Веб-бібліотека

Медведєв В. С. Кримінальна психологія:

Кримінальна психологія у системі психології та правознавства. Предмет і пріоритетні завдання кримінальної психології. Зв'язок кримінальної психології з іншими науками. Історія розвитку кримінальної психології. Злочинність як кримінально-психологічне явище. Кримінально-психологічна характеристика злочинності. Психологічні особливості окремих видів злочинності. Психологічний механізм злочину. Кримінально-психологічні ознаки злочину. Мотив у психологічному механізмі злочину. Типові криміногенні мотиви. Особистість як суб'єкт злочину. Кримінально-психологічний портрет особистості. Акцентуація характеру та особистості. Типологія особистості як суб'єкта злочину. Психологічні портрети типів злочинної особи...

Карпіловська С.Я. та ін. Основи професіографії: Теоретичні основи професіографії. Професіографія та її місце в системі професійної орієнтації населення. Класифікація професій. Методичні основи професіографії. Методи професіографії. Опитувальні листи для виявлення професійно важливих якостей спеціалістів. Професії типу "людина - людина". Загальна характеристика типу професій. Професіограма контролеракасира. Професіограма медсестри широкого профілю. Професіограма вихователя дитячого садка. Професії типу "людина - техніка". Загальна характеристика типу професій. Професіограма наладчика. Професіограма водія (на матеріалі дослідження праці водія міського транспорту). Професіограма токаря...
Культурологія: українська та зарубіжна культура / За ред. М.М. Заковича: Теоретичні аспекти культури. Культурологічний підхід до аналізу культури. Методологічні засади розуміння культури. Поняття і сутність культури. Основні концепції культури. Морфологія і динаміка культури. Функції культури. Культура і суспільство. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства. "Субкультура" та її функції. Мистецтво як засіб творення особистості. Походження і основні етапи розвитку культури. Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу. Сутність культурної еволюції та її відмінність від біологічної. Генезис та етапи культурної еволюції. Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції. Культура і цивілізація...
Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Від античності до початку XIX ст: Антична література. Основні риси античної літератури. Давньогрецька міфологія. Гомерів епос. Лірика ранньої класики. Афінська трагедія. Давня аттична комедія. Греко-римський еллінізм. Література доби Августа. Література пізньої античності і початку середніх віків. Література середніх віків. Література раннього середньовіччя. Література високого середньовіччя. Данте Аліг'єрі. Література Відродження. Відродження в Італії. Відродження у Франції. Відродження в Німеччині і Нідерландах. Відродження в Англії. Вільям Шекспір. Відродження в Іспанії і Португалії. Література XVII століття. Естетика і поетика літератури Бароко. Творчість письменників Бароко. Класицизм у французькій літературі...
Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Якість як основна категорія товарної експертизи. Поняття якості товарів. Фактори формування і збереження якості товарів. Оцінювання якості товарів. Контроль якості товарів. Експертиза товарів. Загальні поняття, предмет, мета, завдання експертизи товарів. Класифікація експертиз. Суб'єкти і об'єкти експертизи, товарів. Методи товарної експертизи. Організація і техніка проведення експертизи. Товарознавча експертиза. Експертиза нормативної і супровідної документації. Експертиза кількості товарів. Експертиза якості товарів. Товарознавча судова експертиза товарів. Митна експертиза товарів. Санітарно-гігієнічна експертиза. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи...
Марченко O.K. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи: Травми й захворювання нервової системи. Будова нервової системи. Роль нервової системи у регуляції рухів. Порушення рухової функції. Порушення чутливості. Вегетативно-трофічні порушення. Порушення вищих кіркових функцій. Психічні розлади. Фізична реабілітація в клініці нервових хвороб. Поняття про реабілітацію. Види реабілітаційних заходів. Основні засоби, методи й форми застосування фізичних вправ із лікувальною метою. Механізми лікувальної дії фізичних вправ і масажу. Застосування основних засобів фізичної реабілітації в клініці нервових хвороб. Види спеціальних лікувальних заходів і вправ, застосовуваних у клініці нервових хвороб...
Дейтус К. Сміт, молодший. Посібник книговидавця: Книговидання і національний розвиток. Генеральна стратегія та головні цілі. Партнери у книгосвіті. Процес книговидання. Економіка книговидання. Редакційна робота: від ідей до книжок. Редагування рукопису. Оформлення книжки. Книговиробництво: друк і оправа. Книготоргівля. реклама: Як заохотити людей до купівлі книжок. Види книговидання. прибуткові видання та інші види книжок. Підручники. Дитяча література. Масове розповсюдження. Книжкові клуби та передплатні видання. Переклади - вікна у світ. Розбудовуючи майбутнє. Бібліотеки, розвиток письменності та читання. співробітництво видавців. Окремі питання. Видавничі права і контракти. Кілька нотаток про бухгалтерію. Книгарня. Навчання книгоіндустрії...
