Веб-бібліотека

Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики:

Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...

Роменець В. А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва: Історія психології як совість психолога. Дослідження з питань періодизації історико-психологічних знань. Становлення логічного осередку в історії психології - дія та вчинок. Вчинковий осередок і періодизація історії психології. Ситуативний рівень періодизації. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історія психології як історія розробки значущих проблем. Тотем і ранні людські спільноти. Ритуал і вчинок - засади психології у Давньому Китаї. Нірвана й нестримна чуттєвість - засади психології у Давній Індії. Людське і вселюдське в ідеології Пророчого руху...
Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення: Роль і значення мови в суспільному житті. Українська мова серед інших мов світу. Функції мови. Мовна норма. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль. Мова документів. Загальні вимоги до укладання та оформлення. Документ та його функції. Критерії класифікації документів. Вимоги до укладання та оформлення документів. Оформлення сторінки. Текст і його оформлення. Скорочування слів і словосполучень. Стандартизація ділового тексту. Реквізити ділових паперів. Дата. Індекс. Заголовок до тексту. Адресат. Гриф затвердження. Резолюція. Віза. Підпис. Терміни та їх місце в діловому мовленні. Професійна лексика. Використання неологізмів та запозичень. Документування в управлінській діяльності...
Основи митної справи / За ред. П.В. Пашка: Митна справа в Україні. Історія розвитку митної справи в Україні та створення митних органів. Перші відомості про мито на території сучасної України. Митні порядки на Запорізькій Січі та у гетьманській Україні. Україна в складі Російської імперії. Митна справа в Україні на початку XX ст. Поняття "митна справа". Органи державного регулювання митної справи. Структура митних органів України. Завдання митних органів. Роль та місце митної справи в економічному розвитку України на сучасному етапі. Взаємовідносини митних органів України з іншими органами та особами. Завдання для перевірки знань. Митний контроль. Організація митного контролю. Здійснення митного контролю товарів і предметів, транспортних засобів...
Пальчевський С. С. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Філософські основи сучасної освіти. Розвиток, виховання та формування особистості. Логіка і методика науково-педагогічних досліджень. З історії педагогіки. Педагогіка Давнього світу. Школа і педагогічна думка в середньовічній Європі. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей в епоху Відродження та Реформації. Західноєвропейська педагогіка епохи буржуазних революцій та Просвітництва. Європейська класична педагогіка кінця XVIII - першої половини XIX ст. Світова педагогічна думка та практика кінця ХІХ-ХХ ст. Школа і педагогічна думка у Київській Русі (IX-XIV ст.) та періоду Відродження в Україні (XVI - середина XVIII ст.)...
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна. Природа, компоненти і форми комунікації. Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв'язки з іншими галузями знання. Предмет і завдання комунікативної лінгвістики. Методи комунікативної лінгвістики. Природа спілкування і комунікації. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Відмінності спілкування людей і тварин. Спілкування як діяльність. Типи спілкування. Основні закони спілкування. Особливості міжособистісного спілкування. Тенденції розвитку сучасного спілкування. Моделі комунікації. Компоненти комунікації Елементарні компоненти і засоби комунікації. Канали комунікації. Комунікативний шум. Вербальні компоненти спілкування...
Андрущенко В.П., Михальченко М.Л. Сучасна соціальна філософія: Суспільство як об'єкт філософського пізнання. предмет соціальної філософії. Історична генеза предмета соціальної філософії в історії філософії. Тріумф і трагедія соціальної філософії марксизму-ленінізму. Діалог на зламі століть: множинність соціально-філософського знання. Виробничі основи життєдіяльності суспільства. Дієва сутність соціального. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму. Природні засади історії. Природа і суспільство. Архітектоніка суспільного виробництва. Проблема джерел соціальної динаміки. Конструктивні та динамічні сили науково-технічного прогресу. Людина як суб'єкт історичного процесу. Організаційні основи соціальності. Суспільні відносини...
