Веб-бібліотека - головна сторінка


Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень:

Історія становлення та розвитку науки. Суть наукового пізнання, знання та наукового дослідження. Етапи становлення і розвитку науки. Поняття, цілі і функції науки. Структурні елементи науки, їх характеристика. Наука як система знань. Наукознавство як система знань. Класифікація наук. Основні риси працівника науки. Організація науково-дослідної роботи в Україні. Організаційна структура науки. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. Науково-дослідна робота студентів. Основи методології науково-дослідної діяльності. Поняття методології та методики наукових досліджень. Методологія теоретичних досліджень...

Злобін Ю.А. Основи екології: Загальна екологія. Екологія як загальнобіологічна та гуманітарна наука. Розвиток екологічних знань та їх роль у становленні цивілізації.Ідея системності в екології. Соціальні аспекти екології.Об'єкти вивчення в екології. Методи екологічних досліджень. Метод моделювання в екології. Короткий нарис історії екології. Українська екологічна школа. Екологія на межі XX та XXI століть. Біосфера. Поняття біосфери. Структура біосфери. Потік енергії на Земній Кулі. Біогеохімічні цикли. Місце людини в біосфері. Поняття середовища. Людська цивілізація як новий фактор в існуванні біосфери. Екосистеми. Екосистеми - основні структурні одиниці біосфери. Абіотичні компоненти біосфери...

ДОСОКРАТИКИ

- древнегреческие философы раннего периода (6-5 вв. до н.э.), а также их преемники в 4 в. до н.э., творившие вне русла аттической "сократической" и софистической традиций. Тексты Д. впервые собрал в книге "Фрагменты досократиков" в 1903 немецкий филолог X. Дильс (1848-1922) (более 400 имен вкупе с фрагментами орфических и др. дофилософских теокосмогоний). Главный предмет размышлений Д. - космос - представлялся им состоящим из обычных чувственно постигаемых стихий - земли, воды, воздуха и т.д., взаимно переходящих друг в друга. Человек и сфера социального, как правило, не вычленяются Д. из общекосмической жизни. Индивид, общество, космос у Д. изоморфны и подчиняются действию одних закономерностей. Ведущие представители Д., как правило, не являлись философами - "профессионалами" - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Гераклит, Ксенофан, Пифагор, Парменид, Эмпедокл, Анаксагор, Левкипп, Демокрит и др. Д. традиционно подразделяются на представителей "ионийской" (милетской) школы с присущими ей эмпиризмом, сенсуализмом, акцентом на чувственное восприятие материально-вещественного мира и "италийское" (пифагореизм и элеаты) направление, характеризующееся приоритетом рационально-логических начал, интересом к числовой и структурной ипостаси вещей, исторически первыми постановками онтологических и гносеологических проблем.