Веб-бібліотека

Шишка Р. Б., Сергієнко В. В. Митне право України:

Митна справа в Україні. Поняття митної справи. Започаткування та становлення митної справи. Зміст митної справи. Митна політика України та її основні елементи. Принципи митного регулювання. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента. Міжнародний обіг товарів і товарна номенклатура. Митна політика і міжнародна торгівля. Митне право України. Поняття митного права. Предмет митного права. Метод митного права. Принципи митного права. Система митного права. Удосконалення митного права. Митно-правові відносини. Джерела митного права. Митні органи України. Митні органи України та організаційно-правові засади їх діяльності. Державне регулювання діяльності митних органів...

Терехова С. I. Вступ до перекладознавства: Визначення і зміст поняття "переклад". Переклад як вид людської діяльності. Переклад як процес людської діяльності. Переклад як результат творчості перекладача. Переклад як умовна назва наукової дисципліни. Завдання курсу. Основні проблеми сучасного перекладознавства. Значення перекладу в сучасному житті. Зв'язок перекладу з іншими сферами діяльності людини. Суспільно-політичне значення перекладу. Національно-культурне значення перекладу. Роль перекладу в науково-технічному прогресі. Загальнонаукове значення перекладу. Переклад і інші наукові галузі. Значення перекладу для розвитку бізнесу та економіки. Переклад і збагачення мови та літератури. Переклад і філософія. Переклад і історія...
Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Система освіти в Україні. Поняття системи освіти, її структура. Принципи освіти в Україні. Завдання закладів освіти. Управління системою освіти в Україні. Теорія навчання (дидактика). Дидактика, її категорії. Сутність і завдання дидактики. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками. Актуальні завдання дидактики. Процес навчання. Сутність навчання, його методологічна основа. Рушійні сили навчального процесу. Функції навчання. Логіка навчального процесу. Структура процесу учення. Типи навчання. Модульне навчання. Мотиви навчання. Оптимізація процесу навчання...
Роменець В. А. Історія психології: Алгебра і гармонія світової душі. Предмет і методологічні основи історії психології. Історичне формування предмета психології. Методологічні основи і становлення логічного осередку історії психології. Старовинна легенда як історико-психологічний феномен. Загальний поділ історії психології. Ситуативне визначення вчинку. Стародавній світ і Середні віки. Мотиваційне визначення вчинку - від Ренесансу до Просвітництва. Дійове визначення вчинку - від виникнення марксизму до сучасності. Ситуативне визначення вчинку в історії психології. СИТУАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ: Міфологічна і народна психологія. Психологічна природа анімізму. Виникнення і суть анімізму. Метемпсихоз і метаморфоза. Тотемістичне тлумачення психічної діяльності живих істот...
Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура XX століття: Світосприйняття людини XX століття і характерні риси культури цього часу. Формування нової картини світу та ідеалу особистості в XX ст. Особливості художньої культури XX ст. Нове в художній мові авангарду. Париж - батьківщина авангарду. Вплив примітивізму на мистецтво авангарду. Значення примітивізму для розвитку авангарду. Анрі Руссо - засновник примітивізму. Примітивізм в українському мистецтві. Фовізм - початок відходу від принципів класичного мистецтва. Основні принципи фовізму. Анрі Матісс - теоретик і відомий художник фовізму. Кубізм - нова ера в живописі. Нова концепція станкового живопису в кубізмі. Три періоди розвитку кубізму. Значення кубізму для розвитку мистецтва XX ст...
Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...
Конфліктологія / За ред. В. М. Петюха: Сутність конфлікту та його характерні риси. Кінцеві та проміжні цілі. Визначення конфлікту. Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту. Характерні ознаки прояву конфлікту. Об'єктивні й суб'єктивні складові конфліктної взаємодії. Межі поширення конфлікту. Види та типи конфліктів. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації. Причини й наслідки конфліктів в організації. Кінцеві та проміжні цілі. Типові причини виникнення конфліктів в організації. Функції конфліктів і їхня спрямованість. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників. Позитивні наслідки конфліктів. Негативні наслідки конфліктів...
