Веб-бібліотека

Гелей С. Д., Пастушенко Р. Я. Теорія та історія кооперації:

Теоретичні основи кооперації. Правові засади діяльності кооперативних організацій в Україні. Кооперативні організації та системи кооперативів. Кооперативи. Природа кооперативів. Об'єднання кооперативів. Кооперативні системи. Типи та види кооперативів. Класифікація кооперативів. Кооперативи виробників. Кооперативи споживачів. Кооперативи виробників і споживачів. Кооперативні принципи. Принципи - фундамент кооперативу. Міжнародні та національні кооперативні принципи. Зміст міжнародних кооперативних принципів. Кооперативні цінності. Загальнолюдські цінності - підґрунтя кооперативних принципів. Базові цінності кооператорів. Етичні цінності кооператорів. Кооперативний рух. Кооперативна ідеологія...

Панкратов Ф. Г., Серьогіна Т. К. Комерційна справа: Основи комерційної діяльності. Суть, роль, зміст і задачі комерційної роботи. Поняття і суть комерційної роботи. Розвиток комерційної діяльності на Русі. Характер і зміст процесів, що виконуються в торгівлі. Предмет, зміст і задачі курсу «Комерційна діяльність». Роль і задачі розвитку комерційної роботи на сучасному етапі. Психологія та етика комерційної діяльності. Особистісні та професійні вимоги до комерційного працівника. Етикет підприємця-комерсанта. Організація і ведення ділових переговорів. Ділові листи в комерційній роботі. Комерційний ризик і способи його зменшення. Комерційна інформація та її захист. Поняття комерційної інформації і комерційної таємниці. Забезпечення захисту комерційної таємниці...
Сокол Т. Г. Основи туристичної діяльності: Історія розвитку світового туризму. Періодизація історії туризму. Подорожі та мандрівки в епоху стародавнього світу. Подорожі епохи середньовіччя. Подорожі й туризм у XVII-XVIII ст. Туризм XIX - початку XX ст. Сучасний світовий туризм. Міжнародне туристичне співробітництво. Світові туристичні регіони. Історія туризму в Україні. Мандрівництво як джерело зародження туризму в Україні. Український туризм у XIX - першій половині XX ст. Зародження організованих форм. Туризм в Україні в 70-80-ті роки XX ст. Туризм в Україні на сучасному етапі. Теорія туристичної діяльності. Культурно-історичне та соціально-економічне значення туризму в розвитку суспільства. Основні теоретичні поняття та їх визначення. Функції туризму в суспільстві...
Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи / За ред. Волошина І. М: Теоретичні аспекти розвитку сільського туризму. Основні види та форми розвитку сільського туризму. Світовий досвід розвитку сільського туризму. Рекреаційний потенціал сільського туризму. Роль культурно-пізнавального потенціалу в розвитку сільського туризму. Територіально-просторові ресурси сільського туризму. Організація та планування сільського туризму. Історичні передумови становлення та організаційно-законодавче забезпечення у сфері сільського туризму України. Стратегічне планування сільського туризму. Маркетинг послуг гостинної садиби. Технологічні основи гостинності. Основні вимоги щодо облаштування агрооселі для прийому туристів. Організація праці менеджера...
Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного: Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання. Релігієзнавство як наука. Предмет і об'єкт релігієзнавства. Структурні поділи і особливості релігієзнавства. Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства. Герменевтичний аспект релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія. Принципи академічного релігієзнавства. Принципи релігієзнавчих досліджень як гносеологічні феномени. Принцип об'єктивності. Принцип історизму. Принципи дуальності і загальнолюдськості. Зміна парадигм методологічного мислення в релігієзнавстві. Релігія як предмет наукового дослідження. Зародки науки про релігію. Вчення про релігію епохи середніх віків і Нового часу. Становлення релігієзнавства як галузі наукового знання...
Укладач О. І. Когут. Основи ораторського мистецтва: Риторика як наука і мистецтво. Історія ораторського мистецтва. З, Цицерон та Феофан Прокопович - видатні оратори. Соціально-політичне красномовство: парламентська промова. Сучасний риторичний ідеал. Тема, цільова установка промови. Збір матеріалу. Інформаційні промови. Композиція промови: вступ, основна частина, висновки. Аналіз композиції промов. Аналіз композиції промов видатних ораторів. Методи побудови промови (індуктивний, дедуктивний, хронологічний). Промови з метою переконати. Закличні промови. Конспект. Складання конспекту лекції. Теза, аргумент, спосіб доведення в лекції. Розробка системи аргументів. Основні жанри ораторських виступів - лекція, доповідь, промова. Похвальні промови...
