Веб-бібліотека - головна сторінка


Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологія сучасної української мови:

Фразеологізм як лінгвістична одиниця. Ознаки фразеологізму. Обсяг фразеології. Олександр Потебня - предтеча української фразеології. Ідеографічна характеристика фразеології. Вибірковість фразеології. Ідеографічна класифікація фразеологізмів. Семантика фразеологізму. Фразеологічне значення. Співвіднесеність фразеологізму і слова. Творення слів на базі фразеологізмів. Символ як структурно-семантична основа формування фразеологізмів. Системні відношення у фразеології. Багатозначність фразеологізмів. Синонімія у фразеології. Фразеологічні варіанти. Антонімія фразеологічних одиниць. Класифікація фразеологізмів. Семантична класифікація. Генетична класифікація. Функціональна класифікація...

Возняк M.X. Історія української літератури. Кн. 1: Племінне походження українського народу. Українські племена. Українська народність. Україна та східне слов'янство. Історична доля і роль України. Українська мова. Справа української літературної мови. Усна словесність і письменність. Література. Поділ історії української літератури на доби. Давня доба української літератури. Основи давньої доби української літератури. Християнство. Два типи християнства. Виникнення церковнослов'янської літератури. Болгарська література. Мова церковнослов'янської літератури й письмо. Література передхристиянської доби. Двовір'я. Чужоземні впливи. Культурні, осередки й освітній рівень. Справа збереженості пам'яток літератури. Перекладне письменство...
Освітні технології / За ред. О. М. Пєхоти: Технологічний підхід в освіті. Особистісно орієнтована освіта і технології. Вальдорфська педагогіка. Технологія саморозвитку. Технологія організації групової навчальної діяльності школярів. Технології розвивального навчання. Технології формування творчої особистості. Технологія навчання як дослідження. Проектна технологія. Нові інформаційні технології навчання. Технологія колективного творчого виховання. Педагогічна технологія "створення ситуації успіху". Сугестивна технологія. Аналіз образу - персонажа епічного твору: педагогічна технологія. Індивідуальність учителя і освітні технології...
Бедь В. В. Юридична психологія: Предмет, завдання і система юридичної психології. Предмет і завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Система юридичної психології. Методологічні основи і методи юридичної психології. Методологічні принципи в юридичній психології. Методи пізнання в юридичній психології. Методи психологічного впливу на особистість. Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи в юридичній психології. Поняття про психіку і свідомість особистості. Психічні процеси. Психічні властивості особистості. Психічні стани особистості. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності. Правова психологія. Правова соціалізація. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості...
Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія: Стародавня доба. Кам'яний вік. Епоха міді - бронзи. Трипільська культура. Скіфо-сарматський світ. Античні міста Північного Причорномор'я. Населення України в 1 тис. н.е. Слов'яни. Київська Русь. Вихід на історичну сцену. Передумови для утворення східнослов'янської держави. Київське князівство Аскольда. Інші осередки державності на Русі. Народження Давньоруської держави наприкінці IX - на початку X ст. Розвиток державності на Русі в першій половині X ст. Ігор. Перші спроби регламентації данини й адміністративно-судової системи. Ольга. Характер і форма Давньоруської держави ІХ-Х ст. Воєнна активність Русі в 60-х - на початку 70-х pp. X ст. Святослав. Розбудова держави за Володимира Святославича...
Історія світової культури / За ред. В.М. Шейко: Культура первісної доби. Культура стародавнього єгипту. Культура дворіччя. культура стародавньої індії. Культура стародавньої греції. Культура стародавнього риму. Культура візантії. Культура стародавнього та середньовічного китаю. Культура середньовічного ісламського світу. Культура західнофропейського середньовіччя. Культура відродження. фропейська культура хvіі століття. Фропейська культура доби просвітництва. Культура XIX століття. Культура XX століття...
Загальна психологія: Загальні питання психології. Предмет і завдання психологічної науки. Предмет психології. Завдання психологічної науки. Місце психології в системі наук. Галузі психологічних знань. Мозок і психіка. Школи, напрями, концепції у психології. До історії психологічної думки. Дохристиянські часи - XVIII ст. Розвиток психологічної думки у XIX - XX ст. Методи психології. Загальні питання побудови психологічного дослідження. Загальнонаукові методи. Конкретні наукові методи. Статистичний метод у психології. Упорядкування й рангування психологічних дослідних даних. Визначення середніх при опрацюванні дослідних даних. Використання міри дисперсії у психологічних дослідженнях. Надійність і валідність...
Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...
Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство: Дозвіллєзнавство як наукова дисципліна та навчальний предмет. Дозвілля і дозвіллєва діяльність як галузь наукового знання. Соціальний феномен вільного часу. Структура дозвіллєвої діяльності. Соціально-історичні особливості розвитку сучасної системи культурно-дозвіллєвої діяльності. Історико-культурний аналіз дозвілля та дозвіллєвої діяльності наприкінці XIX - 90-ті роки XX ст. Соціально-історичні особливості розвитку дозвіллєвих центрів для молоді в нашій країні і за кордоном. Сучасний етап організації культурно-дозвіллєвої діяльності в країнах зарубіжжя. Соціалізація вільного часу та дозвіллєвої діяльності. Час як значна соціальна цінність. Зміст і структура вільного часу...
Аболіна Т. Г. Етика: Предмет і завдання етики. Етика як філософська теорія моральності. Предмет етики й особливості етичних знань. Актуальні проблеми етики та їх значення для розв'язання загальнолюдських проблем. Основні етапи й напрями розвитку етики. Періодизація історії етики. Етична проблематика марксистської філософії. Основні лінії розвитку вітчизняної етичної думки. Типологізація етичної думки. Походження та історичний розвиток моралі. Значення філософсько-етичного дослідження процесу походження та розвитку моралі для духовно-морального самовизначення людини. Особливості морального життя в умовах первісно-родової общини. Історичне виділення моралі у сферу вільного вибору особистості між добром і злом...
Роменець В. А. Історія психології: Алгебра і гармонія світової душі. Предмет і методологічні основи історії психології. Історичне формування предмета психології. Методологічні основи і становлення логічного осередку історії психології. Старовинна легенда як історико-психологічний феномен. Загальний поділ історії психології. Ситуативне визначення вчинку. Стародавній світ і Середні віки. Мотиваційне визначення вчинку - від Ренесансу до Просвітництва. Дійове визначення вчинку - від виникнення марксизму до сучасності. Ситуативне визначення вчинку в історії психології. СИТУАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ: Міфологічна і народна психологія. Психологічна природа анімізму. Виникнення і суть анімізму. Метемпсихоз і метаморфоза. Тотемістичне тлумачення психічної діяльності живих істот...

