Веб-бібліотека

Лукашевич М. П. Соціологія праці:

Соціологія праці як наукова дисципліна. Що вивчає соціологія праці. Використання соціології праці в діяльності менеджера. Виникнення і розвиток соціології праці. Донауковий етап зародження соціології праці. Початок наукового етапу розвитку соціології праці. Виникнення соціології праці. Сучасний етап розвитку соціології праці. Соціологія праці в Росії. Становлення і розвиток соціології праці в Україні. Соціальна сутність праці. Зміст і соціальні функції праці. Неоднорідність праці як основа соціальної диференціації працівників. Ринок праці в соціологічному вимірі. Ринок праці: соціальний контекст. Особливості соціально-трудових відносин при переході до ринку. Зайнятість і безробіття...

Соціологічна теорія: традиції та сучасність / За ред. А.Ручки: Концептуальні основи соціології XXI століття. Виклики соціології XXI століття: глобалізація, посткласицизм, постмодернізм. Інтегралістська соціологія Пітирима Сорокіна. Феноменологічна соціологія: досвід аналізу повсякденного світу. Етносоціологія: сучасний контекст. Сучасна соціологія конфлікту: образ соціальної реальності. Соціологія суб'єктивної реальності...
Пивовар С. Ф. та ін. Всесвітня історія XX століття: Світ на початку XX ст. Революційні події у світі на початку XX ст. Міжнародні відносини наприкінці XIX - на початку XX ст. Перша світова війна. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1920 pp. Країни Європи і США у міжвоєнний період. Встановлення тоталітарних режимів у ряді країн Європи. Міжнародні відносини напередодні другої світової війни. Друга світова війна. Політика «холодної війни» у міжнародних відносинах. Світ у повоєнний період. Країни Азії і Африки (1945-1990 pp. Радянський Союз у 1945-1991 pp. Хронологічна таблиця...
Лукашевич М. П. Соціологія праці: Соціологія праці як наукова дисципліна. Що вивчає соціологія праці. Використання соціології праці в діяльності менеджера. Виникнення і розвиток соціології праці. Донауковий етап зародження соціології праці. Початок наукового етапу розвитку соціології праці. Виникнення соціології праці. Сучасний етап розвитку соціології праці. Соціологія праці в Росії. Становлення і розвиток соціології праці в Україні. Соціальна сутність праці. Зміст і соціальні функції праці. Неоднорідність праці як основа соціальної диференціації працівників. Ринок праці в соціологічному вимірі. Ринок праці: соціальний контекст. Особливості соціально-трудових відносин при переході до ринку. Зайнятість і безробіття...
Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи. Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті. Предмет і основні категорії психології вищої школи як нової галузі психологічної науки. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні. Зв'язок психології вищої школи з іншими науками. Методологія і принципи психологічного дослідження. Класифікація методів збору та інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження. Дослідницькі вміння. Етика дослідника. Загальна психологічна характеристика студентського віку. Психологічна характеристика студентства як періоду пізньої юності або ранньої дорослості...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...
Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Від античності до початку XIX ст: Антична література. Основні риси античної літератури. Давньогрецька міфологія. Гомерів епос. Лірика ранньої класики. Афінська трагедія. Давня аттична комедія. Греко-римський еллінізм. Література доби Августа. Література пізньої античності і початку середніх віків. Література середніх віків. Література раннього середньовіччя. Література високого середньовіччя. Данте Аліг'єрі. Література Відродження. Відродження в Італії. Відродження у Франції. Відродження в Німеччині і Нідерландах. Відродження в Англії. Вільям Шекспір. Відродження в Іспанії і Португалії. Література XVII століття. Естетика і поетика літератури Бароко. Творчість письменників Бароко. Класицизм у французькій літературі...
Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Якість як основна категорія товарної експертизи. Поняття якості товарів. Фактори формування і збереження якості товарів. Оцінювання якості товарів. Контроль якості товарів. Експертиза товарів. Загальні поняття, предмет, мета, завдання експертизи товарів. Класифікація експертиз. Суб'єкти і об'єкти експертизи, товарів. Методи товарної експертизи. Організація і техніка проведення експертизи. Товарознавча експертиза. Експертиза нормативної і супровідної документації. Експертиза кількості товарів. Експертиза якості товарів. Товарознавча судова експертиза товарів. Митна експертиза товарів. Санітарно-гігієнічна експертиза. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи...
Макеєва С. Структурні виміри сучасного суспільства: Глобалізація: сучасні теорії, ідеологія і практика. Громадянське суспільство: теорія, інститути та моделі розвитку. Етнічна структура українського суспільства. Паблик рілейшнз як соціальний інститут. Дилема "природа - суспільство" в екологічній соціології. Територіальна структура: місто і село. Моніторинг соціальних змін в українському суспільстві. Соціальна мобільність у стратифікованому просторі. Середній клас у соціальній структурі українського суспільства. Тендер і стратифікація. Тендер та інститут сім'ї. Сучасні міграційні процеси. Структура соціально-економічної поведінки населення України. Бідність в локальній та глобальній перспективах...
Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: Система управління охороною праці в галузі, її складові та функціонування. Система управління охороною праці в галузі. Загальні вимоги до побудови СУОПГ. Функції та структура СУОПГ. Інформаційний чинник організації управління безпекою праці. Організація робіт з охорони праці. Планування заходів з охорони праці. Система навчання нормам і правилам охорони праці. Система управління трудовою і технологічною дисциплінами. Система забезпечення безпечних умов праці. Організація паспортизації і атестації робочих місць згідно умов охорони праці. Роль соціально-психологічних чинників у СУОПГ. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі. Стан умов праці в галузі. Чинники, що формують умови праці...

