Веб-бібліотека - головна сторінка


Лубський В.І. Релігієзнавство:

Релігієзнавство як наука. Релігія як предмет дослідження та структура сучасних релігій. Основні теорії походження релігії. Філософія релігії. Психологія релігії. Соціологія релігії. Визначення релігії. Футурологія релігії. Характеристика релігій світу. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Хеттська релігія. Фрігійська релігія. Сирійсько-фінікійська релігія. Халдейська релігія. Іудаїзм. Релігії Індії. Ведична релігія. Брахманізм. Індуїзм. Релігії Китаю. Конфуціанство. Даосизм. Синтоїзм. Зороастризм. Джайнізм. Сикхізм. Брахманізм. Релігія античного світу. Світові релігії. Буддизм. Загальна характеристика священних книг іудаїзму, буддизму, індуїзму і зороастризму. Християнство. Християнське віровчення...

Калінін Ю.А. Релігієзнавство: Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика. Матеріалістична концепція релігії. Марксистська релігієзнавча концепція. Об'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Натуралістична концепція релігії. Соціологічна концепція релігії. Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури. Сутність і походження релігії. Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура. Функції релігії та її роль у житті суспільства. Релігії світу. Родоплемінні культи. Магія. Фетишизм. Анімізм. Тотемізм. Землеробські культи. Шаманізм. Ранні національні релігії. Релігія Стародавнього Єгипту...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Мигович І.І. Соціальна робота: Чому стає актуальною соціальна робота в Україні. Що таке соціальна робота. Історичні корені й традиції благодійництва. Морально-гуманістичні витоки соціальної роботи. Взаємозв'язок соціальної роботи з іншими галузями суспільної практики. Структура і функції органів соціальної роботи в Україні. Принципи і методи соціальної роботи. Яким має бути соціальний працівник...
Гойхман О.Я. и др. Теория и практика референтской деятельности: Руководитель за спиной референта. Суть референтской деятельности. Писать для других и за других. Документ и его реквизиты. Составление текстов небольшого объема. Спичрайтерство. Маршрут документа. С текстом работы много. Техника чтения. Реферирование. Редактирование. Прежде чем руководитель скажет. Предстоят переговоры. И жестом и голосом. Речь для руководителя. Нормы этические и протокольные. Этика речевой коммуникации. Слушать и быть услышанным. Международный протокол...
Марченко O.K. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи: Травми й захворювання нервової системи. Будова нервової системи. Роль нервової системи у регуляції рухів. Порушення рухової функції. Порушення чутливості. Вегетативно-трофічні порушення. Порушення вищих кіркових функцій. Психічні розлади. Фізична реабілітація в клініці нервових хвороб. Поняття про реабілітацію. Види реабілітаційних заходів. Основні засоби, методи й форми застосування фізичних вправ із лікувальною метою. Механізми лікувальної дії фізичних вправ і масажу. Застосування основних засобів фізичної реабілітації в клініці нервових хвороб. Види спеціальних лікувальних заходів і вправ, застосовуваних у клініці нервових хвороб...
Москаленко, Л. В. та ін. Масова комунікація: Концепції масової комунікації. Світовий інформаційний простір і демократичне суспільство. Проблеми становлення інформаційного суспільства. Ера інформації і гуманістична парадигма трансформації сучасного соціального знання. Соціологічні теорії розвитку мас медіа. Масова комунікація і суспільство. Соціальне функціонування журналістики. ЗМІ у соцієнтальних системах суспільства. Журналістика і духовність суспільства. ЗМІ і національна ідея. Результативність масово-інформаційної діяльності. Свобода преси: теорія і практика. Правові основи функціонування мас медіа. Законодавче поле діяльності українських мас медіа. Громадський контроль за діяльністю засобів масової комунікації. Самоконтроль у ЗМІ...
Іванова Т. В., Піддубна Л. П. Муніципальне діловодство: Документ і документаційне забезпечення управління. Документ, його роль та місце в муніципальному управлінні. Нормативно-методична база діловодства. Види документів та їх класифікація. Стандартизація, уніфікація і трафаретизація управлінських документів. Документування та документальне забезпечення управлінської діяльності. Основні вимоги до складання та оформлення управлінських документів. Формуляр документа, його основні реквізити та їх характеристика. Бланк документа, вимоги, що пред'являються до нього. Загальні вимоги до оформлення тексту документів. Оформлення організаційно-розпорядчої документації. Класифікація організаційно-розпорядчої документації за функціональною ознакою...
Ющук І. П. Українська мова: Сучасна українська мова як предмет вивчення. Походження української мови. Українська мова - державна. Стилі української мови. Мова як система. Фонетика і письмо. Звуки і фонеми. Звуки мови як фізичне явище. Звуки мови як фізіологічне явище. Членування мовленнєвого потоку. Звуки мови як соціальне явище. Фонеми в мовленнєвому потоці. ПИСЬМО. Виникнення і розвиток письма. Становлення писемності в Україні. Сучасний український алфавіт. Унормування українського правопису. Вживання великої букви. Транскрипція і транслітерація. Приголосні фонеми. Система приголосних фонем. Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні. М'які і тверді приголосні. Вживання м'якого знака. Вживання апострофа. Подовження приголосних і подвоєння букв. Випадання приголосних...
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології: Становлення предмету політології - історико-наукові методологічні проблеми. Політологія в структурі політичного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія - інтегральна соціальна наука і навчальна дисципліна. Методологічні засади, категорії та принципи політології. Основні парадигми політичного мислення. Функції політології. її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин). Протополічні погляди у країнах Стародавнього Сходу. Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки. З.Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя...
Мальська М. П. Туристичне країнознавство: Предмет і зміст туристичного країнознавства. Туризм у країнах Європи. Австрія. Андорра. Бельгія. Болгарія. Велика Британія. Греція. Данія. Естонія. Ірландія. Ісландія. Іспанія. Італія. Латвія. Литва. Монако. Нідерланди (Голландія). Німеччина. Норвегія. Польща. Португалія. Туреччина. Фінляндія. Франція. Хорватія. Угорщина. Україна. Чехія. Чорногорія. Швейцарія...

