Веб-бібліотека

Греченко В. А. та ін. Історія світової та української культури:

Феномен культури. Історія світової культури. Культура первісного суспільства. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу. Антична культура. Культура Середньовіччя: Європа, Візантія, ісламський світ. Культура Відродження і Реформації. Культура Нового часу. Європейська культура XIX ст. Культура XX ст. Історія української культури. Культура на українських землях у найдавніші часи. Культура Київської Русі. Культура України у XIV - першій половині XVII ст. Розвиток культури у другій половині XVII - XVIII ст. Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII- початок XX ст.). Новітня українська культура...

Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Інституційне середовище міжнародного бізнесу. Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин. Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій. Сутність сучасної міжнародної організації. Типізація міжнародних організацій. Механізм функціонування міжнародних організацій. Право міжнародних організацій. Механізми впливу міжнародних організацій на країни-члени. Прийняття рішень у міжнародних організаціях. Міжнародні службовці. Інститут постійних представництв держав при міжнародних організаціях. Запитання і завдання для обговорення. Міждержавні економічні організації. Сутність і види міждержавних організацій. Основні функції міждержавних організацій...
Мосіяшенко В.А. Українська етнопедагогіка: Загальні основи української етнопедагогіки. Поняття про педагогіку, народну педагогіку, етнопедагогіку. З історії розвитку української етнопедагогіки. Структура української етнопедагогіки. Основні принципи і засоби української етнопедагогіки. Педагогічні погляди народу на виховання підростаючого покоління. Мета, зміст та основні чинники виховання. Засоби та методи виховання. Принципи народного виховання. Самовиховання в житті людини. Етнопедагогіка - основа сучасної національної системи виховання. Виховний ідеал української народної педагогіки. Суть виховного ідеалу. Традиційний український ідеал людини. Тип досконалої людини в українській козацькій педагогіці. Виховний ідеал у творчості Г. Ващенка...
Голуб Н.Б. та ін. Технологія сучасного уроку рідної мови: Заняття №1. Заняття №2. Заняття №3. Заняття №4. Заняття №5. Заняття №6. Заняття №7. Заняття №8. Заняття №9. Заняття №10. Заняття №11. Заняття №12. Заняття №13. Заняття №14. Заняття №15. Заключне слово...
Палеха Ю. І. Управлінське документування. Кадрове діловодство: Особливості складання кадрової документації. Вимоги до кадрового діловодства. Визначення поняття «кадрового діловодства». Основні обов'язки і функції кадрових служб. Організація праці співробітників кадрових служб. Призначення документації з кадрів. Завдання обліку кадрів. Місце та склад кадрової документації. Основні групи кадрових документів. Класифікація документів з особового складу. Ведення трудових книжок. Особливості ведення і збереження трудових книжок. Заповнення трудових книжок. Порядок внесення записів про нагородження й заохочення. Порядок внесення відомостей у разі звільнення. Порядок виправлення записів у трудових книжках. Оформлення дублікату трудової книжки. Ведення обліку трудових книжок...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...
Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Завдання наукових досліджень у підготовці економістів і наукових кадрів. Види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Основи наукознавства. Поняття, зміст і функції науки. Наукознавство та його розвиток. Структура і класифікація науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів. Методологія наукових досліджень. Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень. Гіпотези у методологи наукових досліджень. Докази у наукових дослідженнях...
Ванеев А. Н., Минкина В. А. Справочник библиографа: Библиографическая теория и библиографическая практика. Видовая структура библиографии. Документальный поток как основа. Библиографической деятельности. Основные разновидности документов. Документальный поток и особенности его развития. Закономерности развития документального потока. Информационные ресурсы. Состав и свойства информационных ресурсов. Государственная система научно-технической информации. Универсальные информационные ресурсы. Информационные ресурсы по экономике. Информационные ресурсы в области права. Информационные ресурсы по истории. Информационные ресурсы в области художественной литературы и литературоведения. Информационные ресурсы негуманитарных областей науки и практики...
Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002): Основні проблеми світу після другої світової війни. Поляризація суспільно-політичних систем у післявоєнному світі. Особливості політичного розвитку. Соціал-реформістська модель організації суспільства: становлення та криза. Неоконсерватизм: суть та особливості. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу. Науково-технічний прогрес та постіндустріальне суспільство. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародний тероризм як планетарна проблема. Провідні країни Європи та Америки. Сполучені Штати Америки. Гаррі Трумен - 33-й президент США. Наслідки другої світової війни для США. Повоєнна реконверсія та економічний розвиток. "Справедливий курс"...
Вступ до соціальної роботи / За ред. Т. В. Семигіної: Соціальна робота як суспільне явище. Сутність соціальної роботи. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Сутність соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна робота як наука. Соціальна робота як навчальна дисципліна. Виникнення та еволюція соціальної роботи. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Зародження фахової соціальної роботи. Еволюція методології фахової соціальної роботи. Історія фахової соціальної роботи в Україні. Соціальна робота у структурі соціально-гуманітарних наук. Філософія соціальної роботи. Філософія і соціальна робота. Філософське осмислення практики соціальної роботи...