Іванова Т. В., Піддубна Л. П. Муніципальне діловодство: Документ і документаційне забезпечення управління. Документ, його роль та місце в муніципальному управлінні. Нормативно-методична база діловодства. Види документів та їх класифікація. Стандартизація, уніфікація і трафаретизація управлінських документів. Документування та документальне забезпечення управлінської діяльності. Основні вимоги до складання та оформлення управлінських документів. Формуляр документа, його основні реквізити та їх характеристика. Бланк документа, вимоги, що пред'являються до нього. Загальні вимоги до оформлення тексту документів. Оформлення організаційно-розпорядчої документації. Класифікація організаційно-розпорядчої документації за функціональною ознакою...
Дудик П.С. Стилістика української мови: Стилістика як лінгвістичне вчення. Мова як джерело стилістичних знань. Сучасна українська літературна мова як основа стилістики. Основні структурні компоненти і стилістичні можливості мови. Стилістика мовних одиниць і мовних рівнів. Основні терміни стилістики. Стилістика в системі розділів науки про мову. Об'єкт і предмет стилістики. Стилістика і її підрозділи. Стилістичний аналіз мовних одиниць. Стилістика мови і стилістика мовлення. Стилістика мови (мовлення) і культура мови (мовлення). Теоретичне і практичне значення стилістики. Об'єктивне і суб'єктивне в стилістиці. Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці. Стилістична норма в мові й у мовленні. Стилістика літературної мови і діалектне мовлення...
Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка: Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія в системі суспільних наук. Предмет політології. Структура та функції політології. Методологія політології. Політика як соціальне явище. Сутність, структура й функції політики. Політика й сучасний розвиток українського суспільства. Виникнення та еволюція світової політичної думки. Суспільно-політичні уявлення Давнього світу. Політичні вчення епох Раннього християнства і Середньовіччя. Політична думка Нового часу. Зародження і розвиток політичної думки в Україні (X - початок XX ст.). Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько-гетьманської держави...
Коляда Т.А. Правове регулювання туристської діяльності: Законодавчі акти в сфері туризму. Цивільно-правові зобов'язання та договори. Правовий режим міжнародної туристичної діяльності. Міжнародні нормативні акти. Регламентація міжнародної туристської діяльності в законодавстві України. Порядок оформлення виїзду українських громадян за кордон. Поняття і види підприємницької діяльності в галузі туризму. Правове регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності в галузі туризму. Юридична відповідальність за порушення у сфері підприємницької діяльності. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності...

ЕВРАЗИЙСТВО (Евразийское движение)

- интеллектуальное и идейно-политическое движение в среде русской эмиграции 20 - 30-х гг. Занимало промежуточную позицию между крайне правым крылом эмиграции и "сменовеховцами" по отношению к Советской власти и СССР. Наиболее яркая особенность идеологии движения - опыт синтеза биолого-морфологической методологии культурно-исторического анализа с конкретно-политическими тенденциями. Развитие движения проходит три периода: в 1921 - 25 гг. происходит разработка и оформление основных историкокультурологических концепций, оценка современной ситуации, определение перспектив развития, поиск методологической базы. Центром движения в это время является эмигрантская община Софии, лидерами - П. Н. Савицкий (1895 - 1968), П. П. Сувчинский (1892 1985), Н. С. Трубецкой (1890 - 1938), Г. В. Флоровский (1893 - 1979). Программа и основополагающие идеи Е. представлены в сборнике "Исход к Востоку" (София, 1921), послужившем стимулом для оформления движения, и в ряде др. сборников полемико-теоретического характера. В 1923 г. Г. В. Флоровский заявляет о разрыве с Е. и разворачивает активную критику идеологии движения с позиции православной философии. В дискуссиях принимают участие многие видные деятели философской эмиграции, в т. ч. - Н. А. Бердяев. Во второй период (1926 - 1929) центр движения перемещается в Париж, расширяется круг участников (в это время к Е. примыкали Н. Алексеев, Н. Арсеньев, П. Бицилли, Г. Вернадский, В. Ильин, А. Кожев, Э. Литауэр). Основным теоретиком Е. в это время становится Л. П. Карсавин (1882 ? 