Веб-бібліотека - головна сторінка


Єгоров О. Б. Митна економіка (Україна - СОТ - ЄС):

Концептуальні засади митно-тарифного регулювання в теорії і практиці міжнародної торгівлі. Сутність та генезис митно-тарифного регулювання міжнародної торгівлі. Система митно-тарифних відносин. Об'єкт митно-тарифних відносин. Основні суб'єкти митно-тарифних відносин. Сутність митного тарифу. Генезис митної економіки. Митно-тарифна політика в умовах глобалізації у контексті норм та правил ГАТТ/СОТ. Основні напрями глобалізації. Цілі і завдання зовнішньоекономічної політики. Міжнародна економічна інтеграція. Основні фактори митних економічних відносин. Системний рівень митно-тарифних відносин. Вплив митно-тарифних інструментів на розвиток економіки. Роль митного тарифу у торговельному та платіжному балансі...

Терехова С. I. Вступ до перекладознавства: Визначення і зміст поняття "переклад". Переклад як вид людської діяльності. Переклад як процес людської діяльності. Переклад як результат творчості перекладача. Переклад як умовна назва наукової дисципліни. Завдання курсу. Основні проблеми сучасного перекладознавства. Значення перекладу в сучасному житті. Зв'язок перекладу з іншими сферами діяльності людини. Суспільно-політичне значення перекладу. Національно-культурне значення перекладу. Роль перекладу в науково-технічному прогресі. Загальнонаукове значення перекладу. Переклад і інші наукові галузі. Значення перекладу для розвитку бізнесу та економіки. Переклад і збагачення мови та літератури. Переклад і філософія. Переклад і історія...
Фіцула М.М. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток. Предмет і основні категорії педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрями, течії зарубіжної педагогіки. Логіка і методика педагогічних досліджень. Наукові дослідження - шлях до розв'язання проблем педагогіки. Методологія педагогіки. Методи науково-педагогічного дослідження. Етапи педагогічного дослідження. Розвиток, виховання і формування особистості. Процес розвитку і формування особистості. Спадковість і розвиток. Вплив середовища на розвиток і формування особистості. Розвиток і виховання. Діяльність як чинник розвитку особистості. Зарубіжні теорії розвитку особистості...
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Причепій Є. М. та ін. Філософія: Сутність філософії та її роль у суспільстві. Світогляд, його структура і функції. Типи світоглядів. Поняття "філософія". Предмет філософії. Соціальні умови формування в філософії. Духовні джерела філософії. Філософські проблеми та дисципліни. Специфіка філософського знання. Філософські методи. Функції філософії. Історичні типи філософії. Методологічні проблеми історії філософії. Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Методи історико-філософського аналізу. Західна та східна моделі (парадигми) філософії. Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції. Давньоіндійська філософія. Давня китайська філософія. Філософія Давньої Греції. Філософія Середньовіччя та Відродження. Філософія Середньовіччя...
Пивовар С. Ф. та ін. Всесвітня історія XX століття: Світ на початку XX ст. Революційні події у світі на початку XX ст. Міжнародні відносини наприкінці XIX - на початку XX ст. Перша світова війна. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1920 pp. Країни Європи і США у міжвоєнний період. Встановлення тоталітарних режимів у ряді країн Європи. Міжнародні відносини напередодні другої світової війни. Друга світова війна. Політика «холодної війни» у міжнародних відносинах. Світ у повоєнний період. Країни Азії і Африки (1945-1990 pp. Радянський Союз у 1945-1991 pp. Хронологічна таблиця...
