Веб-бібліотека

Білуха М. Т. Основи наукових досліджень:

Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Завдання наукових досліджень у підготовці економістів і наукових кадрів. Види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Основи наукознавства. Поняття, зміст і функції науки. Наукознавство та його розвиток. Структура і класифікація науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів. Методологія наукових досліджень. Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень. Гіпотези у методологи наукових досліджень. Докази у наукових дослідженнях...

Макогон Ю.В., Яценко А.Б. Митна справа: Митна справа як важлива складова зовнішньоекономічної політики України. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі. Вплив митного регулювання на економіку країни. Алгоритм оцінки ефективності використання митно-тарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Митна справа в Україні. Організація митної справи в Україні. Функції митної служби. Органи державного регулювання митною справою. Діяльність митних органів України на сучасному етапі. Контрольні питання:. Митний тариф як інструмент економічної політики держави. Зміст і функції митних тарифів. Структура Митного тарифу України. Види мита. Застосування ставок мита. Аналіз використання тарифних методів регулювання в Україні...
Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Предмет психології. Особливості та можливості, психології. Особливості психології. Можливості психології. Предмет психології. Здоровий глузд і наука. Предмет психології. Здоровий глузд. Життєві і наукові психологічні знання. Цілі психології. Критичне і творче мислення. Стан психології. Риси справжнього науковця. Основні напрями зарубіжної психології. Біхевіоризм. Психоаналіз. Гуманістична психологія. Гештальт психологія. Спілкування. Маніпулятивна і актуалізаторська моделі спілкування. Поняття, етапи і складність спілкування. Поняття та етапи спілкування. Складність спілкування. Структура спілкування. Комунікація як обмін інформацією. Інтеракція як взаємодія. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного...
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна. Природа, компоненти і форми комунікації. Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв'язки з іншими галузями знання. Предмет і завдання комунікативної лінгвістики. Методи комунікативної лінгвістики. Природа спілкування і комунікації. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Відмінності спілкування людей і тварин. Спілкування як діяльність. Типи спілкування. Основні закони спілкування. Особливості міжособистісного спілкування. Тенденції розвитку сучасного спілкування. Моделі комунікації. Компоненти комунікації Елементарні компоненти і засоби комунікації. Канали комунікації. Комунікативний шум. Вербальні компоненти спілкування...
Адорно Т. Теорія естетики: Теорія естетики. Мистецтво, суспільство, естетика. Втрата самоочевидності мистецтва - Проти питання про походження - Правдивий зміст і життя художніх творів - Про відносини мистецтва і суспільства - Критика психоаналітичної теорії мистецтва - Теорії мистецтва Канта і Фройда - "Насолода від мистецтва" - Естетичний гедонізм і щастя пізнання. Ситуація. Дезінтеграція матеріалу - Деестетизація мистецтва, критика індустрії культури - Мова страждання - Нове і його історія філософії. Проблема інваріантності; експеримент - Захист измів - Ізми як секуляризовані школи - Робленість і випадок; модерн і якість - "Друга рефлексія" - Нове і тривалість діалектика інтеграції і "суб'єктивна точка" - Нове, утопія і негативність...
Афанасьєв І. Діловий етикет. Етика ділового спілкування: Що таке етикет і протокол. Основи етикету. Знайомство. У гостях. Після того, як вас відрекомендували. Вітання. На вулиці. У приміщенні. Як відповідати на вітання. Звертання. Вживання титулів і звань при звертанні. "Ви" і "ти". Прощання. Візит у гості. Як приймати і як відхиляти запрошення. Коли йдете в гості. Коли і як приходити. У гостях. Коли і як іти. Прийом гостей. Незвані гості. Як запрошувати гостей. Підготовка до прийому гостей. Як зустрічати гостей. Як розмістити гостей. Проведення застілля. Правила поведінки за столом. Як сідати за стіл. Я[о робити із серветкою. Як їсти і користуватися столовими приборами. Як розливати алкогольні напої. Коли і як слід цокатися чарками...