Ломачинська І.М. Бібліографознавство: Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство. Предмет дисципліни "Бібліографознавство". Історія розвитку бібліографічних знань. Зародження бібліографічних знань. Розвиток бібліографії в Україні. Історичний процес формування визначення бібліографії і бібліографознавства. Бібліографія як галузь діяльності. Поняття про бібліографію як системне утворення. Суб'єкти, об'єкти бібліографії. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі. Загальне поняття бібліографічної інформації. Система "документ - споживач" як джерело виникнення бібліографічної інформації. Документально-бібліографічні потреби...
Роменець В. А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва: Історія психології як совість психолога. Дослідження з питань періодизації історико-психологічних знань. Становлення логічного осередку в історії психології - дія та вчинок. Вчинковий осередок і періодизація історії психології. Ситуативний рівень періодизації. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історія психології як історія розробки значущих проблем. Тотем і ранні людські спільноти. Ритуал і вчинок - засади психології у Давньому Китаї. Нірвана й нестримна чуттєвість - засади психології у Давній Індії. Людське і вселюдське в ідеології Пророчого руху...
Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Теорія і практика сучасного репоналізму. Методологія і маркетинг регіональних умов господарювання. Сучасні форми світогосподарської інтеграції. Інноваційна регіональна політика і програми. Геоінформаційні системи в економіці. Особливості європейського регіоналізму. Організаційні засади європейського регіоналізму. Загальноєвропейські принципи регіонального співробітництва. Правові основи європейського регіоналізму. Зарубіжний досвід утворення єврорегіонів та прикордонної співпраці. Регіоналізація відкритої економіки України. Пріоритетні напрями світової господарської інтеграції. Конкурентноздатність відкритої економіки. Перспективи українського регіоналізму. Геоекономіка і регіональна політика...
Гарелик М. А., Митина Л. А. Организация продажи продовольственных товаров: Построение и размещение розничной торговой сети. Торговое предприятие - основное звено розничной торговли. Виды розничной торговой сети. Типы торговых предприятий, специализация розничной торговой сети. Основные направления развития розничной торговой сети. Размещение розничной торговой сети в городах. Торгово-технологический процесс в магазине. Понятие и структура торгово-технологического процесса в магазине. Продажа товаров - основная операция торгово-технологического процесса в розничной торговле. Устройство и планировка розничных торговых предприятий. Основные требования к торговым зданиям и помещениям. Устройство и планировка помещений магазина, и нормативы его проектирования...

ДУХОВНОЕ ПОЗНАНИЕ

- непосредственно связано с понятием духа, к-рое генетически производно от понятия "душа", но сущностно отлично от него. Если душа признается имманентным началом человеч. субъективности, то дух - трансцендентным. Дух есть сущность духовного так же, как духовное - сущность душевного. Духовное возникает, когда человек начинает строить иной мир, мир умозрения, с присущими ему понятиями и символами. Человек как бы удваивает мир, строя свою духовную сферу как способ человеч. существования. Лишь в рез-те такого удвоения мира возможно возникновение смысла и ведение разумной, сознат. и целеполагающей деятельности.
Д.п. непосредственно связано с познанием абсолюта и самопознанием. Оно осуществляется через умозрение, к-рое, трансцендируя налично сущее, восходит к его истине как бытию. В движении трансцендирования порождается трансцендентное как представление об ином, чисто умозрит. мире. Степень умозрения говорит о глубине Д.п.
Понятие духа рождается вместе со становлением монотеистич. религий трансцендентного типа, когда Бог мыслится запредельной реальностью, творящей мир "из ничего", когда предметом философии становится не сущее, а умозрит. бытие. В этом смысле ранняя древность не знает духа, ибо она соматична и "душевна" ("пневматична").