Пономаренко О. І. та ін. Сучасний економічний аналіз: У 2 ч. Ч. 2. Макроекономіка:

Статична модель «витрати-випуск» Леонтьева. Міжгалузевий баланс і лінійна модель обміну. Теорія невід'ємних матриць. Аналіз продуктивності моделі «витрати-випуск». Коефіцієнти трудових витрат. Теорема Самуельсона про заміщення. Порівняльна статика моделі Леонтьева. Задача загальної рівноваги, пов'язана з моделлю Леонтьева. Задачі та вправи. Динамічні багатогалузеві моделі. Модель динамічного міжгалузевого балансу. Модель фон Неймана. Динамічна рівновага моделі фон Неймана. Продуктивність і нерозкладність у моделі фон Неймана. Рівновага моделі динамічного балансу. Модель Гейла. Задачі та вправи. Оптимальні траєкторії динамічних моделей. Магістральний підхід...

ГЁДЕЛЬ Курт (1906 - 1978)

- математик и логик, член Национальной Академии наук США и Американского философского общества, автор фундаментального открытия ограниченности аксиоматического метода и основополагающих работ в таких направлениях математической логики, как теория моделей, теория доказательств и теория множеств. В 1924 Г. поступил в Университет Вены. Доктор математики (1930). Приват-доцент Университета Вены, член Венского кружка (1933-1938). Эмигрировал в США (в 1940, с 1953 - профессор Принстонского института перспективных исследований). Основные труды: "Полнота аксиом логического функционального исчисления" (докторская диссертация, 1930), "О формально неразрешимых предложениях Principia mathematica и родственных систем" (1931), "О интуиционистском исчислении высказываний" (1932), "О интуиционистской арифметике и теории чисел" (1933), "Одна интерпретация интуиционистского исчисления высказываний" (1933), "Совместимость аксиомы выбора и обобщенной континуум-гипотезы с аксиомами теории множеств" (1940), "Об одном еще не использованном расширении финитной точки зрения" (1958). В конце 1920-х Гильбертом и его последователями были получены доказательства полноты некоторых аксиоматических систем. Полнота аксиоматической системы рассматривалась ими как свойство системы аксиом данной аксиоматической теории, характеризующее широту охвата этой теорией определенного направления математики. В математических теориях, конструируемых на основаниях материальной аксиоматики, значения исходных терминов аксиоматической теории даны с самого начала (т.е. определенную интерпретацию данной теории полагают фиксированной). В рамках такой теории стали возможны рассуждения о выводимости ее утверждений из аксиом и рассуждения об истинности таких утверждений. Полнота системы аксиом в данном случае соответствовала совпадению этих понятий. (Пример аксиоматики такого вида - аксиоматика геометрии Евклида.) В математических теориях, конструируемых на основаниях формальной аксиоматики, значения исходных терминов аксиоматической теории остаются неопределенными во время вывода теорем из аксиом. В данном случае система аксиом называлась полной относительно данной интерпретации, если из нее были выводимы все утверждения, истинные в этой интерпретации. Наряду с таким понятием полноты определялось и другое ее понятие, являвшееся внутренним свойством аксиоматической системы (не зависимым ни от одной из ее интерпретаций): систему аксиом называли дедуктивно полной, если всякое утверждение, формулируемое в данной теории, может быть либо доказанной (являясь в таком случае теоремой), либо опровергнутой (в смысле возможности доказательства его отрицания). При этом, если аксиоматическая теория полна относительно некоторой интерпретации, то она является дедуктивно полной; и наоборот, если теория дедуктивно полна и непротиворечива (т.