ЕДИНИЧНОЕ и ОБЩЕЕ

- философские категории, своей совместностью выражающие пропорции сходного и различного в вещах, закономерно повторяющегося и исключительно случайного в мире, стандартного и уникального в деятельности, обычного и необычайного в жизни людей.
Е. - то, что локализовано именно в этом и никаком другом фрагменте бытия и более не повторяется нигде. Присущие Е. свойства несравненности, несводимости к другому, отличаемости от всякого иного не позволяют исчерпывающе отражать Е. средствами логического мышления; Е. ускользает от понятия, не поддается (по своему существу) рациональному осмыслению и сенсорно (т. е. через зрительные, слуховые и другие ощущения) полагается в познающего его человека. Чаще всего Е. фиксируют именами собственными или указательными определениями типа "этот", "здесь", "теперь". В языке науки синонимами единичного предмета считают термины "индивид", "индивидность", "индивидуальность" (от лат. individuum - неразлучный, неделимый, атом); ни с чем не сравнимое событие могут обозначить термином "сингулярность" (от лат. singularis - одинокий, единственный в своем роде). Важнейшим способом индивидуации предмета или события является уточнение его пространственно-временных координат - например, "быть в данный момент в верхнем от левой руки углу зрения" (Н. Гудмен).
О. - то, что характерно для многих "одних", повторяется в разных интервалах пространства и времени, оказывается проявлением родовой сущности (идеи, закона, принципа). В противовес Е., категория О. акцентирует наше внимание на том, что сближает и объединяет разные "одни" и противостоит тенденциям индивидуализма и изоляционизма. При сравнивании разных предметов обнаруживается, что в каком-нибудь отношении они схожи, подобны или даже неразличимы и сводимы друг к другу. Такая частичная сопоставимость качеств позволяет временно отвлечься от их различий и мысленно закрепить момент их тождества в логической абстракции (понятии), которая становится чем-то вроде квантифицированной переменной. Значения этой переменной - ранее сравниваемые качества, обобщение которых низвело различия между ними в рамках абстракции до сугубо количественных различий. О таком О. говорят как об "абстрактнообщем".
Если абстрактное мышление способно отождествлять мыслимые предметы до абсолютной неразличимости, то вряд ли в самом мире существуют совершенно одинаковые вещи, явления, процессы. В физическом мире О. проявляется через Е., причем таким способом, что Е. и О. оказываются сторонами объединяющего их "третьего". Для обозначения этого "третьего" многие философы применяют категорию "отдельное", конкретизирующую категории качества, вещи, целого, вида. Отдельное - наличное бытие, определяемое как индивидуальная форма существования О. Каждому отдельному присуща своя мера взаимосвязи О. и Е., своя пропорция их сплава, которая именуется "особенным". Согласно В. И. Далю, особенный - отдельный, опричный, несовместный, не общий; отличный от прочих, иной, другого разбора; особа - лицо, личность, всякий человек по себе. Обозначая отличительноконкретное во взаимосвязи О. и Е. в каждом отдельном, "особенное", по определению, подразумевает в себе и то, чем, например, А как отдельное отличается от всех не-А, и то, чем А сходно с не-А. "Особенное", следовательно, одной своей гранью выступает как Е., а другой - как О. (но не как всеобщее).
Всеобщее - универсально общее, общее без границ, т. е. то, что присуще всем без исключения. Оно может пониматься как субстанциональное свойство (атрибут), мировая связь (закон мироздания), безусловное отношение (абсолютная истина, ценность, совершенство), а также как абсолютный носитель всех свойств, связей и отношений (материя как всеобщий субстрат, "Полнота Бытия" в учениях теистов и пантеистов, вечный идеал). Когда говорят об О., то прямо или косвенно указывают его границы, род, так что мир мыслится как иерархия из субстратов и связей разных степеней О. Например, в физике есть законы сохранения, сопряженные с узкими, более широкими и предельно широкими типами взаимодействия. По отношению же ко всеобщему понятие степени общности не применяют. Всеобщее, вместе с тем, можно трактовать как: а) абстрактно-всеобщее, б) конкретно-всеобщее, в) потенциально-всеобщее, г) актуально-всеобщее.
В отличие от рассмотренного выше абстрактно-общего (и всеобщего), конкретно-общее и всеобщее определяются как такие реальные или идеальные "индивиды" (единичности, отдельности), сущность которых почти или полностью совпадает с их существованием. Например, в Новом завете Иисус Христос предстает как Богочеловек, т. е. как такой особый представитель рода человеческого (отдельное), в единичность Которого вплавлена Полнота Бытия (всеобщее). Так или иначе, конкретно-всеобщее есть совершенный предмет (знак), идеал, т. е. такая чувственно данная отдельность, которая образцово (максимально полно) воплощает в себе и репрезентирует объекту сущность или закон какого-либо рода явлений. Если в явлении относительно полно и неискаженно проявлена сущность не самого глубокого порядка, то такое явление предстает для нас как ценность конкретно-общего. Если же имеют в виду совершенное чувственное явление всеобщего, то такой сверхценный идеал логично именовать конкретно-всеобщим. Понятно, что отдельное, в котором явно сконцентрирована общая (и тем более предельно общая) сущность, встречается в природе и обществе крайне редко, его относят к разряду "гениальной единичности" и усматривают в нем совпадение истинности и ценности, гносеологического и аксиологического.