Возникновение идеи бытия как трансценденции приводит к тому, что сущность человека начинает мыслиться как дух. Способствовала этому не только иудейская традиция и христианство, но и античная мысль. Умозрение углублялось от мифа к логосу и теосу, от апейрона к нусу, от имманентного к трансцендентному. Вместе с различенностью вещи и идеи как ее сущности (Платон), сущего и бытия (Парменид), человек пришел к различению тела, души и духа. Тело он отнес к сущему, а дух к бытию или чему-то вечному. Душа связует оба понятия. Духовное отношение к жизни стало рождаться там, где человек начал метафизически осмысливать свою жизнь из своего положения в мире. Из такого осмысления родилось представление об идее, об "идейном" отношении к жизни, т.е. духовном. Понятие идеи как онтологич. единицы, гносеологич. принципа и духовной жизни выражено в философии Платона. В религии метафизич. осмысление жизни закрепляется на центральном ее символе. Через такого рода символ или идею для человеч. сознания становится возможным вхождение в духовное, осуществление духовной жизни.
Генезис Д.п. есть одновременно становление человека как духовного существа и запечатление этого процесса в филос. понятиях, религ. символах и произведениях искусства. Они важны именно тем, что играют творч. и созидат. роль в Д.п.: опираясь на эти духовные орудия, человек глубоко осмысливает свое положение в мире, задумывается над смыслом своей жизни.
Рождение понятия бытия как трансцендентного не только открыло человеку невиданные горизонты Д.п., но и принесло с собой новые проблемы: необходимость соотнесения трансцендентного и имманентного, сущего и бытия, бытия и мышления, взаимоотношений и связи тела, души и духа, человека и Бога, мира и Бога и т.д. Вся духовная культура пытается разрешить эти задачи и снять оппозиции, к-рые являются ее движущей силой.
Из понимания духовного как духа рождается этика, добродетелями к-рой становятся созерцание запредельного, бесстрастие, отрешенность и т.д. Возникает новый идеал святости.
Процесс духовного творчества в истории культуры разбивается на три осн. потока: религию, философию и искусство. Феномен духовного реализуется в этих трех сферах специфич. образом, опираясь на разл. сущностные силы человека, его способности и потенции. Духовное есть трансформация человека к духовному существу, невозможная без "точек опоры", символов религии и метафизич. понятий философии, опираясь на к-рые сознание способно самоочищаться; духовный феномен можно определить и через понятие трансформации. Духовное осуществляется тогда, когда некое человекоподобное существо трансформируется к Человеку; этот процесс создает свою символику и термины в зависимости от того, на каком материале он осуществляется: религ., филос. или ином.
За всеми формами и проявлениями в культуре феномена Д.п. выявляется некий инвариант - духовный архетип человечества, к-рый можно представить в виде равностороннего треугольника, вершинами к-рого будут являться Истина, Добро и Красота. Проведя круг и соединив эти вершины, получаем Любовь. Круг, взятый как целое определяется как Бытие, Единое, Благо, Бог - в зависимости от традиции и символа, к-рый она использует.
Сущность человека развертывает себя через философствование - методом мышления, к-рое ищет истину; через веру в религии, к-рая выражает добро; и через творчество в искусстве, к-рое созидает красоту. Во всех культурах человечества выражен единый архетип под оболочкой разл. символов. В архетипе все задано в единстве, к-рое изначально не по времени, но по сущности, - к ней стремится Д.п., пытаясь обрести целостность. Однако духовный архетип человечества может развернуться в истории лишь через воплощение в каждой личности, - через развертывание ее сущности.
