Веб-бібліотека

Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство:

Релігія як духовний феномен людства. Сутність і складові частини релігії. Феномен релігійної свідомості. Основні теорії походження релігії. Функції релігії. Класифікація релігій. Релігієзнавство як галузь наукового знання. Предмет і структура релігієзнавства. Релігієзнавство та богослов'я (теологія). Філософія релігії. Соціологія релігії. Психологія релігії. Географія релігії. Історія релігії. Феноменологія релігії. Первісні форми релігії. Особливості первісних форм релігії. Фетишизм. Тотемізм. Анімізм. Племінні культи. Магія. Табу. Шаманізм. Етнічні і регіональні релігії. Особливості первісних форм релігії. Іудаїзм: історія, віровчення, культ. Зороастризм: звичаї і вірування. Індуїзм - релігія давньої і сучасної Індії...

Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Історія становлення та розвитку науки. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження. Етапи становлення і розвитку науки. Поняття, цілі і функції науки. Структурні елементи науки, їх характеристика. Наука як система знань. Наукознавство як система знань. Класифікація наук. Основні риси працівника науки. Організація науково-дослідної роботи в Україні. Організаційна структура науки. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. Науково-дослідна робота студентів. Основи методології науково-дослідної діяльності. Поняття методології та методики наукових досліджень. Методологія теоретичних досліджень...
Медведєв В. С. Кримінальна психологія: Кримінальна психологія у системі психології та правознавства. Предмет і пріоритетні завдання кримінальної психології. Зв'язок кримінальної психології з іншими науками. Історія розвитку кримінальної психології. Злочинність як кримінально-психологічне явище. Кримінально-психологічна характеристика злочинності. Психологічні особливості окремих видів злочинності. Психологічний механізм злочину. Кримінально-психологічні ознаки злочину. Мотив у психологічному механізмі злочину. Типові криміногенні мотиви. Особистість як суб'єкт злочину. Кримінально-психологічний портрет особистості. Акцентуація характеру та особистості. Типологія особистості як суб'єкта злочину. Психологічні портрети типів злочинної особи...
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Афанасьєв І. Діловий етикет. Етика ділового спілкування: Що таке етикет і протокол. Основи етикету. Знайомство. У гостях. Після того, як вас відрекомендували. Вітання. На вулиці. У приміщенні. Як відповідати на вітання. Звертання. Вживання титулів і звань при звертанні. "Ви" і "ти". Прощання. Візит у гості. Як приймати і як відхиляти запрошення. Коли йдете в гості. Коли і як приходити. У гостях. Коли і як іти. Прийом гостей. Незвані гості. Як запрошувати гостей. Підготовка до прийому гостей. Як зустрічати гостей. Як розмістити гостей. Проведення застілля. Правила поведінки за столом. Як сідати за стіл. Я[о робити із серветкою. Як їсти і користуватися столовими приборами. Як розливати алкогольні напої. Коли і як слід цокатися чарками...
Бойко О.Д. Історія України: Ще одне прочитання історії. первісне суспільство і перші державні утворення на території України. Початок формування людської цивілізації на території України. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я. Східні слов'яни у VI-XI ст. Київська русь. Походження Давньоруської держави. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX - кінець X ст.). Піднесення та розквіт Київської Русі (кінець X - середина ХІ ст.). Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI - середина XIII ст.). Монгольська навала та встановлення золотоординського іга. Політичний устрій. Соціально-економічний розвиток. Етнічний розвиток. Схрещення Русі. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі...
Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Якість як основна категорія товарної експертизи. Поняття якості товарів. Фактори формування і збереження якості товарів. Оцінювання якості товарів. Контроль якості товарів. Експертиза товарів. Загальні поняття, предмет, мета, завдання експертизи товарів. Класифікація експертиз. Суб'єкти і об'єкти експертизи, товарів. Методи товарної експертизи. Організація і техніка проведення експертизи. Товарознавча експертиза. Експертиза нормативної і супровідної документації. Експертиза кількості товарів. Експертиза якості товарів. Товарознавча судова експертиза товарів. Митна експертиза товарів. Санітарно-гігієнічна експертиза. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи...
Пазенок B.C., Федорченко В.К. Філософія туризму: Філософія туризму. Осмислення феномена туризму в європейській історико-філософській традиції. Гуманістична функція туризму. Антропологія туризму. Етика туризму. Соціо-інтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти). Туризм у контексті міжетнічних та кроскультурних відносин. Туристська діяльність як чинник глобальної синергії культур. Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур. Соціологія туризму. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні. Туризм і політологія. Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі. Необхідність туризмології. Філософія туризмології...
Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття: Історична психологія та формування культурологічних засад історії психології. Матеріальне та ідеальне єство людини і принципи взаємної доповнюваності о історичній психології та історії психології. Образ людини: академічний стиль. Наукова і сцієнтнетська психологія XIX - початку XX століття. Ідея волюнтаризму у психології XIX століття. Людська особистість у світі між волею та уявленням. А. Шопепгауер (1788-1860). Наука та філософські засади оптимізму й песимізму. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна. Наукова думка як планетне явище. Наука і філософія. Сцієнтизм. Ідейний світ В. І. Вернадського. Структура наукових революцій у міркуваннях Т. Купа...
Ратушняк Г.С. Топографія з основами картографії: Предмет та задачі топографії й картографії в екологічному моніторингу. Визначення топографії й картографії та їх зміст. Зв'язок топографії й картографії з іншими науками, історія їх розвитку та організацій форми. Картографічні образно знакові просторові моделі. Карти та їх властивості. Класифікація карт. Географічні атласи та їх класифікація. Суть та структура регіональних екологічних атласів. Математична основа побудови географічних карт. Моделі поверхні Землі та її розміри. Математична основа карт. Картографічні проекції. Системи координат в топографії та картографії. Основні лінії та площини еліпсоїда. Географічні координати. Плоскі прямокутні координати. Полярні та біполярні координати". Висота точок...