Івасів B.C. Гроші та кредит:

Гроші та грошові системи. Природа і сутність грошей. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей. Необхідність і сутність грошей як економічної категорії. Функції грошей. Форми грошей та їх еволюція. Основні теорії грошей. Напрямки розвитку теорії грошей. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. Внесок Дж. М. Кейнса в розвиток кількісної теорії грошей. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії грошей. Загальні теоретичні положення попиту і пропозиції грошей. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей. Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетаристських теорій. Грошові системи. Поняття та елементи грошової системи. Основні типи грошових систем...

Фрейд (FREUD) Зигмунд

(1856-1939) Австрийский психиатр, невропатолог, психолог, создатель психоанализа; своей теорией оказал уникальное влияние на формирование многих направлений в искусстве и на развитие ряда гуманитарных наук XX в. В 1873-1881 гг. изучал медицину в Венском университете, затем работал как практикующий врач в области терапии неврозов и психозов. В 1895 г. совместно с Й.Брейером пришел к нетрадиционному методу лечения неврозов, названному ими "катарсическим", который и лег в основу их оригинальной психотерапевтической теории (и методики) - психоанализу. В дальнейшем Ф. расширил границы применения этого метода до решения проблем психологии нормальных людей, культуры, религии, искусства. В своих теоретических работах Ф. придерживался традиционных для науки того времени принципов естественнонаучного материализма и эволюционизма. В 1900 г. он опубликовал свою первую крупную психоаналитическую работу "Толкование сновидений", которая фактически оказалась провозвестником новой эры в гуманитарных науках и культуре XX в. Уже в первой трети столетия она (наряду с другими трудами Ф.) становится настольной книгой многих философов, литературоведов, искусствоведов; питает творческую фантазию художников многих направлений авангарда (см.: Фрейдизм и искусство). Ф. постоянно совершенствовал свою теорию (выделяют даже три периода ее эволюции), в которой в качестве главного двигателя жизни человека, общества, культуры рассматривается бессознательное, что стало настоящей революцией в век господства рационализма и "света разума". Обобщенно суть этой теории сводится к следующему. В психике человека существует три сложно взаимодействующие между собой сферы: бессознательное, предсозна-тельное и сознательное (сознание). Позже с некоторыми модификациями он обозначил их более философично как Оно (id), Я (Ego) и Сверх-Я (Super-Ego). Бессознательное - это фундамент и генератор деятельности психики. Оно иррационально, в нем сосредоточены все биологические влечения и желания человека, главные среди них по-лярны: это жизнесозидающие влечения - сексуальные (позже обозначенные как Эрос) и жизнеразрушающие - влечение к смерти (Танатос), порождающее и склонность к агрессии. В реальной психике человека они перемешаны друг с другом в различных пропорциях. Энергию сексуальных влечений Ф. обозначал как либидо. В сфере бессознательного находятся как первичные природные инстинкты, так и вытесненные туда из сознательно-действенной сферы неприемлемые для общества данной ступени развития влечения. Главный стимул и цель деятельности бессознательного - удовольствие (Ф. считал, что вся психическая деятельность человека направлена на две цели: сокращение неудовольствия и приобретение удовольствия - отсюда главная роль в ней бессознательного). Для его достижения бессознательное должно проявить себя (реализовать желания) в действительности, то есть попасть в сознание, которое управляет реализацией всех психических процессов. Предсознательное отделяет бессознательное от сознания и одновременно связывает их, является мостом между ними и цензором для бессознательного. Это разумное Я человека, руководствующееся в своей деятельности принципом реальности, который формируется как следствие осознанного социокультурного бытия человека. Предсознательное регулирует актуализацию бессознательных влечений (например, позволяет сексуальным влечениям реализоваться только в рамках брака и семьи; агрессивным влечениям - на войне, в гладиаторских боях или в некоторых спортивных состязаниях и т.