Д.п. не характеризуется экспансией вширь, оно качественно отличается от всех иных способов познания тем, что идет вглубь. Если научное и экстрасенсорное познание любых видов распространяется по горизонтали, то Д.п. выступает по отношению к ним как познание вертикальное, не как познание относительно только способностей человека и его свойств, их развития, а как познание относительно обладателя их, или познание сущности, самости, природы человека. Последний вступает в сферу духовного, когда задается экзистенциальным вопрошанием о смысле собственной жизни. Духовное представляется как истина человеч. жизни, которая рождается из осмысления самой жизни. Духовное - высший продукт жизни как таковой, к-рая приходит к своему самосознанию и сознат. возрастанию в человеке. Сущность человека развертывается, проходя этапы трансцендирования своего наличного бытия, но трансцендирование, к-рое не захватывает глубины экзистенциального бытия человека, будет лишь пустой фразой или формой. Истинное Д.п. осуществляется т.о., что чем более трансцендируется наличное, тем глубже вскрывается экзистенциально-имманентное. Сущность человека становится явной лишь в растяжении, в напряжении между трансцендентным и имманентным, где одно без другого неосуществимо. Лишь в этой растянутости-распятости человек способен "увидеть" самого себя, т.е. осуществлять Д.п. Особо необходимо выделить такие сущностные характеристики Д.п. как трансцендирование и экзистирование. Осуществляя трансцендирование, человек выходит за рамки своего наличного бытия, расширяет сознание, раздвигает горизонты своего познания, вскрывает свое имманентное, но лишь в том случае, если оно захватывает его экзистенцию, затрагивает основу его собств. существования.
Помимо определения осн. сфер реализации духовных феноменов (философии, религии и искусства) и сущностных характеристик Д.п. (трансценденции, экзистенции и др.), понятие духовного можно выявить и попытаться описать с т.зр. его качеств, наполнения. К нему можно отнести человечность, любовь, совесть, творчество и др. Именно эти проявления духовного пронизывают все его сферы, присутствуют во всех культурах.
Феномен духовного, реализуемый как процесс самопознания, в к-ром развертывается сущность человека, обнаруживает себя во все большей степени очеловечивания человека. Человечность человека покоится в его сущности, т.к. бесчеловечным, негуманным называем мы человека, отпавшего от своей сущности (Хайдеггер). Из этого можно заключить то, что человек по сущности, по своей духовной природе добр, и зол он лишь тогда, когда забывает себя, отдаляясь от своей сущности. Из такого забвения человеком самого себя и вырастает духовный кризис человечества, как потеря человеком человечности, гуманизма, своего лица. От человека его сущность скрывает и техника, и его собств. неодухотворенная чувственность. Именно из Д.п. вырастает истинный гуманизм, к-рый является сущностной характеристикой духовного феномена. Нравственность поэтому сущностно связана с духовным и является одной из форм его проявления. Нравственность "нравственна" лишь тогда, когда она рождается из глубин духовного. В духовном мире нечто приобретается лишь через самоотдачу и жертву.
Высшая форма духовного отношения человека к миру - любовь. Она выражает собой принцип возрастания жизни, пришедшей к своему самосознанию через человека. Любовь - существо самой жизни и представляет собой духовный архетип человечества, к-рый раскрывается экзистенциально через развертывание сущности человека. Любовью соединяется человек с бытием, и с Богом, с ближним и с собственной душой. Именно любовь связует воедино истину, добро и красоту, являя в этом высшем синтезе духовный архетип человечества. Без любви все тщетно. Любовь не случайно стала символом всех духовных традиций человечества. Если душа человека движется любовью, это говорит о достижении ею высшего совершенства, о том, что человек в своих поступках исходит и из абсолютной, и из своей сущности. В любви человек познает не только Другого, но и самого себя, сущность мира, бытия, Бога.
Совесть - именно благодаря ей вступают в сообщение, во взаимодействие как бы два онтологически разных мира: материальный и духовный. Человек посредством совести осуществляет их координацию, строит мир эмпирический по законам мира идеального. Совесть связует поступок человека с его идеалом. В со-вести человек выступает в роли вестника бытия, чтобы жить в со-гласии с ним (Хайдеггер).
Высшим видом творчества является самопознание, самосозидание человеком самого себя, - лишь этот процесс можно определить как собственно духовный, как действительно творческий, приводящий к развертыванию на основе любви сущности человека, и к явленности - духовный архетип человечества.
Лит.: Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Время и бытие: статьи и выступления. М., 1993; Нижников С.А. Проблема духовного в зап. и вост. культуре и философии. М.,1995.
С.А. Нижников


© 2009-2020  lib.ltd.ua