ФОНОЛОГИЗМ

- понятие постмодернистской философии, фиксирующее такое свойство классической культуры, как характерный для нее акцент на вокально-голосовой презентации языка (см. Язык), фундированный базисной для культуры данного типа презумпцией субъекта (см. Автор). Согласно видению постмодернистских авторов (Р.Барт, Деррида, Кристева и др.), классическая культура может быть определена как фоноцентричная, т.е. основанная на презумпции неразрывной связи голоса (как естественного репрезентанта естественного языка) и стоящего за голосом значения (как непосредственного репрезентанта десигната и денотата соответствующего понятия), т.е. фактически связи знака (означающего) и означаемого (см. Знак, Означающее, Означаемое, Трансцендентальное означаемое). Согласно постмодернистской ретроспективе, собственно традиция философской классики (как и вся классическая традиция западной культуры), пронизанная иллюзией референции, фактически фундирована Ф.: "когда я говорю, ...не только означающее и означаемое кажутся сливающимися в единство, но в этом смешении означающее как бы растворяется, становится прозрачным, чтобы позволить концепту предстать самому таким, каков он есть без отсылки к чему-либо другому, кроме своего присутствия... Естественно, опыт этот - обман, но обман, на необходимости которого сложилась целая культура или целая эпоха... от Платона до Гуссерля, проходя через Аристотеля, Руссо, Гегеля и т.д." (Деррида). Именно на основе Ф., таким образом, внетекстовое "трансцендентальное означаемое" становится "последним референтом", так называемой "объективной реальностью", конвенциально якобы предшествующей процедуре означивания (см. Означивание), т.е. "семантическим содержанием или формой присутствия, гарантирующей извне движение общего текста" (Деррида). Очевидность данного обстоятельства применительно к традиционной культуре теряется в контексте культуры классической, ориентированной на письменный (точнее - печатный) текст (ср. трактовку европейской классики как "галактики Гуттенберга" у Мак-Люэна и относимый к ней же тезис М.Бахтина о том, что "фонема... уступает свои служебные функции - обозначать значение - ...графеме" - см. М.Бахтин).
Однако неочевидность ситуации не меняет ее сути: текст по-прежнему мыслится как предназначенный к прочтению; чтение трактуется как понимание его автохтонной семантики, актуализация соответствующего (автором заложенного) исходного смысла текста, реконструкция означаемого по означающему (см. Чтение, Герменевтика); соответственно, письмо мыслится в этом контексте лишь как языковой симулякр: графический знак, замещающий знак вокальный (см. Симулякр, Письмо). Согласно постмодернистской оценке, восходящей к Хайдеггеру ("язык - дом бытия"), фоноцентричная культура (охватывающая в своих границах по иному критерию выделенные традиционную и классическую культуры) в основе своей фундаментально метафизична, - не случайно Деррида связывает в единый мировоззренческо-культурный комплекс (см. Онто-тео-телео-фалло-фоно-логоцентризм) фоноцентричность европейской классики и такие ее параметры, как: 1) метафизичность, фундированная презумпцией универсального логоса (см. Логоцентризм, Метафизика); 2) онтологичность, проявляющаяся в установке на конституирование универсальных картин бытия (см. Бытие, Онтология, Тождества философия); непосредственно вытекающие из них 3) презумпция аутономизма универсума, неизбежно приводящая к идее Бога как финальной детерминанты любого процесса и теологизации культуры в широком смысле этого слова, ибо, согласно оценке Деррида, "эпоха знака, в сущности, теологична" (см. Гетерономизм, Бог, Теология) и 4) презумпция телеологичности мирового процесса (см. Телеология), а также 5) связанная с ними (выражающая их) семантико-аксиологическая доминанта мужского начала в культуре западного образца. Согласно оценке Деррида, "логоцентристская метафизика, метафизика, детерминирующая, определяющая смысл Бытия как присутствие", могла быть и была конституирована лишь в контексте культуры, фундированной "системой языка, ассоциирующейся с