п.) и вытесняет из сферы сознания те из них, которые не соответствуют данному уровню культуры (запрещенные формы сексуальности, стремление к насилию, жестокости, агрессии и т.п.). Отсюда нарастающий с развитием рационально-морализаторской культуры конфликт человека (его бессознательного) с культурой (достигший к началу XX в., как известно, критической величины). С другой стороны, вытесненные или запрещенные (табуированные) цензурой предсознания (Я) влечения ищут "обходные пути" для проникновения в сознание (сферу Сверх-Я) и реализацию в действительности. Эта реализация осуществляется различными способами: у части людей приводит к нарушениям психики - неврозам и психозам; у большинства проявляется в сновидениях, грезах ("снах наяву"), фантазировании, в ошибочных действиях, описках, оговорках; сублимируется (см.: Сублимация) в творческой деятельности человека - в науке, религии, искусстве, то есть способствует развитию культуры. Смысл конфликта человека с культурой Ф. (особенно четко в работе 1930 г. "Неудовлетворенность в культуре") усматривал во всевозрастающем вытеснении культурой природных (сексуальных, агрессивных) влечений человека, что уменьшает его счастье (понимаемое Ф. как реализация чувственно-соматических удовольствий), развивает вроде бы немотивированные чувства страха, вины, социального дискомфорта; приводит к психическим расстройствам. Культура XX в. (особенно массовая культура, ПОСТ-) во многом буквально и вполне сознательно приняла эту концепцию Ф. на вооружение, то есть начала активно фабриковать продукты, позволяющие ослабить конфликт человека с культурой. В своих бесчисленных произведениях и конкретных проявлениях (особенно в сфере искусства и литературы) она дает выход наружу главным табуированным или вытесненным влечениям - сексуальному во всех его проявлениях и агрессивному - "выпускает пар" из достигшего предела перенапряженности котла бессознательного с помощью сублимации и компенсации в феноменах культуры и искусства, максимально приближенных к реализации скрытых влечений человека. Из особо значимых для эстетики и сферы искусства положений теории Ф. следует еще указать на проблему комплексов и механизм психоанализа. Под комплексом психоаналитики имеют в виду конкретную совокупность неосознаваемых представлений, переживаний, интенций, как правило, связанных с сексуальным влечением, вытесненных в сферу бессознательного и прорывающихся оттуда в самой разнообразной форме (сновидений, неврозов, галлюцинаций, произведений искусства), содержащей, однако, в зашифрованном (символическом) виде характерные черты исходного комплекса. С творческой сферой сам Ф. связывал в первую очередь эдипов комплекс, формирующийся у мальчиков в возрасте 3-5 лет и заключающийся в эротическом влечении к матери и неприязни к отцу-сопернику. Соответствующий комплекс у девочек (влечение к отцу и ревность к матери) Ф. назвал комплексом Электры. Эти комплексы с возрастом вытесняются в бессознательное, но активно дают о себе знать на протяжении всей жизни человека. С эдиповым комплексом тесно связан комплекс кастрации (боязнь мальчика, что отец кастрирует его за влечение к матери). Существен в жизни человека комплекс неполноценности и некоторые другие. Для терапии неврозов и отдельных форм психоза Ф. разработал методику психоанализа, которая основывается на выведении в сферу сознания пациента реальных причин (вытесненных влечений, комплексов, желаний; а также позабытых травм детской психики, связанных в основном с эротической сферой) его заболевания путем длительных доверительных бесед (психоаналитических сеансов). В их ходе анализируются события раннего детства пациента, его детские переживания, страхи, сновидения, грезы и галлюцинации; особенности сексуальной жизни, пристрастия, тайные влечения и т.