Веб-бібліотека - головна сторінка


Пірен М. І. Конфліктологія:

Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...

Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Порівняльна педагогіка як галузь наукових знань. Основні історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки. Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження. Провідні чинники розвитку освіти в сучасних умовах. Провідні контекстуальні чинники розвитку освіти в кінці XX - на початку XXI ст. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти. Визначення глобалізації. Політичний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Економічний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Культурний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Сучасний стан і перспективи розвитку освіти в провідних розвинених країнах та в Україні. Загальна характеристика суперечностей і перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі...
Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття: Історична психологія та формування культурологічних засад історії психології. Матеріальне та ідеальне єство людини і принципи взаємної доповнюваності о історичній психології та історії психології. Образ людини: академічний стиль. Наукова і сцієнтнетська психологія XIX - початку XX століття. Ідея волюнтаризму у психології XIX століття. Людська особистість у світі між волею та уявленням. А. Шопепгауер (1788-1860). Наука та філософські засади оптимізму й песимізму. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна. Наукова думка як планетне явище. Наука і філософія. Сцієнтизм. Ідейний світ В. І. Вернадського. Структура наукових революцій у міркуваннях Т. Купа...

ДЕЛАНИЕ ВЕЛИКОЕ

- название алхимического процесса трансформации Первовещества в философский камень или Эликсир жизни. Вопреки упрощенным представлениям, целью алхимии является не только получение золота, что составляло лишь один из ее аспектов. Тройная цель Делания Великого дифференцировалась по так называемым "уровням металла", человеческого микрокосмоса и Божественного макрокосмоса. Им соответствовали процессы трансформации металлов, духовного совершенствования человека и созерцания божества в его славе. Алхимическая технология на всех трех уровнях имела единые принципы. Из Первовещества выделялись Меркурий и сера, посредством операций с которыми производился ребис, т. е. основа для получения философского камня. По ходу обработки вещество последовательно приобретало черный, белый и красный цвет, что дало название алхимическим этапам нигредо - "Делание в черном", альбедо - "Делание в белом" и рубедо - "Делание в красном". Первый этап символизировал гниение и смерть, второй - воскресение к новому бытию, третий - окончательное духовное. Различалось два пути Делания Великого: первый - это путь короткий, сухой, мужской, левой руки, основанный на привлечении некоего огня; второй - это путь длинный, влажный, женский, правой руки, осуществляемый посредством множества дистилляций. В последнем из трансмутационных путей особая роль отводилась загадочной субстанции философского Меркурия. Из него извлекается Дух материи. Таким образом адепт вводит в Делание азот, олицетворяемый образом голубя, подобно голубю Ноя, он прекращает свой полет, когда за меркурианскими водами достигнет фиксации Камня. Лучшим временем для алхимического Делания считался период с конца марта по конец мая. Технология влажного пути предполагала дистилляцию росы и использование в качестве основного ингредиента дождевой воды. Изготовлялись лунная и солнечная эссенции, обозначаемые звездой и цветком либо Луной и Аполлоном. Сатурн использовался в алхимических текстах как символ исходного металла - свинца. Образ умирающего Геракла подразумевал, что алхимики, подобно мифическому герою, возносятся на небеса в телесной оболочке. Источ.: Жеребцов А. Тайны алхимиков и секретных обществ. М., 1999; Великое делание: теория и символы алхимии. Киев, 1995; Рабинович В. Л. Алхимия как феномен средневековой культуры. М., 1979; Он же. Образ мира в зеркале алхимии: от стихий и атомов древних до элементов Бойля. М., 1981; Он же. Символизм в западной алхимии и традиция Ибн-Рушди. М., 1971; Теория и символы алхимиков. М., 1995.