Веб-бібліотека - головна сторінка


Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління:

Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...

Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління: Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...
Євтух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка: Загально дидактичні характеристики навчальної моделі соціально-педагогічної науки. Визначення об'єкта соціально-педагогічної науки. Визначення предмета соціально-педагогічної науки. Розробка методу соціально-педагогічної науки. Соціально-педагогічні закони саморозвитку суспільства. Соціально-педагогічні принципи самопізнання і саморозвитку суспільства. Народна педагогіка як джерело соціального виховання. Категоріальні засади соціально-педагогічної діяльності. Провідні категорії соціальної педагогіки. Соціальний педагог: професія та особистість. Соціальна педагогіка у саморозвитку економічного простору країни: саморозвиток трудових ресурсів. Соціально-педагогічні закономірності навчання персоналу...
Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Цивільна оборона України - основа безпеки життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях. Надзвичайні ситуації. Основи класифікації надзвичайних ситуацій. Надзвичайні ситуації природного характеру. Стихійні явища екзогенного походження. Надзвичайні ситуації техногенного характеру: аварії і катастрофи. Транспортні аварії (катастрофи). Радіаційно небезпечні об'єкти. Хімічно небезпечні об'єкти. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти. Об'єкти комунального господарства. Гідродинамічні аварії. Ліквідація наслідків аварій та катастроф. Надзвичайні ситуації терористичного походження. Пожежі. Гасіння пожеж. Осередок ядерного ураження. Вплив на людей, сільськогосподарські й лісогосподарські об'єкти. Елементи ядерної фізики. Ударна хвиля...
Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Історія становлення та розвитку науки. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження. Етапи становлення і розвитку науки. Поняття, цілі і функції науки. Структурні елементи науки, їх характеристика. Наука як система знань. Наукознавство як система знань. Класифікація наук. Основні риси працівника науки. Організація науково-дослідної роботи в Україні. Організаційна структура науки. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. Науково-дослідна робота студентів. Основи методології науково-дослідної діяльності. Поняття методології та методики наукових досліджень. Методологія теоретичних досліджень...
Ткач О.І. Політологія: Політологія у системі соціально-гуманітарного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет вивчення політології. Закони і категорії політології. Функції політології. Генези політичної думки України. Питання для дискусій. Політика як суспільне явище. Сутність політики. Основні концепції політики. Структура і функції політики. Взаємозв'язок політики з іншими сферами громадського життя. Політика і мораль. Питання для дискусій. Теми доповідей і рефератів. Політична влада. Поняття, особливості політичної влади. Система влади: суб'єкт-об'єкт, засоби і форми державної влади. Проблема легітимізації політичної влади. Проблеми функціонування влади в Україні. Питання до дискусій. Теми доповідей рефератів...
Загальна психологія: Загальні питання психології. Предмет і завдання психологічної науки. Предмет психології. Завдання психологічної науки. Місце психології в системі наук. Галузі психологічних знань. Мозок і психіка. Школи, напрями, концепції у психології. До історії психологічної думки. Дохристиянські часи - XVIII ст. Розвиток психологічної думки у XIX-XX ст. Методи психології. Загальні питання побудови психологічних досліджень. Загальнонаукові методи. Статистичний метод у психології. Конкретні наукові методи. Розвиток психіки та свідомості. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки. "Мова" і спілкування тварин...
Історія світової культури / За ред. В.М. Шейко: Культура первісної доби. Культура стародавнього єгипту. Культура дворіччя. культура стародавньої індії. Культура стародавньої греції. Культура стародавнього риму. Культура візантії. Культура стародавнього та середньовічного китаю. Культура середньовічного ісламського світу. Культура західнофропейського середньовіччя. Культура відродження. фропейська культура хvіі століття. Фропейська культура доби просвітництва. Культура XIX століття. Культура XX століття...
Горлач М.І. та ін. Основи філософських знань: Що таке філософія. основні етапи розвитку філософії. Зародження та розвиток філософських вчень. Розвиток філософських знань в Україні. Сучасна світова філософія. Проблеми онтології та гносеології. Матерія. Буття. Людина. Свідомість. Пізнання. Практика. Основи соціальної філософії. Природа та суспільство. Суспільство. Філософський аналіз. Цінності. Духовне життя суспільства. Повсякденність. Сенс і спрямованість історії. Логіка. Логіка - наука про мислення. Поняття. Судження. Основні закони логіки. Умовивід. Основи етики та естетики. Етика: предмет і значення. Мораль - соціальне явище: спосіб соціальної регуляції соціальних відносин. Функціонування моралі. Естетика: роль у житті людини та суспільства. Естетична свідомість...
Возняк M.X. Історія української літератури. Кн. 1: Племінне походження українського народу. Українські племена. Українська народність. Україна та східне слов'янство. Історична доля і роль України. Українська мова. Справа української літературної мови. Усна словесність і письменність. Література. Поділ історії української літератури на доби. Давня доба української літератури. Основи давньої доби української літератури. Християнство. Два типи християнства. Виникнення церковнослов'янської літератури. Болгарська література. Мова церковнослов'янської літератури й письмо. Література передхристиянської доби. Двовір'я. Чужоземні впливи. Культурні, осередки й освітній рівень. Справа збереженості пам'яток літератури. Перекладне письменство...
Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Теоретичні аспекти загальної екології. Еволюція взаємовідносин людини й природного середовища. Структура природного середовища. Природне середовище. Атмосфера. Літосфера. Гідросфера. Природні ресурси. Біосфера. Загальні властивості біосфери. Склад і функціонування біосфери. Проблема походження життя на Землі. Еволюція біосфери. Еволюція людини. Ноосфера. «Біосфера-2». Кругообіг речовин та енергії в біосфері. Організми та середовище. Великий кругообіг речовин й енергії. Вплив антропогенного фактора на кругообіг. Природні ресурси Землі. Біологічні ресурси. Мінеральні й енергетичні ресурси. Кліматичні ресурси. Життєвий простір. Генетичний фонд. Структура сучасної екології. Предмет екології. Основні екологічні поняття...

Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка:

Вступ до мікроекономіки: основні поняття. Предмет мікроекономіки. Блага, обмеженість ресурсів та проблема вибору. Альтернативна вартість та граничний аналіз в економіці. Ефективність. Проблема координації та ринок. Поняття і економічної моделі. Нормативний і позитивний аналіз. Попит та пропозиція: аналіз часткової рівноваги. Попит і обсяг попиту. Пропозиція і обсяг пропозиції. Ринкова рівновага. Зміна стану рівноваги. Обмеження цін та податки. Динамічна модель ринкової рівноваги. Еластичність. Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною та її вимірювання. Еластичність попиту і витрати споживача. Еластичність попиту за доходом. Перехресна еластичність попиту. Еластичність пропозиції...

Гадамер (GADAMER) Ганс Георг

(р. 1900) Известный немецкий философ, один из крупнейших разработчиков герменевтического метода в современной философиии и эстетике. "Всемирную известность принесла Г. работа "Истина и метод. Основные черты философской герменевтики" (1960), где он попытался связать воедино "герменевтику фактичности" Хайдеггера с герменевтической традицией XVII-XV1II вв. Вслед за Хайдеггером Г. трактует феномен понимания не как инструментально-логический акт, а как способ человеческого бытия. Отсюда радикальный пересмотр задач герменевтики, в т. ч. ревизия концепции Шлейермахера и Дильтея. Герменевтика - не искусство истолкования (как у Дильтея), а исследование условий возможности понимания. Развивая хайдеггеровскую мысль о человеческом бытии как бытии в мире и о "пред-истолкованности" мира в до-теоретических структурах ориентации в нем, Г. ведет речь о "предпонимании", которое конкретизируется им как "пред-рассудок". "Пред-рассудки" (равно как и "традиция" и "авторитет") не только не препятствуют пониманию, но и составляют необходимый его момент. "Герменевтический круг", известный как основная трудность процесса интерпретации, носит, по Г., не методологический, а онтологический характер и продиктован взаимообусловленностью и взаимодействием между "предпониманием" и текстом. К смыслу текста как некоторого целого мы идем через понимание его отдельных частей; но чтобы понять смысл части, уже необходимо определенным образом понимать целое, т. е. обладать его "предпониманием". Как бы упреждая упрек в субъективизме и релятивизме, Г. говорит о диалогической структуре процесса понимания. Понимание имеет вопросно-ответную структуру: понять текст значит понять вопрос, который этот текст ставит, а не навязывать ему посторонний вопрос. Но понять вопрос можно лишь в том случае, если мы сами умеем им задаться. Поэтому вторым шагом будет отнести этот вопрос к себе, что ведет к критической проверке нашего "предпонимания". Понимание всегда осуществляется в процессе "слияния горизонтов" интерпретатора и текста, причем интерпретатор не выходит из этого процесса незатронутым, его смысловой горизонт тоже претерпевает изменения. В последовательном противостоянии редукции герменевтики к разработке методологии интерпретации текстов (Э. Бетти), Г. выдвигает понятие Wirkungsgeschichte - "действенной истории", которая заключается, с одной стороны, в определенности всякого акта истолкования текста предшествующей историей (традицией) ее интерпретаций, а с другой стороны, во включенности этого акта в традицию. Сегодняшняя интерпретация традиции - тоже момент традиции; всякое истолкование и определено традицией, и "соопределяет" последнюю. Подчеркивая момент "принадлежности традиции", Г. отмежевывается от концепции "исторического сознания" Дильтея, верящего в возможность объективного познания прошлого укорененным в настоящем исследователем. В континууме традиции нет ни прошлого, ни настоящего, и Шекспир вполне может выступать как современник Софокла; в "событии понимания" нет ни объекта, ни субъекта, т. к. интерпретатор и его предмет равным образом причастны традиции. Парадигматическое значение для герменевтического опыта имеет "опыт искусства". В противовес концепции "эстетического суждения" Канта, Г. вслед за Гегелем трактует искусство как способ познания, как самостоятельный "опыт истины". Апелляция к Гегелю необходима Г. для заострения своего расхождения со Шлейермахером: задача герменевтики заключается не просто в "реконструировании", а