952), существенно трансформировавший первоначальные мотивы евразийской идеологии и возглавивший "левое" крыло движения вместе с еженедельной газетой "Евразия" (1928 - 1929). Е. переживает ряд расколов и скандальных процессов, связанных с откровенно просоветской позицией лидеров "левых" евразийцев, инфильтрацией спецслужбы СССР и т. п. В идейном плане этот период характеризуется, с одной стороны, обоснованием общей теоретико-методологической платформы, развитием социософских и специальных историко-этногеографических исследований. С другой стороны, Е. все более ориентируется на политико-идеологическую деятельность вплоть до непосредственно политической пропаганды. Крайняя политизация движения к 1929 г. привела к острому конфликту между лидерами "правого" (Савицкий, Ильин) и "левого" (Карсавин, Дм. Святополк-Мирский) течений. В результате большинство видных теоретиков, входивших и сотрудничавших с Евразийским движением (включая Карсавина), порывает с ним. Последний период (1930 - 1939) связан с деградацией Е., распадом движения и участием его в сугубо просоветской и прокоммунистической агитации среди русской эмиграции. В это время идейное развитие Е. затухает, хотя его влияние сказывается во многих явлениях русской зарубежной философии (в частности, в поздних работах И. Бердяева). В целом Е. воспринимает и развивает традицию морфологического анализа социокультурных процессов, опираясь на характерные мотивы и концепции раннего славянофильства, Н. Я. Данилевского, К. Н. Леонтьева, Н. Н. Страхова, ?. ?. Достоевского. Благодаря этому в идеях раннего Е. центральными темами становятся вопросы характера и движущих сил исторического процесса, проблема смыслообразующих аспектов истории и социокультурного бытия, специфика общностей, взаимосвязь цивилизации и культуры и, разумеется, проблема исторического и этнокультурного своеобразия России.
Особенностью евразийского осмысления данных проблем является принципиальный акцент на интеркультурный характер российского общества или Евразии: ее положение между Западом и Востоком и существенное влияние последнего. Евразийцы рассматривают в качестве географической определенности Евразии пространство, очерченное Восточно-Европейской, Западно-Сибирской и Туркестанской равнинами. Доминирующий этнический субстрат - русские (без особого акцентирования "славянского братства") с учетом воздействия тюрко-туранских компонентов. Культурный облик Евразии определяется доминированием православия, русский вариант которого подчеркнуто характеризуется как "восточная ветвь восточного христианства". При этом культурно-православный облик Евразии воспринимается скорее как традиционно-бытовая специфика, нежели самостоятельный религиозно-философский синтез, целостное и вполне систематическое миропонимание (что соответствовало бы аналогичным построениям славянофилов). В отличие от ранней славянофильской традиции, Е. стремится обнаружить именно этногеографические параметры евразийской самобытности, часто пользуясь методом прямой экстраполяции "географического фактора" в схемах социокультурного анализа. Кроме того, Е. связывает перспективу вероятного и прогнозируемого лидерства Евразии не с русским или же панславянским фактором, а именно с взаимодействием и симбиозом "евразийских этносов". Отсюда - пристальное внимание к концепции преемственности евразийской государственности, которая и представляет полноценную реализацию "духа Евразии". Вкратце схема такова: империя Чингизидов (первый опыт государственного объединения евразийских народов), наследующая ей Российская империя (бывшее Московское царство) и - в качестве современного варианта - СССР. Эта схема интерпретируется как последовательное возрастание и установление органичного синтеза социального и духовно-культурного единства - от простого "насильственного тиранизма" к более мягким и осознанным формам солидарности. Эти формы противопоставляются "западным" вариантам либерально-демократической политической системы как более эффективные и жизнеспособные, воплощающие опыт различных этнокультурных общностей. Параллельно развивается критика европоцентризма, экспансии рационально-прагматических ценностей, западного стиля жизни, технологии, оторванной от "естественнокультуриых" корней. В определенной степени Е. развивает мотивы, пересекающиеся с идеями О. Шпенглера (тем более, что первые публикации движения совпадают по времени с выходом в свет "Заката Европы" и развернувшимися вокруг него дискуссиями). Но культурморфологические построения Е. в отличие от концепции Шпенглера носят явно тенденциозный характер: прогноз торжества Евразии в обшем контексте жизнедеятельности автономных социокультурных организмов имплицитно вводит мотив "закономерного финала истории". Тем самым в определенной степени восстанавливается в своих правах традиционное линейнопрогрессивное видение истории, на преодоление которого и направлена шпенглеровская морфология культурных циклов Вместе с тем в концепциях раннего Е. отчетливо проявляется тенденция к своеобразному этногеографическому детерминизму, который сочетается с апологией государственно-политических форм взамен традиционного для шпенглеровской и славянофильской концепции анализа преимущественно духовно-культурных феноменов. Такая тенденция выявляет односторонность и слабость методологической базы раннего Е., точнее, ее неразработанность. Это неизбежно ведет к одностороннему и не всегда корректному эмпиризму, тематической разбросанности исследований и т. п. Попытка решения этих проблем была предпринята во второй период деятельности движения, когда его основным теоретиком становится Л. П. Карсавин. Его