Роменець В. А. Історія психології XX століття: Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Поняття й категорії стилістики. Офіційно-діловий стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Норми сучасної української літературної мови. Лексичні засоби стилістики. Стилістична диференціація української лексики. Стилістичне використання багатозначності. Тропи. Стилістичні можливості омонімії. Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту. Використання синонімії в різних стилях мови. Стилістичне використання антонімів. Лексика іншомовного походження в стилістичному плані. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Застаріла лексика зі стилістичного погляду. Терміни в різних стилях мови. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів...
Туристичне краєзнавство / За ред. Ф. Д. Заставного: Історія становлення й розвитку краєзнавства в Україні. Родовід українського краєзнавства, його давні традиції. Фундатори національного краєзнавства. Особливості розвитку краєзнавства в Галичині. Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.). Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців. Туристичне краєзнавство України: об'єкт, предмет, основні завдання та теоретико-методологічні засади. Сутність та теоретико-методологічні засади національного краєзнавства, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства...
Афанасьєв І. Діловий етикет. Етика ділового спілкування: Що таке етикет і протокол. Основи етикету. Знайомство. У гостях. Після того, як вас відрекомендували. Вітання. На вулиці. У приміщенні. Як відповідати на вітання. Звертання. Вживання титулів і звань при звертанні. "Ви" і "ти". Прощання. Візит у гості. Як приймати і як відхиляти запрошення. Коли йдете в гості. Коли і як приходити. У гостях. Коли і як іти. Прийом гостей. Незвані гості. Як запрошувати гостей. Підготовка до прийому гостей. Як зустрічати гостей. Як розмістити гостей. Проведення застілля. Правила поведінки за столом. Як сідати за стіл. Я[о робити із серветкою. Як їсти і користуватися столовими приборами. Як розливати алкогольні напої. Коли і як слід цокатися чарками...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...

ФЕНОМЕНОЛОГИЯ

- влиятельное течение западной философии 20 в. Хотя сам термин Ф. использовался еще Кантом и Гегелем, широкое распространение он получил благодаря Гуссерлю, который создал масштабный проект феноменологической философии. Этот проект сыграл важную роль как для немецкой, так и для французской философии первой половины - середины 20 в. Такие философские произведения, как "Формализм в этике и материальная этика ценности" Шелера (1913/1916), "Бытие и время" Хайдеггера (1927), "Бытие и ничто" Сартра (1943), "Феноменология восприятия" Мерло-Понти (1945) являются программными феноменологическими исследованиями. Феноменологические мотивы действенны и в рамках не феноменологически ориентированной философии, как и в ряде наук, напр., литературоведении, социальных науках и прежде всего психологии и психиатрии. Об этом свидетельствуют феноменологические исследования как современников и учеников Гуссерля, так и ныне живущих философов. К наиболее интересным феноменологам или феноменологически ориентированным философам можно отнести: Хайдеггера - ученика Гуссерля, использовавшего феноменологический метод как "способ подхода к тому и способ показывающего определения того, что призвано стать темой онтологии", т.е. человеческому Dasein, для описания и понимания которого феноменология должна обратиться за помощью к герменевтике ("Бытия и времени"); "Геттингенскую школу феноменологии", первоначально ориентированную на феноменологическую онтологию (А. Райнах, Шелер), представители которой, совместно с "Мюнхенской школой" (М. Гайгер, А. Пфендер) и под руководством Гуссерля основали в 1913 "Ежегодник по феноменологии и феноменологическому исследованию", открытый программным произведением Гуссерля "Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии", в котором выходили уже названные произведения Шелера и Хайдеггера; Э. Штайн, Л. Ландгребе и Э. Финка - ассистентов Гуссерля; а также польского феноменолога эстетики Р. Ин-гардена, чешского феноменолога, борца за права человека Ж. Паточку, американских социологически ориентированных феноменологов Гурвича и Шюца; русских философов Шпета и Лосева. Ситуация Германии накануне и во время Второй мировой войны исключила Гуссерля - еврея по национальности - из философских дискуссий вплоть до середины 1950-х. Первыми его читателями оказались монах-францисканец и философ Ван Бреде - основатель первого Архива Гуссерля в Левене (1939), а также Мерло-Понти, Сартр, Рикер, Левинас, Деррида. Перечисленные философы находились под сильным влиянием Ф., и отдельные периоды их творчества могут быть названы феноменологическими. Интерес к Ф. сегодня охватывает не только западную и восточную Европу, но и, например, Латинскую Америку и