в известном смысле в "конструировании" - во включении опыта истины, переживаемого благодаря произведению искусства, в структуру опыта интерпретатора. Однако союз философской герменевтики с философией Гегеля непрочен. Исходный пункт Гегеля - самопознание абсолютного духа, т. е. бесконечная мощь от рефлективного сознания, тогда как Г. отправляется от принципиальной конечности человека и его рефлективных усилий. Г. отрицает поэтому и возможность "снятия" менее совершенных форм культурных образований более совершенными. Традиция дана человеку в первую очередь и по преимуществу как языковая традиция. Мы "живем в традиции" в той мере, в какой мы "живем в языке". Как и Хайдеггер, Г. расматривает язык не в качестве инструмента или знака того или иного произвольно избираемого содержания, а как "медиум" раскрытия бытия. Универсальность языка как медиума влечет за собой универсальность герменевтики. "Бытие, которое может быть понято, есть язык" - этот провокативный тезис Г. означает лишь следующее: все, что мы в состоянии понять, опосредовано языком, а все, что опосредовано языком, мы в состоянии понять. В полном соответствии со своим тезисом, что герменевтика - прежде всего практика, Г. выступает как практикующий интерпретатор, беря в качестве предмета и историю философии (Платон, Аристотель, Гегель, Гуссерль, Хайдеггер), и историю литературы (Гёте, Рильке, Гёльдерлин, Пауль Целан)". (В.С.Малахов, цит. по: Культурология. XX век. Энциклопедия. Т. 1. СПб, 1998. С. 138-139) В плане собственно эстетическом Г. значим, прежде всего, своей общей герменевтической методологией. Его общефилософские принципы понимания, интерпретации, выявления смысла вполне актуальны и для эстетической сферы, в частности для интерпретации современного искусства, и они составили философский фундамент многих современных искусствоведческих и эстетических исследований. Сам Г. также посвятил ряд специальных работ вопросам эстетики, искусства, литературы, подчеркивая, что произведение искусства относится к разряду специфических текстов, к которым применима герменевтическая методология. В целом он придерживался основных положений классической эстетики, но в своей, иногда достаточно оригинальной интерпретации, и стремился обосновать их применимость не только к искусству вообще, но и к современному модернистскому (или, как он называл, "непредметному") искусству. Пытаясь добраться до эстетического смысла этого искусства (живописи, пластики), Г. обращается к трем главным принципам традиционного искусства: подражанию, выражению и обозначению в самых широких смыслах этих понятий. Для этого он вспоминает основополагающие эстетические выводы Канта, Аристотеля, Платона, Пифагора (идет вспять по истории эстетического сознания). У Канта он акцентирует внимание на игре духовных сил, вызываемой настоящим произведением искусства, в результате которой реципиент испытывает "незаинтересованное", "внепонятийное удовольствие", и утверждает "рефлексивную игру" в качестве основы любого искусства. У Аристотеля его внимание привлекает узрение эстетического смысла искусства в "радости от подражания", сводящейся к "радости узнавания", суть которого заключается в том, что констатируется бытийственность данной вещи, реальность ее присутствия. Аристотелевский смысл подражания Г. видит не в "отсмысливании" изображенного от изображения, но в их "неотличении, идентификации". Именно в этом видит он суть механизма узнавания в процессе миметического поведения, ибо "при подражании приоткрывается ... как раз подлинное существо вещи". При неоднократном видении вещи (или ее изображения), о чем и свидетельствует собственно ее узнавание, отпадают ее случайные черты и сохраняется нечто сущностное, ее "непреходящий гештальт". Аристотелевское узнавание (сопровождающееся удовольствием), развивает далее этот мотив Г., - не только узнавание и утверждение в бытии визуальной сущности вещи. Это еще в известном смысле и узнавание реципиентом самого себя, опыт его осваивания в мире. "Искусство, какого бы рода оно ни было - аристотелевское учение здесь, похоже, совершенно безупречно, - есть род узнавания, когда вместе с узнаванием углубляется наше самопознание и доверительность наших отношений с миром". Для обозначения этого специфического понимания миметической