ЧЕЛОВЕК

- фундаментальная категория философии, являющаяся смысловым центром практически любой философской системы. Сложность философского определения Ч. состоит в невозможности однозначного подведения его под какое-либо более широкое родовое понятие (например, природа, Бог или общество), поскольку Ч. - это всегда одновременно микрокосм, микротеос и микросоциум. Тем самым философское постижение Ч. всегда разворачивается не просто через реконструкцию его сущностных характеристик, но через осмысление его бытия в мире, человеческого мира, где "Ч. - это в известном смысле все" (Шелер). В рамках истории философии Ч. традиционно понимался в единстве таких его основных модусов, как тело, душа и дух. При этом тело выступает одновременно как элемент природы, в соответствии с интерпретацией которой можно говорить о его основных образах в истории философии и науки (микрокосм, механизм и организм), и как собственно человеческое тело, определяемое не только через его биологические особенности (неспециализированность, "гоминидная триада" и т.д.), но и через особый спектр таких исключительно человеческих чувств и состояний, как стыд, смех, плач и т.п. Душа также может пониматься в двух основных ракурсах: во-первых, как жизненный центр тела, "дыхание" ("прана", "псюхе"), являющееся той силой, которая, будучи сама бессмертной, очерчивает срок телесного существования (ее основные экзистенциалы здесь - это жизнь, смерть, любовь); во-вторых, как экзистенциальное начало, индивидуализирующее Ч. в обществе и описывающееся в философии через проблемы свободы воли, свободы, творчества, игры. Дух воплощает в себе фундаментальную сущностную идею "человечности" как таковой, где видовая особенность Ч. во времена Аристотеля связывалась преимущественно со свойствами разумности (Ч. как "разумное животное") и социальности ("Ч. - это политическое животное"). Вместе с тем, в понятии духа отражается не только феномен "духовности" как интегративного начала культуры и общества, но и личностные характеристики отдельного Ч., где личное характеризуется через индивидуальное воплощение социально-значимых качеств, преломленных в фокусе "Я", самосознания. Следует однако помнить, что выделение тела, души и духа, осуществляемое в рамках философского анализа, далеко не раскрывает всех сущностных особенностей Ч. Конкретный Ч. - это практически всегда исключение из общего правила, уникальная целостность, где в индивидуальном личностном опыте достаточно трудно дифференцировать телесный, душевный и духовный уровни. Идея личности, также как и проблема Ч., оформляется в философии и культуре далеко не сразу. Для философии античности и Древнего Востока Ч. - это в первую очередь фрагмент природы, сущность которого обусловлена безличностным мировым духом или разумом (атманом, логосом, идеей и т.п.), а его жизненный путь определен законами судьбы. Вместе с тем уже на этапе древней философии можно зафиксировать некоторые существенные отличия в понимании Ч. между Востоком и Западом. Восток не знал того резкого противопоставления тела и души, которое оформилось в западной философии и культуре. Для восточной традиции Ч. является всегда органичным, но достаточно кратко временным соединением космических элементов, где душа и тело не просто взаимосвязаны, но взаимно определяют друг друга в природном колесе сансары, и где возможный путь спасения и соединения с атманом или дао предполагает специальные упражнения души и тела в целом. В западной философии, начиная с Платона, заостряется дилемма души и тела. Ч. у Платона выступает как изначально дуальное существо, своим телом принадлежа суетному миру природных процессов, а своей разумной душой ностальгируя об утерянных космической гармонии и вечных идеях. Альтернативой Платону в античности стал Аристотель, обосновавший укорененность Ч. в природе, основные потенции которой он наиболее совершенно воплощает в вегетативной и сенситивной частях своей души. Рассматривая душу как энтелехию тела, Аристотель, в противоположность Платону, примирил Ч. не только с природным миром, но и с самим собой, ориентировав его на достижение счастья в конкретном эмпирическом опыте, а не в космических странствиях души. Средневековая философия, провозгласив Ч. "образом и подобием Бога", впервые в истории культуры утвердила ценностный статус личности, наделив ее свободой воли и возвысив ее над миром природной необходимости и судьбы. При этом впервые у Августина Ч. действительно проблематизируется: собственная душа, отражающая неисповедимость божественного промысла, становится загадкой и тайной для Ч. Философия этого времени во многом приобретает ин-травертный, исповедальный характер, где через осознание уникального личного опыта мыслители стремились постичь общие законы человеческого бытия. Центральной темой в описании Ч. здесь становится феномен греховности, своеобразно