е. все теоремы истинны) относительно данной интерпретации, то она является полной относительно этой интерпретации. Понятие дедуктивной (внутренней) полноты - "удобная характеристика" аксиоматической теории при конструировании ее в виде формальной системы. На таком основании Гильбертом была выстроена искусственная система, включающая часть арифметики, с доказательствами ее полноты и непротиворечивости. Подход Г. в целом относится к конструктивному направлению математики: в интуиционистской трактовке истинности высказывания истинной он считал только рекурсивно реализуемую формулу (сводимую к функции от чисел натурального ряда). Тем самым интуиционистская арифметика становилась расширением классической. Одновременно конструируя и логику, и арифметику, Г. вынужденно отказался от логицистского тезиса Фреге о полной редуцируемости математики к логике. Г. обосновывал математику разработанным им же методом арифметизации метаматематики, заключающимся в замене рассуждений о выражениях любого логико-математического языка рассуждениями о натуральных числах. Этот метод Г. поместил в основу доказательства "теоремы Г. о полноте" исчисления предикатов классической логики предикатов (первого порядка), а позднее - в две важнейшие теоремы о неполноте расширенного исчисления предикатов, известных под общим названием "теорема Г. о неполноте". Г. в своей докторской диссертации (1930) доказал теорему о полноте исчисления классической логики предикатов: если предикатная формула истинна в любой интерпретации, то она выводима в исчислении предикатов (другими словами, любая формула, отрицание которой невыводимо, является выполнимой). Являясь одной из базисных теорем математической логики, теорема Г. о полноте показывает, что уже классическое исчисление предикатов содержит все логические законы, выражаемые предикатными формулами. Усиление теоремы о полноте классического исчисления логики предикатов утверждает, что всякая счетная последовательность формул, из которой нельзя вывести противоречия, выполнима. При этом, если из множества предикатных формул P невозможно вывести противоречие в рамках предикатного исчисления, то для множества P существует модель, т.е. интерпретация, в которой истинны все формулы множества Р. Доказательство полноты исчисления классической логики предикатов породило в школе Гильберта некоторые надежды на возможность доказательства полноты и непротиворечивости всей математики. Однако уже в следующем, 1931, году была доказана теорема Г. о неполноте. Первая теорема о неполноте утверждает, что если формальная система арифметики непротиворечива, то в ней существует как минимум одно формально неразрешимое предложение, т.е. такая формула F, что ни она сама, ни ее отрицание не являются теоремами этой системы. Иными словами, непротиворечивость рекурсивной арифметики делает возможным построение дедуктивно неразрешимого предложения, формализуемого в исчислении, т.е. к существованию и недоказуемой, и неопровержимой формулы. Такая формула, являясь предложением рекурсивной арифметики, истинна, но невыводима, несмотря на то, что по определению она должна быть такой. Следовательно, непротиворечивость формализованной системы ведет к ее неполноте. Усилением первой теоремы о неполноте является вторая теорема о неполноте, утверждающая, что в качестве формулы F возможен выбор формулы, естественным образом выражающей непротиворечивость формальной арифметики, т.е. для непротиворечивого формального исчисления, имеющего рекурсивную арифметику в качестве модели, формула F выражения этой непротиворечивости невыводима в рамках данного исчисления. Согласно теореме Г. о неполноте, например, любая процедура доказательства истинных утверждений элементарной теории чисел (аддитивные и мультипликативные операции над целыми числами) заведомо неполна. Для любых систем доказательств существуют истинные утверждения, которые даже в таком достаточно ограниченном направлении математики останутся недоказуемыми. Б.В.Бирюков пишет о методологическом значении теоремы Г. о неполноте: "...если формальная арифметика непротиворечива, то непротиворечивость нельзя доказать средствами, формализуемыми в ней самой, т.