Жидецький В. Ц. Охорона праці користувачів комп'ютерів: Характеристика роботи користувачів комп'ютерів з точки зору охорони праці. Охорона праці, як система заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності користувачів комп'ютерів. Фактори, що впливають на функціональний стан користувачів комп'ютерів. Особливості роботи користувачів комп'ютерів. Розлади здоров'я користувачів, що формуються під впливом роботи за комп'ютером. Зоровий дискомфорт. Перенапруження скелетно-м'язової системи. Ураження шкіри. Розлади центральної нервової системи (ЦНС). Порушення репродуктивної функції. Вплив на інші системи організму. Принципи професійного відбору операторів ВДТ. Працездатність операторів ВДТ. Аналіз системи "людина-комп'ютер-середовище"...
Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Основи теорії економічної і соціальної географії. Методологічні основи. Наукові підходи і категорії, деякі терміни і поняття. Ландшафтна оболонка як глобальний об'єкт досліджень у географії. Інтеграція наук і сутність географічного підходу. Взаємодія суспільства і природи та її закономірності. Єдність природи і суспільства, їх взаємодія. Закономірності взаємодії. Екологічний підхід. Природокористування і його місце у взаємодії суспільства і природи. Закономірність комплексності у природі і суспільстві. Гсокомплексологічна концепція. Системні об'єкти в економічній і соціальній географії. Суспільно-територіальний комплекс як найбільш інтегрований об'єкт досліджень...
Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Загальні засади педагогіки вищої школи. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Педагогіка вищої школи як наука. Зв'язки педагогіки вищої школи з іншими науками. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі. Логіка і методика педагогічного дослідження. Сутність, категорії, принципи і етапи педагогічного дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження. Студент вищого навчального закладу як об'єкт і суб'єкт навчання і виховання. Загальна характеристика і класифікація студентів вищого навчального закладу. Професійне самовдосконалення майбутніх фахівців. Викладач вищого навчального закладу. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу...
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Соціологічна теорія: традиції та сучасність / За ред. А.Ручки: Концептуальні основи соціології XXI століття. Виклики соціології XXI століття: глобалізація, посткласицизм, постмодернізм. Інтегралістська соціологія Пітирима Сорокіна. Феноменологічна соціологія: досвід аналізу повсякденного світу. Етносоціологія: сучасний контекст. Сучасна соціологія конфлікту: образ соціальної реальності. Соціологія суб'єктивної реальності...

ДРУГИЕ СОЗНАНИЯ

(other minds) - одна из важных проблем эпистемологии и философии сознания, обсуждаемая в XX в. преимущественно в рамках аналитической философии. Она заключается в вопросах: как можно знать о том, что существует сознание помимо моего собственного, как можно знать о содержании других сознаний, насколько достоверно такое знание. Эта проблема возникла в тех направлениях новоевропейской философии, в которых в качестве непосредственно и достоверно данного принимались только содержания собственного индивидуального сознания ("эгоцентрическое допущение"). Отсюда появляются проблемы. Как я знаю о существовании другого сознания, которое не дается мне непосредственно? Как на основе единственно достоверного знания текущих состояний сознания можно построить знание о внешнем мире, о прошлом и будущем, наконец, о ментальном мире других людей?
