Веб-бібліотека

Пазенок B.C., Федорченко В.К. Філософія туризму:

Філософія туризму. Осмислення феномена туризму в європейській історико-філософській традиції. Гуманістична функція туризму. Антропологія туризму. Етика туризму. Соціо-інтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти). Туризм у контексті міжетнічних та кроскультурних відносин. Туристська діяльність як чинник глобальної синергії культур. Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур. Соціологія туризму. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні. Туризм і політологія. Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі. Необхідність туризмології. Філософія туризмології...

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / За ред. В.В. Ковалевського: Розміщення продуктивних сил як наука. Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил. Форми розміщення й територіальної організації продуктивних сил. Систематизація основних термінів і визначень. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства. Сучасна концепція енерговиробничих циклів. Територіально-виробничі й портово-промислові комплекси, науково-технологічні зони. Основи економічного районування. Передумови розміщення продуктивних сил. Природні передумови. Класифікація природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал...
Соціологія: Курс лекцій / За редакцією В. М. Пічі: Предмет, структура, функції соціології. Зв'язок соціології з іншими науками. Протосоціологія (Розвиток соціального знання від античності до О.Конта). Історичний розвиток соціологічної думки у країнах Західної Європи. З історії становлення і розвитку соціологічної Думки в Україні. Теорія соціальної структури суспільства. Економічна соціологія. Соціологія праці та управління. Соціологія політики. Соціологія нації. Соціологія освіти. Соціологія культури. Соціологія науки. Соціологічна теорія особистості. Соціологія молоді. Соціологія вільного часу. Соціологія сім'ї. Соціологія виховання. Соціологія конфлікту. Соціологія девіантної поведінки. Конкретно-соціологічні дослідження: поняття, види, етапи...
Кунченко-Харченко В.І. Документалістика: Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Роменець В. А. Історія психології XX століття: Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...
Калінін Ю.А. Релігієзнавство: Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика. Матеріалістична концепція релігії. Марксистська релігієзнавча концепція. Об'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Натуралістична концепція релігії. Соціологічна концепція релігії. Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури. Сутність і походження релігії. Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура. Функції релігії та її роль у житті суспільства. Релігії світу. Родоплемінні культи. Магія. Фетишизм. Анімізм. Тотемізм. Землеробські культи. Шаманізм. Ранні національні релігії. Релігія Стародавнього Єгипту...
Роменець В. А. Історія психології XX століття: Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки. Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології. Ситуативний рівень) становленні психологічних знань. Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі. Колізійна ситуація і формування психологічних знань. Мотиваційний рівень періодизації. Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології. Історична психологія XX століття. Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложиттєвих настановлень (інтеріоризація-катарсис-переображення). Рефлексивність і вчинковий канон...
Максимюк С.П. Педагогіка: Загальні основи педагогіки. Дидактика. Стан освіти в Україні та нові нормативні документи про її організацію і реформування. Стан освіти в Україні. Глобальна освіта й українська школа. Система освіти в Україні та її диференціація. Основні принципи організації освіти в Україні. Закон України «Про загальну середню освіту». Національна доктрина розвитку освіти (витяг). Концепція 12-річної загальноосвітньої школи (витяг). Предмет педагогіки, її становлення як науки. Методи педагогічних досліджень. Предмет педагогіки: визначення, стадії розвитку, історія формування як самостійної науки. Визначення основних понять педагогіки. Методологія педагогіки. Структура педагогічної науки, її галузі. Зв'язок педагогіки з іншими науками...
Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Загальні засади психології управління. Психологія управління як галузь психологічної науки. Предмет, об'єкт і завдання психології управління. Структура, функції та основні категорії психології управління. Методологія і методи психології управління. Методологічні засади психології управління. Методи психології управління. Історія і сучасний стан розвитку психології управління. Основні джерела та передумови виникнення психології управління як самостійної галузі знання. Зародження і розвиток ідей психології управління в лоні філософії та соціології. Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології. Становлення і розвиток зарубіжної психології управління...