п. психо-физиологические особенности, часто тщательно скрываемые человеком (иногда даже и от самого себя). В результате психотерапевт нащупывает истинную причину невроза и подводит к ее пониманию и самого больного. Осознав ее, пациент, как правило, избавляется от заболевания. Этот метод Ф. распространил на анализ психики некоторых выдающихся мастеров искусства прошлого (Леонардо да Винчи, Шекспира, Гёте, Достоевского), пытаясь вскрыть глубинные причины появления тех или иных мотивов в их творчестве, особенностей конкретных произведений (медлительность Гамлета в совершении отмщения за отца, некоторые особенности картин Леонардо, мотивы отцеубийства у Достоевского и т.п.). Этим самым он дал мощный толчок одному из наиболее сильных в XX в. направлений в литературно-художественной критике - психоаналитическому (см.: Фрейдизм и искусство), Сам Ф. признавал себя мало компетентным в вопросах искусства и эстетики. Более того, он полагал, что перед сущностью красоты и искусством в целом психоанализ бессилен. К искусству он подходил исключительно со своей профессиональной позиции ученого-психоаналитика, то есть сугубо рационалистически; он подчеркивал, что не может наслаждаться произведением искусства (например, музыкой вообще), если не понимает, что доставляет это наслаждение. Сугубо рационалистический подход к искусству позволил Ф. (как это ни парадоксально) выявить именно иррациональную природу искусства, показать, что искусство является наиболее полной и адекватной формой сублимации вытесненных влечений художника. В искусстве осуществляется игра психических энергий, освобожденных от внешних ограничений. Художник в своих формах и образах "обходит" запреты цензора (Я) и выводит на поверхность запретные зовы и вожделения плоти, до того бушевавшие в бессознательном. Наслаждение искусством - это наслаждение от реализации в нем, хотя и в символической форме, вытесненных влечений, запретных желаний и подавленных сознанием комплексов. При этом он различает предварительное, заманивающее наслаждение произведением, которое происходит на основе мастерски организованной формы (Ф. называет это наслаждение эстетическим), и "подлинное наслаждение" художественным произведением, уводящее нас в самые глубины психики, - оно "возникает из снятия напряженностей в нашей душе. Быть может, именно это способствует тому, что художник приводит нас в состояние наслаждения нашими собственными фантазиями, на этот раз без всяких упреков и без стыда". Впоследствии Л.С.Выготский доосмыслит это "снятие напряжения" до сущностного механизма эстетического катарсиса, возникающего при столкновении в психике и сгорании противоположно направленных аффектов в процессе восприятия произведения искусства. Ф. выявил также компенсаторный механизм искусства, осознание которого увлекло в XX в. многих создателей искусства и его исследователей. Венский психоаналитик неоднократно подчеркивал, что искусство "дает эрзац удовлетворения, компенсирующий древнейшие, до сих пор глубочайшим образом переживаемые культурные запреты, и тем самым, как ничто другое, примиряет с принесенными им жертвами". Произведения позволяют также компенсировать и комплекс Нарцисса, присущий подавляющему большинству людей. Эти и некоторые другие идеи и методы подхода к явлениям культуры и искусства дали богатую пищу как для самой художественной культуры XX в., так и для ее психоаналитического анализа (см.: Фрейдизм и искусство). Соч.: Gesammelte Werke. Bd 1-18. Stuttgart, 1966-69; Толкование сновидений. M., 1913; Введение в психоанализ. Лекции. М, 1989; "Я" и "Оно". Труды разных лет. Кн. 1 -2. Тбилиси, 1991; Художник и фантазирование. М., 1995. Лит: Jones E. The Life and Work of S. Freud. Vol. 1-3. N.Y., 1957. В.Б.