Аргумент по аналогии. К Декарту, который исходил из эгоцентрического допущения, восходит решение проблемы Д.с. , получившее название "аргумент по аналогии". Декарт указывал, что сходство во внешне наблюдаемом поведении и использовании языка другими людьми позволяет заключить, что они, как и я сам, обладают сознанием. Классическую формулировку аргументу по аналогии дал Дж.С. Милль: "Я сознаю в себе серию фактов в однообразной последовательности, началом которой являются изменения моего тела, серединой - ощущения, чувства, последним звеном - внешнее поведение. В случае других человеческих существ у меня есть наблюдаемые свидетельства о первом и последнем звене цепи, но нет доказательств среднего звена. В моем собственном случае я знаю, что первое звено производит последнее через среднее и не может произвести иначе. Опыт, таким образом, обязывает меня заключить, что здесь должно быть среднее звено. У других оно может быть таким же как и у меня, но может быть и другим. Однако если я предполагаю, что это звено имеет ту же сущность, то я подчиняюсь законным правилам экспериментального исследования". Иными словами, на основе знания о собственных ментальных состояниях и собственных телесно-поведенческих феноменах субъект может установить серию психо-поведенческих обобщений, которые фиксируют устойчивые связи между ментальными и телесными феноменами. Наблюдая у других сходные с собственными телесные и поведенческие проявления, он может на основе этих обобщений заключить по аналогии, что в "других сознаниях" существуют ментальные состояния, сходные с его собственными.
Слабости аргумента по аналогии состоят в следующем. Во-первых, этот аргумент по структуре индуктивен, но индуктивный вывод психоповеденческих обобщений опирается на опыт только самого (одного) субъекта" поскольку только ему даны все части психо-поведенческих связей. Во-вторых, этот аргумент допускает заключения о существовании у других лишь таких ментальных состояний, которые я могу обнаружить в собственном сознании. Это не позволяет объяснить, как возможно знание о ментальности людей, систематически отличающейся от нашей собственной, что ставит под сомнение знание в таких областях, как психиатрия, этнография и т.п. Далее, разделение ментального (ненаблюдаемого) и телесного (физического, наблюдаемого) ведет к скептицизму. Скептики утверждают, что (1) сознание и поведение связаны случайно (если бы эта связь была необходимой, то мы не могли бы помыслить поведение без наличия определенного ментального состояния, и аргумент по аналогии оказался бы ненужным) и (2) вполне возможно существование одного без второго. Аргумент по аналогии признает первое утверждение, но отрицает второе, в результате чего ему не хватает последовательности. Витгенштейн привел также критическую аргументацию в пользу того, что положения об отделении ментального от физического и о возможности понимания другого сознания несовместимы. Все эти трудности аргумента по аналогии заставляют искать иные решения проблемы Д. с.
Бихевиоризм и гештальтпсихология пытались найти такие решения. Бихевиористы считают, что объективное знание дает только изучение эмпирически наблюдаемого поведения живых существ. Они, вместе с критиками аргумента по аналогии, полагают также, что психо-поведенческие обобщения нельзя сделать эмпирически обоснованными. Это происходит потому, что они по своей природе и не являются эмпирическими обобщениями. На самом деле они суть определения, дефиниции тех или иных ментальных понятий через соответствующие наблюдаемые виды поведения. Существо, демонстрирующее определенный вид поведения, по определению имеет такие-то и такие-то восприятия, желания и т.п. Поэтому слова, которые обычно относят к ментальной сфере, должны быть переведены на язык, обозначающий определенные связанные наборы актов поведения. Например, боль мы должны понимать не как внутреннее переживание, а как спектр наблюдаемых телесных реакций. В 1940-50-е годы ряд психологов и философов пытался придать этим идеям более конкретный и рабочий характер. Однако выяснилось, что перевести психологические понятия, даже простейшие, на язык поведения непросто. Фактически, даже для какого-либо одного ментального понятия не удалось разработать необходимые и достаточные условия его "поведенческого" применения. Поэтому увлечение бихевиоризмом пошло на спад, и проблема Д.с. в его рамках осталась нерешенной. Отрицание специфики ментального, того, что оно не только выражается внешне, но и переживается, является очевидным недостатком бихевиористского подхода.
Теоретики гештальтпсихологии В. Кёлер и К. Коффка доказывали, что состояния другого человека воспринимаются как гештальт-качества. Воспринимая, например, схематизированных персонажей мультфильмов, мы непосредственно воспринимаем их эмоции. Тем более это справедливо по отношению к реальным людям, в обществе которых мы находимся постоянно. Непосредственное схватывание сложных состояний души другого возможно между близкими людьми, например, родителями и детьми. Но то, что в этих случаях проявляется отчетливо, в менее выраженных формах имеет место и в иных случаях восприятия "другого Я". Однако и этой концепции не удалось дать убедительного решения вопроса о достоверности знания о Д.с.