Збожна О. М. Основи технології: Сировина, паливо, енергія, технологічні процеси і технологічні системи. Вступ до технології. Основні поняття та визначення. Вчення про технологію. Продуктивність. Собівартість. Якість. Типи виробництв та їх ознаки. Охорона довкілля. Техніка безпеки й охорона праці на виробництві. Сировина. Класифікація сировини. Вода. Повітря. Корисні копалини та способи їх добування. Підготовлення сировини до перероблення. Якість сировини та її вплив на якість продукції. Раціональне використання сировини. Паливо й енергія. Паливо. Енергія, її види та джерела. Раціональне використання енергії. Технологічні процеси. Виробничний і технологічний процеси. Поняття про виробничий і технологічний процеси. Складові технологічного процесу...
Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень: Наука як система уявлень про світ (дійсність). Сутність науки. Етапи розвитку науки. Класифікація наук. Теоретична основа наукових досліджень. Структура наукової теорії. Функції наукової теорії. Класифікація наукових теорій. Економічна наука в системі гуманітарного знання. Методологія і методи наукових досліджень. Методологічна культура науки. Наукова парадигма. Методологія економічної науки. Методи наукових досліджень. Логіка наукового дослідження. Загальна схема наукового дослідження. Організація і планування наукового дослідження. Види навчально-дослідницьких робіт. Самостійна робота студента в системі навчального процесу. Сутність і структура самостійної роботи...
Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління: Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...
Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Етика як сукупність знань про мораль та поведінку. Етика, етикеті мораль. Визначення понять «етика» та «етикет». Розвиток системи норм поведінки. Мораль та моральність. Роль звичок. Норми моралі. Діловий протокол. Протокол як форма ієрархічного порядку. Основні принципи ділового протоколу. Протокол у міжнародному спілкуванні. Підготовка програми перебування зарубіжної делегації. Економічна етика. Основи економічної етики. Зміни в економічних системах і стилях управління. Норми економічної етики. Вимоги до сучасного керівника. Етичні засади бізнесу. Стимулювання етичної поведінки. Загальні етичні установки. Етичні проблеми сучасного бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу. Постулати бізнес-етики...

ГЕНЕАЛОГИЯ

- постмодернистская методология нелинейного моделирования исторической событийности. Представлена, в первую очередь, систематической "Г." Фуко, а также концепцией события Делеза и методологическими штудиями Дерриды; генетически восходит к идеям Ницше ("Генеалогия морали" и др.). Если, по оценке Фуко, для классической культуры была характерна "целая традиция в исторической науке (темологическая или рационалистическая), которая стремится растворить отдельные события в идеальной континуальности - телеологическом движении или естественной взаимосвязи", то Г. (или, по Фуко, "действительная" история) оценивает предшественников как тех, кто "был неправ, описывая линейные генезисы". Эксплицитность формулировок и содержание методологических установок Г. позволяют утверждать, что в рамках этого подхода Фуко осуществляет последовательный отказ практически от всех традиционных презумпций линейного видения исторического процесса. - Фундаментальной методологической спецификой Г., дистанцирующей ее от классических способов анализа исторического процесса, выступает ее принципиальная не- и анти-линейность. Так, во-первых, Г. зиждется на радикальном отказе от презумпции преемственности. По словам Фуко, "силы, действующие в истории... не выказывают себя последовательными формами первоначальной интенции, они не имеют значения результата". Согласно программной формулировке Фуко, "генеалогия не претендует на то, чтобы повернуть время вспять и установить громадную континуальность, невзирая на разбросанность забытого; она не ставит перед собой задачу показать, что прошлое все еще здесь, благополучно живет в настоящем, втайне его оживляя, предварительно придав всем помехам на пути форму, предначертанную с самого начала". В этом контексте событие определяется как феномен, обладающий особым статусом, не предполагающим ни артикуляции в качестве причины, ни артикуляции в качестве следствия, - статусом "эффекта". Во-вторых, Г. ориентирована на отчетливо выраженный антиэволюционизм. Последний заключается в том, что целью работы генеалогиста, в отличие от работы историка в традиционном его понимании, отнюдь не является, по Фуко, реконструкция исторического процесса как некой целостности, эволюция которой предполагает реализацию некоторого изначального предначертания, - генеалогический подход не только не предполагает, но и не допускает "ничего, что походило бы... на