ЦЗИН СЮЭ

(кит. - каноноведение, "учение о канонах") - обобщающее название области традиционного знания в Китае, связанной с комментированием и изучением конфуцианских канонических книг. Ее основателями считаются ученик Конфуция Цзы-Ся (5 в. до н. э.) и Сюнь-цзы. Становление цзин сюэ в качестве ведущей из общественно значимых дисциплин связано с обретением конфуцианством при императоре У-ди (140 - 87 до н. э.) династии Хань статуса официальной идеологии. Воплощением учения "совершенномудрых" правителей древности стали считаться "Пять канонов" ("У цзин"): "Ши цзин" ("Канон стихов"), "Шу цзин" ("Канон [исторических] писаний"), "Ли цзи" ("Записки о правилах благопристойности"), "Чжоу и" ("Чжоуские перемены") и "Чунь цю" ("Весны и осени").
Многие тексты оказались утраченными, и знатокам пришлось их восстанавливать по памяти; они составили основу имперской системы образования и подготовки административных кадров. Литературные памятники и официальные документы и по содержанию, и по форме оценивались с точки зрения сообразности канонам. Цзин сюэ отражало процессы изменения идеологических доктрин, ход эволюции философской и общественно-политической мысли в Китае. Первоначально в рамках цзин сюэ возобладала "школа текстов новых письмен" (цзинь вэнь цзин сюэ), основывавшаяся на устно переданных текстах канонов, записанных во 2 в. до н. э. "уставным письмом" (ли шу) - т. н. новым, введенным при реформе письменности в период правления Цинь Шихуана (246 - 210 до н. э.). Данная школа приписывала авторство "Шести канонов" - "Лю цзин" ("Пять канонов" и утраченный "Юэ цзин" - "Канон музыки") Конфуцию. Императором У-ди в 136 до н. э. было введено звание боши ("доктор", "главный эрудит") за знание пяти канонов "новых письмен". Особое значение для этого направления традиции цзин сюэ приобрела "Гунъян чжуань" - толкование Гунъян Гао (5 в. до н. э.) на "Чунь цю", акцентирующее "скрытый", аллегорический смысл текста канона. "Школа текстов новых письмен" широко пользовалась "вторичными книгами" (вэй шу) - текстами, приспособленными для гадания по канонам.
В 1 в. до н. э. возникла конкурирующая "школа текстов старых письмен" (гувэнь цзин сюэ). Она основывалась на текстах, написанных дореформенным стилем, в т. ч. "Шу цзин", а также "Ли цзи", "Лунь юй", "Сяо цзин", которые якобы были обнаружены в стене дома, принадлежавшего Конфуцию. Кун Аньго, потомок Конфуция, настаивал на канонизации этих текстов, но получил отказ. Главное внимание "школа текстов старых письмен" уделяла толкованию "1увэнь Шан шу" ("Книга преданий старых письмен"), т. е. "Шу цзина", "Чжоу гуани" ("Чжоу ли") и "Цзо чжуани" ("Комментарий Цзо [Цюмина]" на "Чунь цю"). Тексты "новых письмен" объявлялись ненадежными и неполными. В свою очередь сторонники "школы текстов новых письмен" обвиняли оппонентов в фальсификации. После падения династии Западная Хань (206 до н. э. - 8 н. э.) Ван Ман, узурпировавший трон, учредил звание боши за знание "текстов старых письмен" и прекратил его присвоение знатокам "текстов новых письмен". Он пытался опереться на толкования канонов школой "текстов старых письмен" в обоснование проводимых им политикоэкономических реформ, основанных на подражании идеализированным порядкам древности.