влияние выражается, прежде всего, в достаточно парадоксальном синтезе идей раннего Е. с методологическими основами к социософскими концепциями философии всеединства. Этот синтез развивается в работе Карсавина "Церковь, личность, государство" (1927), задуманной как программный документ движения Принципиальными основами методологического синтеза являются, во-первых, попытка представить автономный социокультурный организм в качестве коллективно-соборной личности и, во-вторых, соединить акцентирование государственно-политического фактора с историософски осмысленной концепцией становящейся Церкви. Парадоксальность данного опыта заключается в том, что политизированная евразийская идея получает предельно абстрактное и символическое по своей сути обоснование, а относительно аполитичная историософия всеединства неожиданно становится инструментом тенденциозно-идеологической пропаганды. Противоречивость методологии Е. этого периода обнаруживается и в сочетании циклической схематики культурно-исторического процесса с моделью поступательного и целенаправленного его движения, развития. С другой стороны, прививка социософских и экклесиологических мотивов всеединства к Е. ведет к весьма произвольным толкованиям основных категорий: так, характерный символ Церкви как смыслонесущего начала исторического становления едва ли не отождествляется с государством, властно-политическим организмом (что совершенно подрывает претензии Е. на православность). Само же государство ставится в жесткую зависимость от системы религиозно-культурных ценностей, воплощаемых в деятельности Церкви. В конечном счете органичный синтез церковно-культурного и церковно-государственного становится сутью целостного исторического процесса, в котором и возрастает значимость евразийского типа. Здесь синтетическая социософия Е. перерастает в идеологему: выдвигается концепция т. н. "идеократии" как эффективной замены разлагающейся либерально-конституционалистской системы Запада. Носителем этого нового типа властно-политической организации объявляется Советское государство с присущей ему системой идеологического контроля, насаждения мировоззренческого единства, массовым энтузиазмом в качестве стимула социальной деятельности и т. п. Коммунисты становятся "бессознательными исполнителями воли хитрого Духа истории". Реалии формирующегося советского тоталитаризма - лишь временные негативные черты становления нового идеократического соборного организма, который заменит устаревшие формы социально-политической организации. В этой характерной схематике исторического процесса как эволюции и сближения духовности и государственности явно совершается отказ от первоначальных морфологических идей в пользу логоцентрического понимания истории. Хотя в 30-е гг. Е. постепенно затухает, отголоски его идей обнаруживаются в 40-х гг. на волне русскосоветского патриотизма (в частности, некоторые мотивы Нового Средневековья у Н. А. Бердяева). В 70-е гг. в отечественной культуре происходит формирование своеобразного "неоевразийства", существующего не как оформленное движение, а как характерная оценка истории и перспектив России у ряда деятелей культурной и общественной мысли. Связь с Е. 20 - 30-х гг. весьма условна, она проявляется лишь на уровне общих настроений и интенций. Неоевразийские концепции воспроизводят развитие идей раннего Е.: от опыта переоценки исторического и культурного значения отношений славянских и тюркоязычных народов в общем контексте российской истории (Л. Н. Гумилев, О. Сулейменов и др.) до политизации и дифференциации идей и выступлений в конце 80 - начале 90-х гг. Спектр этих идей полярен - от просоветского неоимпериализма, представленного некоторыми коммунистическими течениями, до статей И. Бродского, где "евразийская идея" предстает в несколько ироническом ключе (даже сам термин трансформируется в "Азиопу" в соответствии с территориально-культурным акцентом). Одной из относительно оригинальных версий Е. является концепция Л. Баткина, полагающего, что "Европа" и "Азия" - всего лишь метафоры социально-культурных процессов и геофафически могут находиться где угодно. "Европа" - символ открытого и модернизирующегося общества, "Азия" - его противоположность. "Евразия" в данном случае есть все же "Европа" на иной территории и с иным этническим субстратом. В конечном счете, все вариации Е. представляют собой объективно ценную возможность самоопределения российского общества, культуры и истории в контексте мировых социально-исторических и культурных процессов. Наиболее перспективным направлением развития идей Е. является попытка самоидентификации без резкого противопоставления "Европе", "романо-германскому культурному типу" и т. п., которое так или иначе ведет к оправданию архаичных и тоталитарных форм старой России и СССР. Споры и противоречия внутри самого Е. есть неизбежная поляризация культурных реакций на проблему совместимости модернизации общества и сохранения его культурно-исторической самобытности.
Е. В. Гутов


© 2009-2020  lib.ltd.ua