судьбу народа". Цель Г. заключается как раз в обратном, - а именно в том, чтобы "удержать то, что произошло, в присущей ему разрозненности... - заблуждения, ошибки в оценке, плохой расчет, породившие то, что существует и значимо для нас; открыть, что в корне познаваемого нами и того, чем мы являемся сами, нет ни истины, ни бытия, но лишь экстериорность случая". В-третьих, одной из важнейших презумпций Г. является отказ от идеи внешней причины. Именно в этом отказе Фуко усматривает главный критерий отличия Г. от традиционной дисциплинарной истории: по его мнению, "объективность истории - это... необходимая вера в провидение, в конечные причины и телеологию". - Г. же трактует свою предметность принципиально иначе: а именно - как находящуюся в процессе имманентной самоорганизации творческую среду событийности. Подобным образом понятая "история с ее интенсивностями, непоследовательностями, скрытым неистовством, великими лихорадочными оживлениями, как и со своими синкопами - это само тело становления. Нужно быть метафизиком, чтобы искать для него душу в далекой идеальности происхождения" (Фуко). В-четвертых, в системе отсчета Г. феномен случайности обретает статус фундаментального механизма осуществления исторического процесса. И если линейной версией истории создана особая "Вселенная правил, предназначенная... для того, чтобы утолить жажду насилия", своего рода интерпретативного своеволия в отношении спонтанной событийности, то Г. приходит, наконец, к пониманию: "грандиозная игра истории - вот кому подчиняются правила". В контексте сказанного Фуко выступает с резкой критикой метафизики как совмещающей в себе все характерные для линейного детерминизма посылки: "помещая настоящее в происхождение, метафизика заставляет поверить в тайную работу предназначения, которое стремилось бы прорваться наружу с самого начала". Базовой презумпцией новой методологии выступает для Фуко, таким образом, отказ от фундировавшего до сей поры западную философскую традицию логоцентризма: в качестве предмета своего когнитивного интереса Г. постулирует "не столько предусмотрительное могущество смысла, сколько случайную игру доминаций". Конструируемая Г. картина исторического процесса во многих существенных пунктах совпадает с предлагаемой синергетикой картиной нелинейной динамики самоорганизующейся среды, - Фуко не обошел своим вниманием ни идею исходного хаоса исследуемой предметности, понимаемой им как "варварское и непристойное кишение событийности", ни идею неравновесности системы (по его оценке "генеалогическая" методология "ничего не оставит под собою, что располагало бы обеспеченной стабильностью"). То, что в событии (на поверхности или, в терминологии Фуко, "на сцене" истории) и предстает перед историками в качестве необходимой цепи причин и следствий, реально оставляет за собой необозримое поле нереализованных возможностей, которые канули в Лету, но вероятность осуществления которых практически ничем не отличалась от вероятности явленной в событии (так называемой "реальной") истории. Иначе говоря, "различные выходы на поверхность, которые можно обнаружить, не являются последовательными образами одной и той же сигнификации; они суть эффекты замещений, смещений и перемещений скрытых атак, систематических отступлений". Историк имеет дело с индетерминированной (в смысле традиционной каузальности) игрой спонтанных сил: "выход на поверхность - это выход сил на сцену, их вторжение, скачок из-за кулис в театр, каждая со своей энергией, со своей юношеской мощью". Однако эти реализовавшиеся в ходе истории (поверхностные) картины, по Фуко, не имеют никакого преимущества перед иными, не реализовавшимися, они не гарантированы онтологической заданностью, а потому преходящи: "там, где душа претендует на единообразие, там, где Я изобретает для себя идентичность или отправляется на поиск начала - бесчисленных начал...; анализ истока позволяет растворять Я и заставлять плодиться в местах его пустого синтеза тысячи ныне утраченных событий". Подобным образом понятая событийность выступает как игра случая, событийная рябь на поверхности хронологически развертываемой темпоральности, и в этом своем качестве может быть сопоставима с диссипативными структурами синергетики. Если последние представляют собой временно актуальную макроскопическую картину организации вещества (пространственную структуру), то конкретная конфигурация истории (в которой обретает семантическую определенность бурление событийности) также есть лишь ситуативно значимая картина организации событий (семантически значимая последовательность). Г. не пытается реконструировать поступательно разворачивающуюся эволюцию вида", "проследить сложную нить происхождения, - но, напротив... уловить события, самые незначительные отклонения или же, наоборот, полные перемены". И если, с точки зрения синергетики, оформление макроструктуры интерпретируется в качестве результата кооперативных взаимодействий частиц на микроуровне системы, то и с точки зрения Г. семантически значимое событие рассматривается как случайный согласованный аккорд в какафоничном "кишении событийности", - так называемый "смысл события" обретается именно и лишь в согласовании сингулярных элементов. В качестве важнейшего момента конституирования семантически значимого события Фуко фиксирует феномен версификации возможностей в разворачивании (конституировании) событийности, т.