е. теми финитными средствами, которыми Гильберт хотел ограничить метаматематические исследования...". Следовательно, (внутреннюю) непротиворечивость любой логико-математической теории невозможно доказать без обращения к другой теории (с более сильными допущениями, а следовательно менее устойчивой). Фон Нейман читал в момент публикации работы Г. лекции по метаматематической программе Гильберта, однако сразу после прочтения этой работы он перестроил курс, посвятив Г. все оставшееся время. Теорема Г. о неполноте - важнейшая метатеорема математической логики - показала неосуществимость программы Гильберта в части полной формализации определяющей части математики и обоснования полученной формальной системы путем доказательства ее непротиворечивости (финитными методами). Однако теорема Г. о неполноте, демонстрируя границы применимости финитного подхода в математике, не может свидетельствовать об ограниченности логического знания. Э.Нагель и Дж.Ньюмен о значении открытий Г. для сравнительной оценки возможностей человека и компьютера пишут, что "...для каждой нашей конкретной задачи, в принципе, можно построить машину, которой бы эта задача была под силу; но нельзя создать машину, пригодную для решения любой задачи. Правда, и возможности человеческого мозга могут оказаться ограниченными, так что и человек тогда сможет решить не любую задачу. Но даже если так, структурные и функциональные свойства человеческого мозга пока еще намного больше по сравнению с возможностями самых изощренных из мыслимых пока машин... Единственный непреложный вывод, который мы можем сделать из теоремы Г. о неполноте, состоит в том, что природа и возможности человеческого разума неизмеримо тоньше и богаче любой из известных пока машин...". Г. также внес значительный вклад в аксиоматическую теорию множеств, два базисных принципа которой - аксиома выбора Э.Цермело и континуум-гипотеза - долгое время не поддавались доказательству, однако вследствие значимости их логических следствий исследования в этих направлениях продолжались. В аксиоме выбора Э.Цермело постулируется существование множества, состоящего из элементов, выбранных "по одному" от каждого из непересекающихся непустых множеств,
объединение которых составляет некое множество. (Из аксиомы выбора Э.Цермело выводимы следствия, противоречащие "интуиции здравого смысла". Например, возникает возможность разбиения трехмерного шара на конечное количество подмножеств, из которых возможно движениями в трехмерном пространстве реконструировать два точно таких же шара.) Континуум-гипотеза - это утверждение о том, что мощность континуума (мощность, которую имеет, например, множество всех действительных чисел) есть первая мощность, превосходящая мощность множества всех натуральных чисел. Обобщенная континуум-гипотеза гласит, что для любого множества М первая мощность, превосходящая мощность этого множества, есть мощность множества всех подмножеств множества Р. Эта проблема (высказанная Кантором в 1880-х) была включена в знаменитый список 23 проблем Гильберта. В 1936 Г. доказал, что обобщенная континуум-гипотеза совместима с одной естественной системой аксиоматической теории множеств и, следовательно, не может быть опровергнута стандартными методами. В 1938 Г. доказал непротиворечивость аксиомы выбора и континуум-гипотезы (интеграция их в заданную систему аксиом теории множеств не вела к противоречию). Для решения этих проблем была редуцирована аксиоматическая система П.Бернайса, на основе которой, а также предположения о конструктивности каждого множества Г. выстроил модель, адекватную системе аксиом без аксиомы выбора, и такую, что в ней все множества обладали свойством полной упорядочиваемости. В этой модели аксиома выбора оказалась истинной (выполнимой) и, следовательно, совместимой с исходной системой аксиом, следовательно непротиворечивой. В этой модели оказалась истинной и континуум-гипотеза. Дальнейшие работы в этом направлении позволили Г. разработать конструкции для исследования "внутренних механизмов" аксиоматической теории множеств. Кроме работ в указанных направлениях, Г. предложил в 1949 новый тип решения одного важного класса уравнений общей теории относительности, который был расценен Эйнштейном как "...важный вклад в общую теорию относительности..." и был удостоен Эйнштейновской премии (1951).