фонетически-алфавитной письменностью", и фонетическое Письмо в этом контексте может рассматриваться как "арена великих метафизических... происшествий Запада" (Деррида). В свете радикального постмодернистского отказа от презумпции референции (см. Пустой знак), неизбежно влекущего за собой и отказ от метафизического стиля мышления, предполагающего универсализм, логоцентризм и теологичность (см. Метафизика отсутствия, Постметафизическое мышление, Различия философия, "Смерть Бога", Неодетерминизм), происходит переосмысление и феномена вокально-голосовой презентации языковых структур, - постмодернистская парадигма фундирована радикальным отказом от Ф. и
фоноцентризма. Это связано с тем, что центральный акцент, применительно к фундаментальным процедурам по отношению к тексту, постмодернизм делает не на чтении, а на письме (см. Письмо), ориентированном не на парадигму "тождества", а на парадигму "различия" (не случайно Деррида конъюнктивно объединяет концепты "письма" и "различия" в заглавии одной из своих книг). В данном контексте важно, что за письмом как процессом стоит не Автор (согласно Р.Барту, автор отнюдь не является тем субъектом, по отношению к которому текст мог бы "быть предикатом"), но Скриптор как внепсихологический и личностно не артикулированный носитель языка (см. "Смерть Автора", Скриптор). В контексте процессуальности нарратива, т.е. "если о чем-либо рассказывается ради самого рассказа, а не ради прямого воздействия на действительность, то есть в конечном счете вне какой-либо функции, кроме символической деятельности как таковой" (см. Нарратив), "голос отрывается от своего источника /выделено мною - M.M./, для автора наступает смерть, и здесь-то начинается письмо" (Р.Барт). Таким образом, базисным прецедентом языковой презентации в постмодернистском пространстве выступает не речь, непосредственно завязанная на личностно артикулированного субъекта (см. Анти-психологизм, "Смерть субъекта"), но как текст (с заглавной буквы - "Текст" - у Р.Барта), понятый в качестве объективированно-безличного пространства операциональных семиотических трансформаций (см. Текст, Конструкция). И, согласно деконструктивистской программе Деррида, в этом контексте "грамматология должна деконструировать все то, что связывает концепты и нормы научности с онто-теологией, с логоцентризмом, с фонологизмом" (см. Деконструкция, Differance). Таким образом, в свете постмодернистской парадигмы письмо предстает в качестве спонтанной процессуальности, т.е. как performance языка: "уже не "я", а сам язык действует, "перформирует"..." (Р.Барт). И бытие языка в целом понимается в этом контексте как письмо, т.е. "жизнь текста", не продуцирующаяся "деятельностью сознания субъекта - автора или читателя", но предстающая имманентной процессуальностью языка - вне каких бы то ни было личностных проекций и аппликаций (П. де Ман), что отражает фундаментальную установку постмодернистской философии на рассмотрение языка как самоорганизующейся среды. В этом плане любая вербальная процессуальность - это, в итоге, "не правда человека... а правда языка" (Р.Барт), - и Ф. в таком парадигмальном контексте оказывается невозможен, ибо даже голосовая презентация языка лишается прежнего ореола внешней, субъектной детерминации: по оценке Р.Барта, современная лингвистика (см. Лингвистика) показала, что "высказывание как таковое... превосходно совершается само собой /выделено мною - M.M./, так что нет нужды наполнять его личностным содержанием говорящих". Таким образом, постмодернистская трактовка письма не просто снимает с Ф. традиционный для западной культуры аксиологический акцент, но и разрушает саму возможность семантических оппозиций голоса и взгляда, речи и текста в современном культурном пространстве; и поскольку, согласно постмодернистскому видению, в целом "наша цивилизация, более чем любая другая, является цивилизацией письма" (Р.Барт), постольку в современном культурном пространстве устраняется возможность парадигмального противоречия между "культурой зрения" и "культурой слуха" (см. Бинаризм).


© 2009-2020  lib.ltd.ua