Заброцький M.М. Основи вікової психології: Предмет та методи вікової психології. Предмет вікової психології як науки. Загальна характеристика віку. Теоретичні концепції вікової психології. Методи вікової психології. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки. Розвиток і формування. Особливості психічного розвитку. Рушійні сили розвитку психіки. Навчання, виховання та розвиток психіки. Вікова періодизація психічного розвитку. Психологічні особливості дошкільного віку. Особливості психічного розвитку немовляти. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства. Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти. Психологічні особливості молодшого школяра...
Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: "Етика ділового спілкування" як навчальна дисципліна та її завдання. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії. Ділове спілкування та його особливості. Культура ділового спілкування. Гуманістична спрямованість спілкування. Спілкування як науково-практична проблема. Етика й культура спілкування в пам'ятках історії та літератури. Початок формування в Україні наукової думки про спілкування. Дослідження етики й культури спілкування на сучасному етапі. Напрямки вивчення культури та етики спілкування в Україні. Моральні передумови ділового спілкування. Моральна культура як етична основа спілкування. Моральна культура спілкування та її рівні...
Запольський А. К., Салюк А. І. Основи екології: Прикладні аспекти екології як науки. Визначення межі і методи екології. Короткий історичний нарис розвитку екології. Розділи і тематика екології та зв'язок її з іншими науками. Охорона навколишнього природного середовища як розділ екології. Екологічний стан в Україні. Екологічні проблеми сучасності. Кодекс екологічної етики спеціаліста. Всесвіт, Земля і біосфера. Всесвіт і Земля. Природне середовище. Еволюція біосфери. Еволюція людини. Еволюція антропогенної діяльності та взаємовідносин людини з біосферою. Ноосфера. Природні ресурси. Класифікація природних ресурсів. Вода. Атмосферне повітря. Енергія. Сировина. Ґрунти. Клімат. Простір для життя. Продовольство. Генетичний фонд та надбання людського інтелекту...
Сокол Т. Г. Основи туристичної діяльності: Історія розвитку світового туризму. Періодизація історії туризму. Подорожі та мандрівки в епоху стародавнього світу. Подорожі епохи середньовіччя. Подорожі й туризм у XVII-XVIII ст. Туризм XIX - початку XX ст. Сучасний світовий туризм. Міжнародне туристичне співробітництво. Світові туристичні регіони. Історія туризму в Україні. Мандрівництво як джерело зародження туризму в Україні. Український туризм у XIX - першій половині XX ст. Зародження організованих форм. Туризм в Україні в 70-80-ті роки XX ст. Туризм в Україні на сучасному етапі. Теорія туристичної діяльності. Культурно-історичне та соціально-економічне значення туризму в розвитку суспільства. Основні теоретичні поняття та їх визначення. Функції туризму в суспільстві...
Дубогай О. Д. та ін. Методика фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи: Резервні можливості організму, який перевіє захворювання. Фізичні вправи - основний засіб оздоровчо-лікувальної фізичної культури. Тонізуюча дія фізичних вправ. Вплив фізичних вправ на трофічні процеси. Формування компенсацій. Механізм нормалізації функцій. Реабілітація. Про деяку складність процесу навчання фізичним вправам. Організація і планування занять центрами спеціальних медичних груп. Оздоровчо-лікувальна фізична культура для студентів з порушенням зору. Комплекс вправ для профілактики прогресування короткозорості. Фізичні вправи при захворюваннях органів дихання. Захворювання органів дихання...

