Веб-бібліотека - головна сторінка


Соціологічна теорія: традиції та сучасність / За ред. А.Ручки:

Концептуальні основи соціології XXI століття. Виклики соціології XXI століття: глобалізація, посткласицизм, постмодернізм. Інтегралістська соціологія Пітирима Сорокіна. Феноменологічна соціологія: досвід аналізу повсякденного світу. Етносоціологія: сучасний контекст. Сучасна соціологія конфлікту: образ соціальної реальності. Соціологія суб'єктивної реальності...

Жорняк Т.С. Вища освіта України і Болонський процес: Європейська освітня інтеграція. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. Системи вищої освіти у країнах Європи та Америки. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу. Європейська кредитно-трансферна система накопичення - ECTS. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської сис-теми перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України. Запровадження кредитно-модульної системи...
Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Чи потрібна людині інформація. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Чи потрібен редакційний етап?. Ефективність функціонування редакційного етапу. Місце едитології (науки про видавничу справу) в системі наук. Едитологія та її складові частини. Навчальні едитологічні дисципліни. Професія редактора. Сутність редагування. Об'єкт редагування. Предмет редагування. Методологічна база редагування. Методи й методики редагування. Мета й завдання редагування. Галузі редагування. Аспекти редагування. Історія розвитку редагування. Періодизація розвитку. Період існування редагування як практичної діяльності. Виникнення редагування. Стагнація в редагуванні. Відродження редагування...
Терехова С. I. Вступ до перекладознавства: Визначення і зміст поняття "переклад". Переклад як вид людської діяльності. Переклад як процес людської діяльності. Переклад як результат творчості перекладача. Переклад як умовна назва наукової дисципліни. Завдання курсу. Основні проблеми сучасного перекладознавства. Значення перекладу в сучасному житті. Зв'язок перекладу з іншими сферами діяльності людини. Суспільно-політичне значення перекладу. Національно-культурне значення перекладу. Роль перекладу в науково-технічному прогресі. Загальнонаукове значення перекладу. Переклад і інші наукові галузі. Значення перекладу для розвитку бізнесу та економіки. Переклад і збагачення мови та літератури. Переклад і філософія. Переклад і історія...

ДАЙ ЧЖЭНЬ (Дай Дунъюань, Дай Шэньсю)

(19 января 1723, Сюнин провинции Аньхой - 1 июля 1777, Пекин) - китайский философ-неоконфуцианец, лидер одного (Ваиь пай) из двух главных направлений "ханьского учения" (хань сюэ, пу сюэ), ученый (математик, астроном, лингвист, историк и географ). Происходил из семьи мелкого торговца. С 1773 участвовал в составлении свода классической литературы "Сы ку цюань шу" ("Полное собрание всех книг по четырем разделам"). В 1775 за научные заслуги получил высшую ученую степень - цзиньши и звание академика академии Ханьлинь. Развивал методологию "[филологически] доказательного исследования" (као цзюй), основывая экспликацию идей на анализе выражающих их терминов. Собственные взгляды .Дай Чжэнь излагал в текстологических комментариях к конфуцианской классике, противопоставляя их предшествовавшим комментариям, искаженным, по его мнению, даосско-буддийскими влияниями. Главные философские сочинения Дай Чжэня - "Мэн-цзы цзы и шу чжэн" ("Значения слов "Мэн-цзы" в комментариях и свидетельствах") и "Юань шань" ("Обращение к началу добра").
Основная тенденция теоретических построений Дай Чжэня - стремление к гармонизации самых общих понятийных оппозиций как отражению универсальной и гармоничной целостности мира. Основополагающее для неоконфуцианства противопоставление "надформенного" дао" подформенным" "орудиям" он истолковывал как временное, а не субстанциальное различие состояний единой "пневмы" (ци): с одной стороны, беспрестанно изменяющейся, "порождающей порождения" (шэн шэн) по законам сил шьян и "пяти элементов" (у син) и, с другой - уже оформившейся в множества конкретных устойчивых вещей. Дай Чжэиь обосновывал включение "пяти элементов" в понятие дао. "Индивидуальная природа" каждой вещи, по Дай Чжэню, "естественна" и определяется "добром" (шань), которое порождается "гуманностью", упорядочивается "благопристойностью" и стабилизируется "должной справедливостью". Космологически "добро" проявляется в виде дао, "благодати" ("добродетели" - дз) и "принципов" (ли), а антропологически - в виде "предопределения" (мин), "индивидуальной природы" и "способностей" (цай). Выступая против канонизированного неоконфуцианством периода правления династии Сун (960 - 1279) противопоставления "принципов" "чувствам" и "желаниям". Дай Чжэнь утверждал их неразделимость. "Принципе - то неизменное, что специфично для "индивидуальной природы" каждого человека и каждой вещи, высший предмет познания. В отличие от предшествующих неоконфуцианцев он считал, что "принципы" в явном виде не присутствуют в человеческой психике - "сердце" (синь), а выявляются с помощью глубинного анализа. Способности людей к познанию, по Дай Чжэню, различаются подобно огням с разной интенсивностью свечения; эти различия отчасти компенсируются обучением. Дай Чжэнь обосновывал приоритет эмпирикоаналитического подхода как в познании, так и в практике. Его труды, малопопулярные в свое время, вызвали интерес в 20 в., оказавшись созвучными сциентистским умопостроениям значительной части китайской интеллигенции.
Соч.: Мэн-цзы цзы и шу чжэн (Значения слов "Мэн-цзы" в комментариях и свидетельствах). Пекин, 1956; Юань шань (Обращение к началу добра). Пекин, 1956.
А. И. Кобзев