Веб-бібліотека - головна сторінка


Мельник Л. П. Психологія управління:

Предмет наукового вивчення сучасної психологічної науки. Поняття про психологію. Психіка людини як об'єкт дослідження. Структура сучасної психологічної науки. Психологія управління. Методи соціально-психологічних досліджень управлінської діяльності. Наукове спостереження та його види. Методи опитування. Експериментальні дослідження, їх переваги та недоліки. Метод вивчення документів. Особистість працівника, її структура і прояви. Поняття про особистість. Співвідношення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". Структура особистості працівника. Психологічна ієрархія її складових. Психологія управлінської діяльності менеджера. Організаційна діяльність менеджера...

Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Предмет психології. Особливості та можливості, психології. Особливості психології. Можливості психології. Предмет психології. Здоровий глузд і наука. Предмет психології. Здоровий глузд. Життєві і наукові психологічні знання. Цілі психології. Критичне і творче мислення. Стан психології. Риси справжнього науковця. Основні напрями зарубіжної психології. Біхевіоризм. Психоаналіз. Гуманістична психологія. Гештальт психологія. Спілкування. Маніпулятивна і актуалізаторська моделі спілкування. Поняття, етапи і складність спілкування. Поняття та етапи спілкування. Складність спілкування. Структура спілкування. Комунікація як обмін інформацією. Інтеракція як взаємодія. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного...
Мальська М. П. Туристичне країнознавство: Предмет і зміст туристичного країнознавства. Туризм у країнах Європи. Австрія. Андорра. Бельгія. Болгарія. Велика Британія. Греція. Данія. Естонія. Ірландія. Ісландія. Іспанія. Італія. Латвія. Литва. Монако. Нідерланди (Голландія). Німеччина. Норвегія. Польща. Португалія. Туреччина. Фінляндія. Франція. Хорватія. Угорщина. Україна. Чехія. Чорногорія. Швейцарія...
Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців: Українська мова - державна мова України. Поняття національної та літературної мови. Мова й мовлення. Основні вимоги до мовлення. Офіційно-діловий стиль. Мовні норми. Поняття стилю. Найважливіші ознаки, що характеризують офіційно-діловий стиль. Поняття мовної норми. Культура усного ділового спілкування. Вимоги до усного ділового спілкування. Стандартні етикетні ситуації. Система мовних формул. Прийом відвідувачів. Бесіда. Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура переговорів. Нарада. Збори як форма колективного спілкування. Інтерв'ю. Радіоінтерв'ю. Участь у телепередачі. Мистецтво публічного виступу. Доповідь. Участь у дебатах. Візитна картка та її використання...
Бичківський Р.В. та ін. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Основи стандартизації. Державна система стандартизації України. Загальні відомості про стандартизацію. Основні терміни та їх визначення з стандартизації. Організація роботи зі стандартизації в Україні. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Рада стандартизації. Технічні комітети стандартизації. Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Мета та основні принципи державної політики у сфері стандартизації. Об'єкти стандартизації. Стандарти та їх застосування. Порядок розроблення і прийняття, перевірки, внесення змін та перегляду стандартів. Порядок застосування стандартів. Застосування стандартів у технічних регламентах...

ДЮРКГЕЙМ Эмиль

(15.4.1858, Эпиналь, - 15.11.1917, Париж), франц. социолог-позитивист. Основатель франц. социологич. школы, группировавшейся вокруг журн. "LAnnee sociologique" (с 1896). Продолжатель традиции Конта, Д. испытал также влияние Монтескье, Руссо, Канта, Спенсера, Ш. Ренувье. Обосновывая особое место социологии в ряду наук о человеке, он отстаивал специфичность её объекта - социальной реальности, её несводимость к биопсихич. реальности индивидов. В работе "Правила социологич. метода" (1895, в рус. пер. - "Метод социологии", 1899) Д. определял предмет социологии как социальные факты, существующие вне индивида ? обладающие по отношению к нему принудительной силой.
В противовес интуитивизму "философии жизни" Д. отстаивал необходимость распространения рационализма на познание социальных явлений и вслед за Контом призывал к применению объективных методов по образцу естеств. наук. Методологич. установку на исследование самих социальных процессов, а не представлений о них он сформулировал в известном лозунге: "Социальные факты нужно рассматривать как вещи". В теоретико-методологич. плане Д. сочетал приверженность эволюционизму со структурно-функциональным подходом. Первая тенденция проявилась у него гл. обр. в типологии обществ (сложные общества как комбинации простых), в объяснении социальной жизни посредством обращения к её "элементарным" формам и т. д. В то же время, соединив присущий органич. школе взгляд на общество как на интегрированное целое, состоящее из взаимозависимых частей, с идеей специфичности социальной реальности, Д. в развёрнутой форме представил один из первых вариантов структурно-функционального анализа в немарксистской социологии. Под функцией он понимал соответствие того или иного явления определ. потребности социальной системы.
В работе "О разделении обществ. труда" (1893, рус. пер., 1900) Д. утверждал, что осн. функция разделения труда - поддержание социальной солидарности. В архаич. обществах она основана на полном растворении индивидуальных сознаний в "коллективном сознании" (механич. солидарность), в развитых обществах - на разделении труда и функциональной взаимозависимости индивидов ("органич. солидарность"), причём "коллективное сознание" здесь становится более неопределённым и действует в огранич. сфере.
В кн. "Самоубийство" (1897, рус. пер. 1912) Д., отвергая психологич. и др. объяснения самоубийства, связывает его со степенью ценностнонормативной интеграции общества и интенсивностью социальных связей. Он выделяет три осн. типа самоубийства: эгоистическое - следствие ослабления воздействия социальных норм на индивида; альтруистическое - результат крайнего поглощения индивида обществом; анемическое самоубийство, по Д., порождается ценностнонормативным кризисом в обществе (аномией).
В наиболее крупной работе Д.- "Элементарные формы религ. жизни..." ("Les formes elementaires de la vie religieuse...", 1912), на основе анализа австрал. тотемич. культов прослеживаются социальные истоки и функции религии и форм познават. деятельности. Д. стремился доказать, что "реальный" и "подлинный" объект всех религ. культов - общество, а гл. социальные функции религии - воссоздание сплочённости и выдвижение идеалов, стимулирующих обществ. развитие. Он понимал религию чрезвычайно широко, рассматривая её как синоним идеологии.
В конкретно науч. плане осн. вклад Д. состоит в анализе ценностнонормативных систем общества и попытке разработки строгих методов исследования социальных фактов. Однако этот вклад был существенно ограничен идеалистич. и буржуазно-реформистскими рамками его теории. Отводя ведущую роль "коллективным представлениям" и открещиваясь от "упрёков" в материализме, он сводил материальные факторы социальной жизни к экологодемографич. аспектам. Хотя Д. признавал важное значение нек-рых осн. идей историч. материализма, в целом он отвергал его революц. содержание и вульгарно интерпретировал его в духе "экономич. материализма". Недооценка роли экономич. институтов и власти, классов и классовой борьбы, внутренней противоречивости ценностнонормативных систем определили неадекватность объяснения осн. социальных процессов в теории Д.
Основанная Д. школа, в к-рую входили социологи (Мосс, С. Бугле, П. Фоконне, Халъбвакс, Ж. Дави и др.) и представители ряда смежных наук, занимала ведущее положение во франц. социологии 19001930-х гг. С 60-х гг. наблюдается стремление реинтерпретироватъ теорию Д. в эволюционистском духе. Сторонники феноменология, социологии подвергают резкой критике позитивистские основания его концепций. Но в целом влияние теории Д. на зап. социологию остаётся значительным.