Гуцаленко Л. В. Державний фінансовий контроль:

Суть, предмет і метод державного фінансового контролю. Сутність, мета та завдання державного фінансового контролю. Види і форми здійснення державного фінансового контролю. Предмет і метод державного фінансового контролю. Принципи організації та здійснення державного фінансового контролю. Органи державного фінансового контролю та їх характеристика. Характеристика органів державного фінансового контролю. Суб'єкти, які здійснюють зовнішній фінансовий контроль. Органи внутрішнього фінансового контролю. Суб'єкти, які здійснюють функції внутрішнього державного фінансового контролю. Державна контрольно-ревізійна служба та її функції. Завдання та основні функції державної контрольно-ревізійної служби України...

ГЕРМЕНЕВТИКА

(от греч. hermeneutikos - разъясняющий, истолковывающий) - 1) теория и практика интерпретации языковых выражений, представленных энаками, символами и речью, в особенности письменной речью, т. е. текстами 2) направление в современной философии В эпоху Ф. Шлейермахера, Г фактически пережила второе рождение со времен античности, возникнув из сплава библейской экзегезы, классической филологии и юриспруденции Ф. Шлейермахер закладывает основы теории интерпретации как искусства понимания устной и письменной речи другого Его внимание приковано к плану выражения, где, по его, воспринятым из романтизма, убеждениям, и происходит воплощение индивидуально-стилистической манеры произведения На этом пути у него происходит отождествление понимания с интерпретацией. Шлейермахер обходит то обстоятельство, что истолкование начинается именно с того момента, когда кончается непосредственное понимание; что источником интерпретации является как раз непонимание Постижение смысла высказывания увязывается им с практическим правилом Г., предполагающим восхождение от частей к целому и от целого затем к частям Вместе с тем Г Шлейермахера, несмотря на весь ее лингвистический крен, обретает философский статус, благодаря концептуальной постановке вопроса о том, что такое смысл В. Дильтей переводит Г. в плоскость метода описания истории и наук о человеке, при этом у него сохраняется основополагающий герменевтический вопрос об отношении между смыслом и "я", между интеллигибельностью первого и Рефлективностью второго Стремясь преодолеть естественнонаучную стратегию на однозначное объяснение, он исходит из того посыла, что историю исследует тот же, кто ее творит. Историческое познание делает возможным однородность субъекта и объекта. Дильтей рассматривает Г как искусство понимания письменно фиксированных жизненных проявлений и потому исследование исторического прошлого мыслит в качестве расшифровки, а не исторического опыта. Ориентация в методе на такие "жизненные" понятия, как "переживание", "сопереживание", "значение" и др., привносит психологизирующий момент в процедуру понимания. Дильтей формулирует теоретико-познавательный вопрос о том, каким образом опыт индивида и его познание поднимаются до уровня исторического опыта, но его постановку оставляет без решения. Эта проблема могла найти разрешение в феноменологии Э. Гуссерля, который отходит от традиционного последекартовского деления на субъект и объект, материю и дух. По Гуссерлю, сознание интенционально, поскольку всегда является сознанием о чем-то. Всякий вопрос, касающийся вещей самих по себе, снимается заключением в скобки, ибо в субъекте имеется "нетематизированный горизонт" (впоследствии названный им "жизненным миром"), дающий предварительное знание о предмете. Сознание имеет дело со смыслами, содержание которых предполагается прозрачным для понимающего "я" Однако смыслы, полученные в результате феноменологической редукции, суть корреляты интенциональности. А интенциональный акт постигается только посредством многократного идентифицируемого единства имеющегося в виду смысла Над этим смыслом в вышележащих слоях располагается результат синтетических актов, именуемый "конститутивным" Конституирование "вещи" требует вскрывать все более фундаментальные пласты, где активные синтезы указывают на все более радикальные пассивные синтезы. Т. о , процесс понимания в феноменологии оказывается обращенным вспять потоком вопрошания, в ходе которого ей приходится расстаться с проектом радикального самообоснования.
М. Хайдеггер ставит задачу доведения феноменологии до бытийных оснований. И если феноменология обсуждала вопрос о смысле в основном в когнитивном и перцептивном измерении, то его Г. ставит этот вопрос исключительно в онтологическом: мир имеет смысл, а язык - дом бытия. Говорящий в речи скорее сам присутствует при своем говорении, ибо сущность языка заключена в сказе, т. е. показе того, что уже содержится в языке. В языке уже произведен первоначальный учет взаимопринадлежности элементов мира, поэтому понимание имеет онтологическое значение. На долю человеческого существа приходится интерпретация как прояснение уже заведомо данного экзистенциального содержания. Хайдеггер провозглашает первичность миросознания над самосознанием.
Вопрос о происхождении содержания языка корректно ставится в Г. социальности Г. Шпета. Шпет стремится преодолеть склонность Гуссерля к субъективизму, подчеркивая, что исходящий из непосредственного опыта анализ сознания должен предполагать всю полноту культурно-социального опыта. Из того, что "я" обладает сознанием, с необходимостью не следует, что сознание принадлежит только "я", ибо могут существовать и формы коллективного сознания. Формы культурно-социального сознания находят свой элемент, по Шпету, в словепонятии, первично данном не в восприятии вещи, а в усвоении знака социального общения. Он смещает вопрос об источнике образования смыслов с трансцендентального субъекта на понятие, т. е. на язык и логику. Смысл не творится трансцендентальной субъективностью, он относится к тому постоянному в предмете, что остается тождественным, несмотря на изменения интенциональных переживаний. Гуссерль считал смысл не конкретной сущностью целостного предмета, а лишь