Японию. Первый всемирный конгресс по Ф. состоялся в Испании в 1988. К наиболее интересным современным феноменологам в Германии можно отнести Вальденфельса и К. Хельда. Ф. в понимании Гуссерля - это описание смысловых структур сознания и предметностей, которое осуществляется в процессе "вынесения за скобки" как факта существования или бытия предмета, так и психологической деятельности направленного на него сознания. В результате такого "вынесения за скобки" или осуществления феноменологического эпохэ предметом исследования феноменолога становится сознание, рассматриваемое с точки зрения его интенциональной природы. Интенциональность сознания проявляется в направленности актов сознания на предмет. Понятие интенциональности, заимствованное Гуссерлем в философии своего учителя Брентано и переосмысленное в ходе "Логических исследований. Часть 2" является одним из ключевых понятий Ф. Гуссерля. В исследовании интенционального сознания акцент перенесен с что, или "выносимого за скобки" бытия предмета, на его как, или многообразие способов данности предмета. Предмет с точки зрения его как не задан, а явлен или являет себя (erscheint) в сознании. Такого рода явление Гуссерль и называет феноменом (греч. phainomenon - являющее себя). Ф. тогда - это наука о феноменах сознания. Ее лозунгом становится лозунг "Назад к самим вещам!", которые в результате феноменологической работы должны непосредственным образом явить себя сознанию. Интенциональ-ный акт, направленный на предмет, должен быть наполнен (erfuehllt) бытием этого предмета. Наполнение интенции бытийным содержанием Г. называет истиной, а ее переживание в суждении - очевидностью. Понятие интенциональности и интенционального сознания связываются в Ф. Гуссерля первоначально с задачей обоснования знания, достижимого в рамках некой новой науки или наукоучения. Постепенно место этой науки занимает Ф. Т. обр. первую модель Ф. можно представить и как модель науки, стремящейся поставить под вопрос привычное полагание бытия предметов и мира, обозначаемое Гуссерлем как "естественная установка" , и в ходе описания многообразия их данности - в рамках "феноменологической установки" - прийти (или не прийти) к этому бытию. Бытие предмета понимается как идентичное в многообразии способов его данности. Понятие интенциональности является тогда условием возможности феноменологической установки. Путями же по ее достижению выступают, наряду с феноменологическим эпохэ, эйдетическая, трансцендентальная и феноменологическая редукции. Первая ведет к исследованию сущностей предметов; вторая, близкая феноменологическому эпохэ, открывает для исследователя область чистого или трансцендентальное сознания, т.е. сознания феноменологической установки; третья превращает это сознание в трансцендентальную субъективность и приводит к теории трансцендентального конституирования. Понятие интенциональности сыграло важнейшую роль в исследованиях Хайдеггера, Мерло-Понти, Сартра и Левинаса. Так в "Феноменологии восприятия" Мерло-Понти это понятие выступает предпосылкой преодоления традиционной для классических философии и психологии пропасти между разумом и телесностью и позволяет говорить об "инкарнированном разуме", как исходном моменте опыта, восприятия и знания. Работа Гуссерля в области описания интенционального сознания приводит его к таким новым понятием или моделям этого сознания, как внутреннее время-сознание и сознание-горизонт. Внутреннее время-сознание- это предпосылка понимания сознания как потока переживаний. Исходным моментом в этом потоке является точка "теперь" настоящего времени, вокруг которой - в горизонте сознания - собраны только-что-бывшее и возможное будущее. Сознание в точке "теперь" постоянно соотнесено со своим временным горизонтом. Эта соотнесенность позволяет воспринимать, вспоминать и представлять нечто только возможное. Проблема внутреннего времени-сознания вызвала отклик в исследованиях практически всех феноменологов. Так, в "Бытии и времени" Хайдеггер превращает гуссерлевскую временность сознания во временность человеческого существования, исходным моментом в которой является теперь не точка "теперь", а "забегание вперед", будущее, которое "проектируется" Dasein из его возможности быть. В философии Левинаса временность понимается "не как факт изолированного и одинокого субъекта, а как отношение субъекта к Другому". Истоки такого понимания временности легко обнаружить в модели сознания-времени и временного горизонта, в рамках которых Гуссерль пытается выстроить отношение меня к Другому по аналогии с отношением актуального переживания к окружающему его временному горизонту. В рамках сознания или в рамках его ноэматико-ноэтического (см. Ноэзис и Ноэма) единства как единства переживаний с точки зрения их содержания и свершении происходит конституирование предметности, процесс, в результате которого предмет обретает свою бытийную значимость. Понятие конституирования - это