Тексты двух школ различались составом, разбивкой на разделы и главы, объемом и даже содержанием (содержали разные фрагменты, по-разному интерпретировали исторические события, деяния исторических, легендарных и полумифических персонажей и т. п.). Традиция "школы текстов старых письмен" считала своим основоположником Чжоу-гуна (Ив. до н. э.), "совершенномудрого" регента чжоуского престола, а Конфуция продолжателем его дела и гл. о. историком. "Шесть канонов" рассматривались как упорядоченные Конфуцием древние исторические материалы. Характерные черты "школы текстов старых письмен" - повышенное внимание к толкованию отдельных слов и выражений, склонность к буквальному пониманию текста, историко-филологическим изысканиям, использование зачаточных форм лексико-грамматического анализа, неприятие гадательных приложений к канонам. В ее рамках созданы первые толковые словари, предназначенные гл. о. для комментаторских целей, - "Эр я" ("Приближение к классике", 2 в. до н, э.) и "Шо вэнь цзе цзы" ("Изъяснение письмен и толкование иероглифов") Сюй Шэня (1 - 2 вв.). Это комментаторское направление, впоследствии получившее название хань сюэ ("ханьское учение", "ханъская школа"), достигло расцвета в эпоху Восточная Хань (25 - 220 ). Данная школа оказала определяющее влияние на каноноведческое учение Чжэн Сюаня, считавшееся в 3 - 10 вв. наиболее авторитетным и представлявшее собой попытку синтеза школ "текстов старых письмен" и "текстов новых письмен".
В эпоху Южных и Северных династий (5 - 6 вв.) конкурировали "северная школа" (бэй сюэ) и "южная школа" (нань сюэ). Они опирались на толкования Чжэн Сюаня. Однако "северная школа" в целом отличалась консерватизмом, доверием к толкованиям каноноведов 1 - 3 вв., тяготела к грамматикосинтаксическим методам анализа, тогда как "южная школа" считала авторитетными работы Кун Аньго, а также Ван Би и Ду Юя (3 в.), конфуцианское и даосское предания, мистикомантичеекую традицию, испытала влияние буддизма и была склонна к расширительному толкованию канонических положений. "Южная школа" оказала наибольшее воздействие на формирование неоконфуциачства. Важный этап в развитии синкретической традиции цзин сюэ, учитывающей достижения "северной" и "южной" школ, знаменовало создание усилиями Кун Инда (кон. 6 - нач. 7 в.) и других видных каноноведов по императорскому указу сводного труда "У цзин чжэн и" ("Правильные толкования на "Пять канонов"), ставшего основным пособием для проведения экзаменов на право замещения чиновничьих должностей. При монгольской династии Юань (1280 - 1368) за основу государственного экзаменационного курса были приняты каноноведческие толкования неоконфуцианской школы братьев Чэн - Чжу Си. При маньчжурской династии Цин (1644 - 1912) соперничество школ "текстов старых письмен" и "текстов новых письмен" получает новое наполнение. В 17 в. 1^Яньу выступил за возрождение традиции "школы текстов старых письмен" и "ханьского учения" (хань сюэ). Он имел в виду освобождение каноноведения от схоластического философствования, делал упор на необходимость эмпирической обоснованности и практической применимости извлекаемого из канонов знания. Каноноведческое учение Гу Яньу развивалось "школой периода правления] Цянь [Луна и] Цзя [Цина]" (Цянь Цзя сюэ пай, 18 - нач. 19 в.), делавшей упор на собственно филологические методы исследования.
Возрождение "школы текстов новых письмен" поставила своей целью Чанчжоуская школа каноноведения (Чжуан Цуньюй, 18 в.; Лю Фэнлу, 17 - нач. 19 в. и др.). В эпоху Цин историко-филологические исследования подтвердили обоснованность сомнений ряда каноноведов прежних лет в подлинности "текстов старых письмен" (современные ученые придерживаются на этот счет разных мнений). Впоследствии толкование канонов в духе "школы текстов новых письмен" позволило Кон Ювэю дать традиционалистское обоснование реформаторским идеям. Традиционное каноноведение как культурно-идеологический институт фактически прекратило существование в первой половине 20 в.
Лит.: Карапетьянц А. М. Формирование системы канонов в Китае. - В кн.: Этническая история народов Восточной и Юго-Восточной Азии вдревности и средние века. М., 1981; КобзевА. И. Каноны как учебники и учебники как каноны в традиционной культуре Китая. - В кн.: Проблемы школьного учебника, в. 19. История школьных учебных книг. М.,1990.
А. Г. Юркевич


© 2009-2020  lib.ltd.ua