Веб-бібліотека

Ткач О.І. Політологія:

Політологія у системі соціально-гуманітарного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об'єкт і предмет вивчення політології. Закони і категорії політології. Функції політології. Генези політичної думки України. Питання для дискусій. Політика як суспільне явище. Сутність політики. Основні концепції політики. Структура і функції політики. Взаємозв'язок політики з іншими сферами громадського життя. Політика і мораль. Питання для дискусій. Теми доповідей і рефератів. Політична влада. Поняття, особливості політичної влади. Система влади: суб'єкт-об'єкт, засоби і форми державної влади. Проблема легітимізації політичної влади. Проблеми функціонування влади в Україні. Питання до дискусій. Теми доповідей рефератів...

Матвієнко В. Я. Соціальні технології: Вступ до теорії соціальних технологій. Соціалізація як неодмінна умова реалізації соціальних технологій. Сучасні тенденції суспільного розвитку. Основні поняття соціалізації. Людина в процесі соціалізації. Середовище соціалізації. Соціальні системи і процес соціалізації. Соціальний процес - предмет технологізації. Основні теоретичні принципи побудови соціальних технологій. Соціальні технології як частина соціальних стосунків. Класи і типи соціальних технологій. Технології влади. Суспільство і держава. Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави. Політична система як ціле. Політична влада. Суть і способи функціонування політичної влади. Механізм реалізації політичної влади. Технологія демократичних виборів...
Основи психології / За ред. О. В. Киричука: Природа психічного та принципи побудови системи психологічних знань. Поняття про психіку. Предмет психології як науки. Психіка людини як предмет інтересу і наукового вивчення. Історія питання. Душа в реаліях та міфах. З історії науки про психічне. Проблема природи психіки у вітчизняній психології. Умовний рефлекс, що примирив психологію з фізіологією. Вивчення мозку і психіки у вітчизняній психології. Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема. Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного. Предмет психології на сучасному етапі її розвитку. Предмет сучасної психології як об'єкт наукової саморефлексії. Психічне як мета, засіб і самоцінне для суб'єкта...
Дмитрук О.Ю., Дмитрук С. В. Екотуризм: Екологічний туризм. Основні концепції, поняття та підходи. Екотуризм базові поняття і терміни. Принципи, функції та завдання екологічного туризму. Гносеологічні та історичні основи екологічного туризму. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних природознавчих та краєзнавчих подорожей в світі. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних туристсько-краєзнавчих подорожей і екскурсій в Україні. Екотуристська діяльність. конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Екотуристська діяльність. Конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Науково-методичні основи менеджменту в екотуризмі. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного менеджменту в екотуризмі...
Митне право України / За ред. О.Х. Юлдашева: Митна політика України. Поняття та основні складові митної політики. Принципи митного регулювання. Митна справа в Україні. Історія митної справи. Поняття митної справи. Законодавча реалізація митної справи в Україні. Митна статистика. Митне право та митне законодавство України. Поняття та предмет митного права України. Методи та принципи митного права. Система митного права України. Джерела митного права України. Поняття митно-правових відносин та їх структура. Загальна характеристика митного законодавства України. Правові підстави нарахування митних платежів та зборів. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності як елемент митно-тарифного регулювання...

ДОСОКРАТИКИ

(нем. Vorsokratiker; франц. Ргёsocratiques; англ. Presocratics), новоевроп. термин для обозначения ранних греч. философов 6-5 вв. до н. э., а также их ближайших преемников в 4 в. до н. э., не затронутых влиянием аттической "сократич." традиции. Термин укрепился в междунар. историко-филос. практике гл. обр. благодаря классич. труду нем. филолога Г. Дильса (1848-1922) "Фрагменты досократиков" ("Die Fragmente der Vorsokratiker", 1903), в к-ром впервые были с науч. полнотой собраны и критически изданы сохранившиеся в виде цитат у позднейших антич. авторов фрагменты из утраченных соч. Д., а также доксографич. (см. Доксографы) я биографич. свидетельства о них. Собрание Дильса объединяет св. 400 имён (большая часть их остаётся голыми именами), в т. ч. софистов, к-рых, однако, не принято называть "Д." (поэтому нек-рые авторы предпочитают говорить о "дософистич.", а не "досократич." философии), а также фрагменты предфилос. теокосмогоний (см. Орфизм, Ферекид).
Дильс исходил из антич., широкого значения термина "философия", поэтому "Фрагменты Д." включают много материала, к-рый относится к истории математики, медицины и т. д. (вплоть до кулинарного иск-ва).
Философия Д. развивалась на Востоке - в ионийских городах М. Азии и на Западе - в греч. колониях Юж. Италии и Сицилии; отсюда восходящее к древности разделение на "ионийскую" (милетская школа и её последователи) и "италийскую" (пифагореизм и элейская школа) ветви. В целом для вост., ионийской, традиции характерны эмпиризм, сенсуализм, интерес к конкретному многообразию чувств. мира, преимуществ, ориентация на материально-веществ. аспект мира, от
теснённость антропологич. и этич. проблематики (исключение - Гераклит с его пафосом религ.-нравств. реформатора); для зап., италийской, традиции - примат рационально-логич. начала над чувственным, преимуществ, интерес к формальному, числовому и вообще структурному аспекту вещей, первая постановка гносеологич. и онтологич. проблем в чистом виде, нередко религ.-эсхатологич. интересы. В центре внимания всей философии Д. - космос, . понимаемый - с помощью доминирующего у Д. метода аналогии - либо биоморфно (см. Гилазоизм], либо техноморфно (см. Демиург), либо социоморфно (см. Дике), либо - у пифагорейцев - на основе числовых моделей; существ. роль у Д. продолжают играть унаследованные из донауч. картины мира бинарные оппозиции. Уникальное место среди Д. в этом смысле занимают Парменид и его школа, впервые отказавшиеся от фольклорномифологич. наследства - двоичных классификаций и метафорич. аналогии - и давших программный для всей зап.-еврод. "метафизики" образец чисто логич. конструирования бытия. Человек и вообще сфера социального, как правило, не выделяются из общекосмич. жизни (противопоставление "природы и закона" - номос и фюсис - впервые было разработано софистами): космос, общество и индивид подчинены действию одних и тех же законов и рассматриваются нередко как изоморфные структуры, зеркально отражающиеся друг в друге (см. Микрокосмос и макрокосмос). Характерным для доплатоновской философии является отсутствие чёткого различения "материального" и "идеального".
Внутр. ход развития философии Д. может быть представлен в след. формуле: построению космологич. систем у раннеионийских мыслителей был положен конец Парменидом и его школой, потребовавшими логико-теоретич. обоснования возможности чувств. мира и прежде всего - движения и множественности; старый гилозоистич. космос разложился, выделив в особую категорию "движущую причину" (по определению Аристотеля); в ответ на постулаты элейской школы возникли более механистич. плюралистич. системы 5 в. - Эмпедокла, Анаксагора и атомистов (иногда называемые "новоионийскими"), в к-рых на деанимизированную "материю" были перенесены все признаки элейского неизменного и самотождеств. бытия (однако закон сохранения вещества был, по-видимому, ещё раньше сформулирован Анаксимандром). Среди Д. почти не было "профессионалов" (первое исключение - Анаксагор): большинство из них были вовлечены в жизнь полиса и выступали как гос. деятели, основатели колоний, законодатели, флотоводцы и т. д. - прямая противоположность эллинистич. идеалу философа с его принципом "живи незаметно".


© 2009-2020  lib.ltd.ua