Сказанное позволяет вычленить три типа взаимосвязи О. и отдельного (Д. В. Пивоваров, 1985): а) формально-логический, б) природно-синкретический и в) феноменально-образцовый. Первый тип характерен для воспроизведения мысленного отдельного в виде суммы общих определений, когда О. в логически чистом виде складывается с такими же "общими" (т. е. понятие с другими понятиями) по правилам родо-видового определения понятия. Область пересечения логических объемов складываемых понятий дает нам приближающееся к Е. содержание мысленного отдельного. Природно-синкретический тип связи О. и отдельного в корне отличается от получения "отдельного" методом оперирования "общим в чистом виде", в нем О. не дано как таковое, но всегда косвенно и неполно проявлено через Е. Наконец, феноменальнообразцовый тип связи О. и отдельного есть случай яркой светимости О. в Е., когда люди признают тождественными какое-либо О. (всеобщее) и ту гениальную единичность, в которой оно свободно выражается.
Формально-общее и первый тип связи О. и отдельного лежат в основании логического мышления и рационального познания, и именно им отдает предпочтение философский рационализм. Эмпиризм ориентируется на второй тип связи О. и отдельного и придает преимущественное значение Е., чувственно-конкретному, индуктивным обобщениям, которые ерошены с фактами. Философский интуитивизм и иррационализм в большей степени привержены к размышлениям о совершенном проявлении безусловного и предпочитают концентрироваться на феноменально-образцовом типе связи.
В ходе истории философии сложились и ныне продолжают конкурировать между собой три основных направления в истолковании природы О.: "реализм", "номинализм" и "синкретизм".
(1) Реализм - направление в философии, сторонники которого признают, что О. как прообраз наших понятий (универсалий) существует реально и самостоятельно вне нашего сознания - в потустороннем мире объективных идей, сущностей (Платон, Мур, Уайтхед), либо как неизменное и сплошное Единое Бытие (Парменид, Зенон), либо как группа предметов, подобная войску (Росцелин). "Реалисты" вели речь об объективно-реальном О. в "чистом виде", которое не зависит от Е. и первично по отношению к Е. Само же Е. они либо лишали реальности (оно - лишь "тень" идеи), либо объясняли как преходящую эманацию О.
Крайний реализм объявляет универсалии существующими независимо от вещей. Умеренный реализм признает, что универсалии реально существуют в единичных вещах, в отдельном. Согласно Фоме Аквинскому, универсалии существуют трояко: "до вещей" в разуме Бога (это - вечные прообразы вещей); "в вещах" - как их сущности; "после вещей" - как наши абстракции, понятия. Немало современных математиков склоняются к платонизму.
(2) Номинализм - течение в философии, объявляющее реальным только Е. и отрицающее объективно-реальное существование О. в вещах. Номиналисты полагают, что О. - это только имя, номен, наименование; идеи находятся только в наших умах, универсалии существуют лишь в нашем мышлении и нигде более. Если мы присвоим некоторое имя ряду единичных вещей, то получаем возможность оперировать мысленно этим именем как О. Одни номиналисты понимали под Е. внешние чувственные вещи (Оккам), другие сводили вещи к сумме ощущений субъекта (Беркли), третьи трактовали Е. как духовные индивиды (монады Лейбница). Номиналисты в современной математике предлагают исключить абстрактные термины, заменить цх "индивидами" и именами собственными.
(3) Синкретизм пытается преодолеть дилемму реализма и номинализма и объявляет О. не менее реальным, чем Е., причем в вещах О. и Е. мыслятся синкретично слитыми - ни то, ни другое не объявляется "первичным" или "вторичным". Исторически синкретизм не получил цельного оформления, но под влиянием идей Аристотеля близкий к нему вариант выработали концептуалисты (Абеляр, Ф. Бэкон, Локк): в вещах есть объективно-общее; сравнивая единичные вещи, наш ум абстрагирует его и обозначает словом - так возникает воспроизведение "общего в вещах" в форме универсалий, т. е. "общего в уме". О. и Е. - полюсы вещей, переходящие друг в друга как рефлексивные противоположности.
Ни одному из этих направлений в целом не удается взять верх, и по сей день они остаются равноправными альтернативами.
Д. В. Пивоваров


© 2009-2020  lib.ltd.ua