е. ветвления путей процесса, который (как с точки зрения механизма его осуществления, так и с точки зрения его функционального статуса) практически изоморфно совпадает с синергетически понятым феноменом бифуркации: как пишет Фуко, "из одного и того же знака, в котором можно усматривать как симптом болезни, так и зародыш восхитительного цветка, вышли они в одно и то же время, и лишь впоследствии суждено им будет разделиться". - "Чрезмерность силы" проявляет себя в том, что "позволяет ей разделиться", задавая бифуркационные разветвления процесса. В процессе оформления событийных структур Фуко выявляет механизм автокатализа и феномен креативного потенциала диссипации (рассеяния энергии): "случается и так, что сила борется против самой себя: ...в момент своего ослабевания... реагирует на свое утомление, черпая из него, не перестающего увеличиваться, свою мощь, и оборачиваясь против него... она устанавливает для него пределы /порядок как принцип ограничения возможных степеней свободы - М.М./, рядит его высшей моральной ценностью и, таким образом, вновь обретает мощь". (Фуко приводит в данном контексте пример из истории Реформации: "в Германии XII века католицизм был еще достаточно силен, чтобы восстать против самого себя, истязать свое собственное тело и свою собственную историю и одухотвориться в чистую религию совести".) Сущностную роль в оформлении событийности играет, по Фуко, фактор непредсказуемой случайности, аналогичный по своим параметрам тому, что в синергетике понимается под флуктуацией. В парадигме отказа от логоцентризма традиционной метафизики Фуко утверждает, что случайность не должна пониматься как разрыв в цепи необходимых причин иследствий, нарушающий непрерывность триумфального разворачивания логики истории. - Напротив, случайное следование друг за другом сингулярных флуктуации составляет те нити, которые служат основой событийной ткани истории. По формулировке Фуко, "силы, действующие в истории, не подчиняются ни предначертанию, ни механизму, но лишь превратности борьбы... Они всегда проявляются в уникальной случайности события". - Таким образом необходимой альтернативой линейному генетизму является, по мнению Фуко, "незаменимая для генеалогиста сдержанность: выхватить сингулярность события вне всякой монотонной целесообразности, выслеживать их там, где их менее всего ожидают... не столько для того, чтобы вычертить медленную кривую их эволюции, но чтобы восстановить различные сцены, на которых они играли различные роли; определить даже точку их лакуны, момент, в который они не имели места". Фактически случайность выступает для Фуко единственно возможной закономерностью истории, - методологическая парадигма Г. основана на той презумпции, что "за вещами находится... не столько их сущностная и вневременная тайна, но тайна, заключающаяся в том, что у них нет сути, или что суть их была выстроена по частицам из чуждых им образов". Таким образом, моделируемый Фуко событийный процесс принципиально нелинеен и подчинен детерминизму нелинейного типа: "мир - такой, каким мы его знаем, - в итоге не является простой фигурой, где все события стерты для того, чтобы прорисовались постепенно существенные черты, конечный смысл, первая и последняя необходимость, но, напротив, - это мириады переплетающихся событий... Мы полагаем, что наше настоящее опирается на глубинные интенции, на неизменные необходимости; от историков мы требуем убедить нас в этом. Но верное историческое чувство подсказывает, что мы живем, без специальных разметок и изначальных координат, в мириадах затерянных событий". Аналогичное видение исторического процесса характерно и для концепции Дерриды, также фундированной презумпцией нелинейности: "чему... не следует доверять, так это метафизическому концепту истории... Метафизический характер концепта истории привязан не только к линейности, но и ко всей системе импликаций (телеология, эсхатология, выявляющая и интерпретирующая аккумуляция смысла, известный тип традиционности, известный концепт преемственности, истины и т.д.)". Г. Фуко близка по духу концепция события, разработанная Делезом в контексте предложенной им модели исторического времени (см. Событие, Эон). М.А. Можейко


© 2009-2020  lib.ltd.ua