еще одно важнейшее понятие Ф. Источником конституирования центров свершений актов сознания является Я. Бытие Я - это единственное бытие, в наличности и значимости которого я не могу усомниться. Это бытие совершенно иного рода, нежели бытие предметное. Мотив этот выступает очевидной отсылкой к Декарту, которого Гуссерль считает своим непосредственным предшественником. Другим способом обращения к Я является понимание его как трансцендентальной субъективности, что связывает Ф. Гуссерля с философией Канта. Введение понятия "трансцендентальной субъективности" еще раз показало специфику Ф. как обращенной не к предметам и их бытию, а к конституированию этого бытия в сознании. Обращение Гуссерля к проблеме бытия было подхвачено последующими феноменологами. Первый проект онтологии Хайдеггера - это проект Ф., которая делает самоявляющими (феноменальными) способы и модусы человеческого бытия. Сартр в "Бытии и ничто", активно используя такие понятия Гуссерля, как феномен, интенциональность, временность, соединяет их с категориями Гегеля и фундаментальной онтологией Хайдеггера. Он жестко противопоставляет бытие-для-себя как сознание (ничто) и бытие-в-себе как феномен (бытие), которые образуют дуалистическую онтологическую реальность. Феноменологический метод Сартра призван подчеркнуть, в отличие от метода Гегеля, взаимную несводимость бытия и ничто, реальности и сознания. Подобно Гуссерлю и Хайдеггеру, он обращается к феноменологическому описанию взаимодействия реальности и сознания. Проблема Я как ядра или центра свершений сознания приводит Гуссерля к необходимости описания этого Я. Ф. приобретает черты рефлексивной философии. Гуссерль говорит об особого рода восприятии Я - внутреннем восприятии. Оно, так же, как и восприятие внешних предметов, опредмечивает то, с чем имеет дело. Однако опредмечивание никогда не совершается абсолютно и раз и навсегда, так как оно совершается в сознании-горизонте и открывает все новые способы данности предметов в нем. То, что остается в Я после его опредмечивания сознанием, Гуссерль называет "чистым Я". Неопредмеченное "чистое Я" стало в Ф. последователей Гуссерля предпосылкой возможного и незавершенного бытия меня самого. Сознание-горизонт является сознанием моего осуществления, связью отсылок, уходящих в бесконечность. Это бесконечность возможностей полагания предметов, которыми Я все же распоряжаюсь не совершенно произвольно. Последним и необходимым условием такого обращения к предметам в познании является мир. Понятие мира, первоначально в форме "естественного понятия мира", а затем, как "жизненный мир" является отдельной и большой темой Ф. К этой теме обращались Хайдеггер (бытие-в-мире и понятие мирности мира), Мерло-Понти (бытие-к-миру), Гурвич с его проектом мира доксы и эпистемы, Шюц с его проектом феноменологически-социологического исследования построения и устройства социального мира. Понятие "жизненного мира" вошло сегодня в обиход не только феноменологически ориентированной философии, но и философии коммуникативного действия, аналитической философии языка, герменевтики. В Ф. Гуссерля это понятие тесно связано с такими понятиями, как интерсубъективность, телесность, опыт Чуждого и телеология разума. Первоначально мир выступает самым общим коррелятом сознания или самой обширной его предметностью. Это, с одной стороны, мир науки и культуры, с другой - основание всякого научного представления о мире. Мир находится между субъектами этого мира, выступая средой их жизненного опыта и придавая этому жизненному опыту определенные формы. Интерсубъективность есть условие возможности мира, как и условие объективности всякого знания, которое в "жизненном мире" из моего, субъективного, превращается в принадлежащее всем - объективное. Ф. превращается в исследование и описание превращения мнений в знания, субъективного в объективное, моего в общезначимое. Размышления позднего Гуссерля о "жизненном мире" связывают воедино все его проекты Ф. В рамках "жизненного мира" и его генезиса разворачивается тело самого разума, первоначально имеющего форму наукоучения. Ф., описывая двойственный характер "жизненного мира", как основания всякого знания и горизонта всех его возможных модификаций, кладет в его основание двойственность самого сознания, которое всегда исходит из чего-то ему Чуждого и с необходимостью его полагает. В устах такого современного феноменолога, как Валь-денфельс, двойственность сознания является констатацией отличий меня от Другого и предпосылкой существования многомерного и неоднородного мира, в котором выстраивание отношения к чуждому моей самости выступает предпосылкой этики. Ф. в форме Ф. этики - это описание многообразных форм соотношения меня и Другого, принадлежащего и чуждого моей самости. Такая Ф. есть одновременно и эстетика, и философия повседневной и политической жизни, в которой эти формы воплощены.
А.В. Филиппович, О.Н. Шпарага


© 2009-2020  lib.ltd.ua