С середины века в аналитической философии проблема Д.с. была переведена в плоскость анализа ее языка. В этом виде она была в центре внимания Уиздома и Остина. Последний считал, что наше знание суть узнавание, которое состоит в восприятии признаков, известных нам по прошлому опыту. При этом содержание воспринимаемого не всегда может быть описано словами. Кроме того, узнавание опирается на память, которая часто неточна и ненадежна, это же относится и к ощущениям. В результате, по Остину, невозможно выделить специфические черты класса суждений, в которых выражаются собственные ощущения субъекта. Поэтому и знание о чужих ментальных состояниях не должно опираться на эти суждения и возможно так же, как и знание о многом другом. Как и любое другое знание, полученное из "вторых рук", оно базируется на принципе доверия к словам собеседника, за исключением тех случаев, когда есть веские причины не доверять этому источнику.
Важный сдвиг в осмыслении проблемы Д.с. и в преодолении сопутствующего ей скептицизма и солипсизма связан с доказательством невозможности приватного языка Витгенштейном. Он показал, что внутренняя, ментальная сфера не может быть описана приватным языком без обращения к внешним ситуациям, что употребление слов должно регулироваться правилами, которые предполагают участников языковой игры, иными словами, определенное сообщество. В результате проблема Д.с. оказывается в рамках "эгоцентрического допущения" противоречивой, и ее современное понимание требует отказа от посылок классического эпистемологического фундаментализма как эмпирического, так и рационалистического типа.
Одно из таких нефундаменталистских решений проблемы связано с предложенной П. Чёрчлендом и др. специалистами по философии сознания идеей объяснительных гипотез "народной психологии" (folk-psychology). Под последней понимается сеть понятий и принципов, описывающих и объясняющих связи ментальных состояний между собой, с телесными проявлениями и с поведением. Эта "концепция" эволюционно складывалась в течение столетий в рамках естественного языка и здравого смысла, она позволяет достаточно успешно объяснять и предсказывать поведение человеческих существ. Согласно современным эпистемологическим представлениям, знание о ненаблюдаемом всегда требует той или иной теории. Это относится и к ментальным состояниям, причем не только "другого Я", но и собственным, поскольку их непосредственная наблюдаемость весьма сомнительна. В принципе могут быть использованы разные теории для описания и объяснения Д.с. (нейрофизиологическая, бихевиористская и т.п.), однако среди этих альтернатив, даже на сегодняшний день, предпочтительнее по своему объяснительному и предсказательному успеху выглядит "народная психология" . Достоинствами этого решения проблемы Д.с. являются простота и совместимость с принципами современной эпистемологии. Но чтобы его принять, нужно согласиться с тем, что концептуальная система здравого смысла для описания и объяснения ментальных состояний обладает основными свойствами теории. Не все сочтут это допущение приемлемым. К тому же тезис о том, что не только чужие, но и собственные ментальные состояния являются "теоретическими сущностями" может выглядеть довольно странным.
В результате проблема Д.с. продолжает оставаться открытой, что впрочем, не мешает нам на повседневном уровне и в позитивных науках верить в то, что мы можем знать, что переживают и о чем думают другие люди.
Е.Е. Суровцева, В. П. Филатов
Лапшин И.И. Проблема "чужого Я" в новейшей философии. СПб., 1910 (история проблемы); Григорян Г.П. Декарт, эгоцентрический предикат и проблема чужих сознаний // Вопросы философии. 1980, № 1; Витгенштейн Л. Философские работы. Ч.1., М., 1994; J. Wisdom. Other Minds. Oxford, 1952; J.I. Austin. Philosophical Papers. Oxford, 1961.


© 2009-2020  lib.ltd.ua