формой, придающей предмету определенную целостность. Шпет же утверждает, что смысл - не форма, а то, что внутренне присуще самому предмету. В феноменологии смысл выступает в качестве "полноты значения" предмета, который определяется через описание конституирующих его актов тем, как он дается сознанию. Для обнаружения смысла, полагает Шпет, недостаточно первичной данности, нужно учитывать "мотивацию", ведущую к новым связям и расчленениям предмета. Описание предмета извлекает из него более глубинный содержательный слой, чем смысл предмета. Шпет именует его энтелехией. Речь идет о смысле предмета, вытекающем из его роли в человеческой деятельности. Теический акт, который в содержании смысловой целостности предмета усматривает знак, указывающий на энтелехии, Шпетом называется герменевтическим. В результате он предлагает различать "значение" как указание на "содержание выражения", "смысл" как обозначение предмета в его определенной квалификации и "энтелехию" как внутренний смысл самого предмета. Введение внутреннего смысла-энтелехии означает для Шпета рассмотрение предмета как предмета социального.
Опираясь на учение Хайдеггера о языке и понимании, Г.-Г. Гадамер разрабатывает концепцию философской Г. как философии понимания. Под пониманием Гадамер разумеет универсальный способ освоения мира человеком, в котором, наряду с теоретическим, существенную роль играют: непосредственное переживание ("опыт жизни"), различные формы практики ("опыт истории") и формы эстетического постижения ("опыт искусства"). Т. о., конкретизирующим понятием для понимания у Гадамера является опыт, формирование которого происходит в языке. Предметная область философской Г. обнаруживается в саморазвертывании мысли в ее самопроясняющем и познающем отношении к тому, что есть как таковое, т. е. понятию. Понятийность, по Гадамеру, составляет суть философии. Последнюю занимает не единство понятий, а единство понятия. Гадамер подчеркивает тесную связь между словоупотреблением и образованием философских понятий.
Герменевтический опыт имеет дело с преданием. Текст - это переданное смыслосодержание культурной традиции. Его постижение выступает в форме самоосмысления индивида в обществе. Постулируя генетическую укорененность человека в традиции, Гадамер начинает рассматривать понимание в тесной связи с интерпретацией и применением. Эти аспекты понимания в прежней Г. четко разводились. Герменевтический круг носит у Гадамера онтологический характер, что делает интерпретацию принципиально незавершенной для опыта последующих поколений.
Открытие первичности "бытия-вмире" по отношению ко всякому проекту обоснования и всякой попытке конечного установления истины, обнаруживает свою силу, когда из него извлекаются выводы для эпистемологии понимания. Так провозглашает свой поворот от онтологии Хайдеггера и Гадамера к эпистемологической проблематике представитель герменевтической философии П. Рикер. Согласно его эпистемологической программе, не существует понимания самого себя, не опосредованного знаками, символами и текстами; самопонимание в конечном счете совпадает с интерпретацией этих опосредующих терминов. Существует изначальная языковая предрасположенность любого человеческого переживания, будь то восприятие или желание. Человеку также присуща способность создавать выражения с двойным смыслом, т. е. символы, поэтому в задачи Г. должно входить их истолкование. Одновременно это помогает избежать иллюзии об интуитивном познании "я" без предварительного проникновения во все богатство символов, передаваемых через культуру, в лоне которой мы обретаем свою экзистенцию и речь. Однако, полагает Рикер, традиционный и частный символизм раскрывает свои ресурсы Умножения смысла только в собственных контекстах. К тому же символизм допускает полярно противоположные истолкования в зависимости от нацеленности последнего. Другое дело - опосредование текстами. Благодаря письменности дискурс обретает большую степень содержательной интенсивности и достигает тройной семантической автономности: по отношению к интенции говорящего; восприятию первичной аудитории; экономическим, социальным, культурным обстоятельствам своего возникновения. Освободившись от примата субъективности как в лице автора, так и в лице читателя, Рикер направляет дело Г. на реконструкцию в тексте, с одной стороны, внутренней динамики, которая направляла его структурацию, а с другой - на воссоздание способности произведения проецироваться вне себя и порождать мир - "предмет" текста. Такой подход позволяет Рикеру рассматривать в единстве понимание и объяснение. Понимание он трактует как способность воспроизводить в себе работу структурации текста, а объяснение - как операцию второго уровня, срастающуюся с пониманием и состоящую в прояснении кодов, лежащих в подоснове этой работы структурации, в которой соучаствует читатель.
Общее, что есть в различных направлениях герменевтической мысли, - это идущее от Фомы Аквината отстаивание связи между словом и мышлением и, соответственно, отказ от непосредственного свидетельства сознания, находящего опору в картезианском принципе непосредственной достоверности самосознания. Отсюда внимание к языку вообще и тексту в особенности, который Г. требует понимать, исходя из него самого, не подменяя историко-генетическим объяснением. Т. о., Г., во-первых, отвергает претензии иррационализма на возможность непосредственного понимания и иллюзии романтизма о существовании скрытой в тексте конгениальной связи автора с читателем, а во-вторых, отвергает объективизм рационального объяснения, применяющий к тексту структурный анализ знаковых систем, характерных не для текста, а для языка. Равно в теории интерпретации Г. противостоит методам структурного психоанализа и теории деконструкции. В эпоху расцвета интереса к Г. в 60 - 70-е гг. XX в. плодотворное развитие она получила в трудах Г. Куна, К. О. Аппеля, Ю. Хабермаса, М. Франка в ФРГ; Э. Бетти в Италии; Э. Корета, Э. Хайтеля в Австрии; Д. Хоя, Р. Бернштейна в США и ряда философов других стран.
С. А. Азаренко