілкування. Дослідження етики й культури спілкування на сучасному етапі. Напрямки вивчення культури та етики спілкування в Україні. Моральні передумови ділового спілкування. Моральна культура як етична основа спілкування. Моральна культура спілкування та її рівні...

ХРИСТОЛОГИЯ

- традиционный раздел богословских и религиозно-философских, мистических учений в христианской культурной традиции. X. выступает связующим элементом между догматически-вероучительными основаниями и философско-метафизическими построениями. Ее значимость на уровне системно-методологических параметров определяется тем, что процесс догматизации первоначального христианского вероучения приводит к универсализации специфических теолого-вероучительных формул и к их предельной абстрактности. Возникает ситуация разрыва между фундаментальными постулатами христианства и потребностями культурного осмысления изменяющейся социально-исторической практики. Возникает характерная потребность в разработке специальных методологических и категориально-логических конструктов, способствующих трансформации универсальных формул, сообщению им эвристической мобильности, возможности схватывания многообразия и изменчивости культурно-человеческой реальности. С другой стороны, эти же конструкты должны быть инструментами "возведения" конкретного эмпирического и культурно-теоретического опыта до уровня универсальных формул и символов теософии как высшего рода мистического знания (см. "Теософия"). X. наряду с другими специфическими концепциями теолого-философского знания (например, софиология, экклезиология) разрабатывается именно в таком качестве. С т. зр. самой догматики ценность X. обосновывается центральным местом Христа как личности и как символического образа в христианской культуре. Кроме того, воплощение Христа, его земная жизнь и смерть рассматриваются в качестве центрального события мировой истории.
Основанием христологических построений служит учение о троичной природе Бога: Бог-Отец олицетворяет космически-универсальное начало, творящее и вседержащее; Христос - личностное начало всеединства, конкретность и телесность универсального; Св. Дух - мистический синтез, завершенность и раскрытие, свершение и полнота начал. В свойственном мистической философии символическом способе осмысления действительности эти аспекты троичного абсолюта имеют большое значение. Так, последовательность исторических эпох традиционно передается через последовательность воплощения Ликов Троицы в земной истории (Иоахим Флорский, Майстер Экхарт, Якоб Беме, Вл. Соловьев, И. А. Бердяев, ?. ?. Тареев и др.). Фактически критерием выделения исторических эпох в этой историософской схематике является принцип взаимоотношений человека и Бога: эпоха Отца характеризуется как "языческий натурализм", слепое подчинение божественному закону; эпоха Сына есть время осознания и религиозно-культурного раскрытия единства человеческого и божественного; эпоха Духа - завершение этого единства не только на уровне личностного постижения, но и на уровне всечеловеческого бытия (становление "мистической церкви" и Богочеловечества). Если момент пришествия Христа рассматривается как собственно начало мировой истории, то ее центром оказывается личность. В данном контексте личностное начало осмысливается на различных уровнях: как онтологический центр мироздания (поскольку личность есть нераздельное единство божественного и человеческого и в этом смысле матрица совершенного строя космического бытия), как субъект совершенного познания (поскольку личность есть аспект становящегося социально-индивидуального организма церкви, соборный разум которого есть основа цельного знания), как трансцендентно-имманентный смысл мирового процесса (личностное начало предосуществлено в "недрах абсолютного", воплощено в Христе и претворяется в истории всечеловеческого обожения). Кроме того, личностное начало мыслится особым образом социальности: личность как подобие абсолютного в традиционной X. выступает как сверхиндивидное начало, и действительное единство личностного лежит в первичном социально-соборном единстве человечества. Т. о., Христос как символ новой (и длящейся) эпохи мировой истории дает ее стратегический, смыслообразующий мотив - раскрытие человеческого в осуществлении личностного начала, являющегося средоточием конкретного всеединства. Хотя реализация этого начала в эпоху Сына не может быть полной, завершенной: личность реализуется здесь не онтологически, а лишь в установлении особого типа культуры, типа духовности. Социальные и антропологические аспекты личностного начала недоступны еще христианской культуре, оставаясь на уровне "языческого натурализма". Полноценное завершение мыслится возможным лишь в эпоху Духа, когда наступает "конец истории" как истории собственно человеческого и начало реального Богочеловечества. Социально-антропологические мотивы X. двойственны: с одной стороны, совершенное единство личности, эталоном которого является образ Христа, дается как провиденциальный смысл исторического процесса, как его метаисторический момент; с другой стороны, человек изначально оценивается с позиции "двойства природ" в нем. В наличной истории их единство возможно лишь в идеальной, спиритуалистической форме. Следовательно, проблематика истории рассматривается как процесс возвышения ее социально-реальных составляющих до уровня духовности, образованного христианскими принципами индивидуальной и общественной жизни. Хотя собственно социальные параметры человеческого бытия оцениваются лишь в качестве