функции искусства Г. вводит понятие "герменевтической идентичности", утверждающей в модусе особого неформализуемого понимания идентичность произведения искусства чему-то иному или (что характерно для современного искусства особенно) самому себе. Произведение искусства видится им как своеобразная "игровая площадка", на которой совпадают "узнавание и понимание". Однако узнавание (= подражание), согласно Г., как и выражение и обозначение, не характерны для современного искусства. Эстетика Канта и Аристотеля малоэффективны в этом плане; он идет глубже в историю и находит то, что желал найти, у Пифагора - в его понимании мимесиса (= вещи), как тенденции к упорядочиванию согласно космическому строю, глобальному миропорядку, "гармонии сфер", основанной на законах чисел. Число и порядок - вот те древнейшие эстетические принципы, которые лежат в основе любого искусства, и они при некоторой смысловой модификации могут быть усмотрены и в современном искусстве. Это, конечно, иное понимание порядка (и числа), не пифагоровское (которое знало устойчивый космопорядок, музыкальный порядок и порядок в душе) и не христианское (которое в дополнение знало еще порядок истории), а постиндустриальное, не знающее ничего устойчивого, ничего вечного, неизменного, но все-таки сохраняющее некое смутное представление о какой-то упорядоченности. Поэтому наиболее общим принципом искусства Г. считает ощутимое присутствие в произведении "упорядочивающих духовных энергий", которые могут привести или к созданию некоего самобытного целостного художественного микрокосма, или напомнить нам о каком-то фрагменте культуры, или "при полной немоте" (изобразительно-выразительно-семиотической) явить некую "прадревнюю близость чистых пифагорейских начертательныix и цветовых гармоний". К "непредметному" искусству современности Г. относит только последний случай, что вполне понятно, ибо он впрямую соответствует поискам Кандинского, Малевича, Мондриана и многих других беспредметников, а также некоторых конструктивистов (см.: Конструктивизм). Однако очевидна и более широкая значимость всей концепции искусства современного герменевта для художественной культуры XX в. от авангарда до постмодернизма. Это относится и к пониманию Г. принципиально символического характера любого искусства. Здесь он солидарен со многими классическими теориями символизма, но дает опять же свою интерпретацию символа и основывающегося на нем искусства. Символ, в его понимании, родствен игре, ибо сущность его заключается в самотождественности и самодостаточности. Символ, как и игра, как и основанное на нем произведение искусства, "сам воплощает то значение, к которому отсылает, и даже делает его возможным"; "содержит свое значение в себе". В этом плане он подобен евхаристическому хлебу и вину, которые не "означают" что-то, но "суть плоть и кровь Христовы". Так же и "произведение искусства не столько указывает на что-то, сколько содержит в себе то, на что указывается. Иными словами: произведение искусства означает приращение бытия". Смысл символичности искусства, в понимании Г., смещается с традиционно семиотического уровня на онтологический. Естественно, что такое понимание искусства никак не зависит от его материала, формы и способа бытия и может быть распространено на самые крайние направления и проявления, характерные не только для авангарда и модернизма, но и для многообразных артефактов и арт-практик ПОСТ-культуры (см. ПОСТ-), ибо критерии наличия "приращения бытия", "герменевтической идентичности" или даже ощущения "упорядочивающих духовных энергий" глубоко интуитивны и субъективны. Соч.: Gesammelte Werke. Bd. 1-10. Tubingen, 1985-95 (специально эстетике посвящены тт. 8,9); Kleine Schriften. Bd. 1-4. Tubingen, 1976-79; Истина и метод. M., 1988; Актуальность прекрасного. М., 1991. Лит.: Орлов Б.В. Субъект. Объект. Эстетика: Версии Бахтина, Гадамера, Лукача. Екатеринбург, 1992; Michelfelder D.P., Richard E.P., eds. Dialogue and Deconstruction: The Gadamer-Derrida Encounter. Albany, N.Y., 1989; Weinsheimer J. Philosophical Hermeneutics and Literary theory. New Haven, 1991; Albert H. Kritik und reinen Hermeneutik: Der Antirealismus und das Problem des Verstehens. Tubingen, 1994; Grondin J. Sources of Hermeneutics. Albany, N. Y., 1995; В. Б.