необходимого средства воплощения метаисторического всеединства (здесь сказывается раннехристианский принцип предпочтения Царства Духа перед царством Кесаря). Двойственность социально-антропологических построений традиционной X. приводит к опыту придания символически-образным построениям характера теоретических оснований историософии. Это происходит в русской традиции всеединства XIX - XX вв. В качестве основного теоретического компонента такого рода теории, сочетающей рационализм и мистическое миросозерцание, выступает софия как принцип противоречивого становящегося конкретного всеединства. В софийной схематике исторического процесса образ Христа приобретает одновременно универсальные характеристики мирового закона и личностные характеристики свободы. Тем не менее христологические построения философов всеединства остаются практически в той же мере мифо-схематическими, что и в средневековой X. Но само по себе введение X. в мистико-интуитивистские концепции всеединства преследует основную цель - преодоление "антрополатрии" (Н. А. Бердяев), субъективистского антропоцентризма классической гуманистической культуры. Основной принцип X. - "о человеке ничего нельзя сказать вне его связи с Богом", а самым реальным и самым мистическим актом такой связи, с т. зр. христианского вероучения, является акт воплощения Христа в человеческом теле, реализация в индивидуальном масштабе Богочеловеческого единства. Поскольку это событие "указывает путь" всечеловеческого исторического становления и, одновременно, является манифестацией сверхразумности божественного строя космоса, историософия в христологических мотивах приобретает трагический смысл: предзаданность Богочеловеческого исхода истории совмещена с проблемой божественной благодати как внерационального фактора социально-исторического процесса. Тем самым ставится под сомнение традиционная прогрессивистская парадигма исторического мышления (особенно ярко у С. Н. Булгакова, Н. А. Бердяева).
X. в современной философской культуре представлена в двух основных вариантах: религиозный персонализм (см. "Персонализм") и "диалектическая теология" (К. Барт, Р. Бультман, Э. Бруннер, Р. Нибур, П. Тиллих). Основные принципы "диалектической теологии" - восстановление евангельского понимания взаимоотношений Бога и человека через индивидуально-внутреннюю связь, через экзистенциально-личностные глубины "я". При этом утверждается персональная ответственность человека за последствия его социально значимых действий (поскольку в своем социальном бытии человек имеет дело не с божественными, но с человеческими установлениями). И лишь в этой. мере "светская" социальная наука имеет компетенцию познания человека как центральной проблемы культуры и общества. Собственно антропологические же аспекты могут быть постигнуты лишь в том синтетическом знании, которое представлено диалектической теологией в ее пограничности с философским экзистенциализмом, герменевтическими и психологическими теориями. Диалектическая теология в своем понимании X. стоит на принцип разделения сущностной стороны человеческого бытия и его внешних параметров (социально-политических, моральных, правовых, экономических и др.). Т. о., сущность личности оказывается континуальным диалогом с Богом. Именно поэтому фигура Христа есть ближайший предмет подлинной антропологии: экзегеза евангельского мифа у К. Барта обосновывает разведение сущности и существования, поскольку именно нисхождение божественного в человеческое наполняет его неким трансцендирующим содержанием, в свете которого повседневная жизнь и социально-историческая вовлеченность человека обретают глубинный, нерационализуемый в "нормальной социализированной культуре" смысл.
Христологическая культурология П. Тиллиха оказала большое влияние на современный протестантский модернизм - "теологию смерти Бога" и др. По его мысли (традиционной для X.), акт воплощения Слова Божьего есть не только акт воссоединения сущности и существования человека, но и момент осуществления полноты религиозного статуса культуры (исходя из традиционного определения Христа как Логоса). Далее исторически происходит отчуждение религии и культуры, хотя последняя и сохраняет в усеченной форме измерение и сознание Безусловного. Сущностное единство религии и культуры - в том, что "религия есть субстанция культуры, а культура - форма религии". В реальной истории либо религия подчиняет культуру ("гетерономия"), либо наоборот ("автономия"). Напряжение истории существует благодаря тому, что и религия, и культура стремятся к плодотворному синтезу и постоянно разрушают его (сам идеальный тип синтеза, или теономия, в земной истории нереализуем, но присутствует как ее подлинный смысл). Одним из возможных вариантов теономного типа синтеза является антропология как X., в рамках которой дается учение о "кайрос" (открытие Бога как бытия человеку). Особенное значение придается X. в "теологии смерти Бога" (Д. Бонхеффер и др.). Утверждая "слабость" Бога-Христа, принявшего смерть в миру, Бонхеффер утверждает, что его постоянное "умирание в миру" есть единственный способ остаться с человеком. Активная социальная, гражданская позиция последнего есть реальный способ связи с подлинной сущностью мира; со своей стороны церковь должна прекратить чисто спиритуалистическое "участие" в делах мира и действительно выйти в социально-личностное взаимодействие. Фактически, теологические и символические аспекты X. здесь уступают место общему движению "сакрального" в "профанное".
Е. В. Гутов


© 2009-2020  lib.ltd.ua