заостривший дуализм души и тела, в интерпретации которого воспроизводились как платоновская, так и аристотелевская версии, связанные либо в абсолютным противопоставлением души и тела, либо с признанием их взаимной соотнесенности. Возрождение значимо обоснованием самодостаточной ценности Ч. и его земной жизни, что определило философию и идеологию гуманизма. Ч. здесь актуализирован без непременной для средневековья соотнесенности с божеством, по сути дела он сам уподоблен Богу в своих творческих возможностях. Также как и в античности, Ч. Ренессанса характеризуется как микрокосм, но не поглощенный макрокосмом, а органично вобравший в себя его основные свойства и качества. В философии и культуре Нового времени в соответствии с декартовской идеей cogito происходит акцентировка самосознания и связанных с него процессов индивидуализации личности. Одновременно Ч. теряет ренессансный универсализм и гармоничность, многообразие его способностей редуцируется к разуму, в то время как тело механизируется и подчиняется всеобщим естественным законам. Познание закона, необходимости очерчивает границы человеческой свободы, однако несмотря на особые полномочия разума, Ч. этого времени задан преимущественно как пассивное начало, являясь по сути дела производным от внешних обстоятельств, отдельным атомом в определяющих его поведение природном и социальном механизмах. Обоснование творческого статуса Ч. в истории философии связано преимущественно с романтизмом и немецкой классикой. Романтики подчеркнули иррациональную природу свободы, благодаря которой человеческий гений достигает вершин вдохновения и творчества. Немецкая классическая философия через идею трансцендентального субъекта обосновала миросозидающие возможности человеческого разума (Кант, Фихте), культурно-историческую ангажированность человеческого сознания (Гегель), возможности чувственности в создании подлинно человеческих связей и отношений (Фейербах). Для неклассической философии второй половины 19-20 вв. характерна своеобразная антропологическая переориентация, связанная с осознанием кризисности человеческого существования, выявлением его онтологической бездомности и неукорененности, признанием его творческих возможностей и одновременным пониманием неизбежных ограниченности и разрушительности его притязаний. Интерпретация проблемы Ч. осуществляется здесь в контексте таких основных подходов, как натурализаторский, экзистенциальный и социологизаторский. Современный натурализм реализуется в двух основных вариантах: 1) биологизаторские модели Ч., описывающие его по аналогии с другими сложными организмами, продолжением и развитием которых выступают общество и Ч. (позитивизм, необихевиоризм, биоэтика и др.); 2) восходящие к "философии жизни" версии Ч. как "несостоявшегося животного", обреченного своей биологической неполноценностью на поиск "противоестественных" способов существования (фрейдизм, философская антропология) . Для экзистенциального подхода в современной философии характерна актуализация индивидуального человеческого существования в его принципиальной нередуцируемости к каким-либо общим, вне-положенным ему законам и схемам. Абсолютная уникальность и подлинность человеческого бытия обретается здесь в ситуации экзистенциальной свободы, одновременно отталкивающей Ч. от мира обезличенного сущего и открывающей ему истинные, интимные смыслы бытия (экзистенициализм, феноменология, персонализм). Социологизаторский подход (марксизм, структурализм) ориентирован на рассмотрение Ч. в контексте более широких социальных связей, продуктом которых он выступает. Кредо этого направления можно выразить известной марксовской фразой о том, что "в своей действительности сущность Ч... есть совокупность всех общественных отношений". При этом если марксизм рассматривает Ч. в первую очередь как субъекта исторически, где в процессе предметно-практической деятельности Ч. преобразует природу и себя самого, то структуралистские концепции Ч. анализируют его в контексте фундаментальных социальных структур (политических, идеологических, семантических и др.), отдельным элементом и функцией которых он выступает, никоим образом не претендуя на их возможную трансформацию. Современная философская ситуация характеризуется своеобразным кризисом традиционной проблемы Ч., который обусловлен, с одной стороны, признанием невозможности создания целостной модели Ч., способной синтезировать основные философские и научные достижения (последняя такого рода наиболее яркая попытка была предпринята в рамках философской антропологии). Показательно, что разочарование в конструктивных возможностях философии осуществляется на фоне достаточно бурного развития более прикладных наук о Ч. (психологии, социологии, культурологии, этнографии, лингвистики и др.). С другой стороны, одним из лозунгов философии постмодерна стала идея "смерти субъекта", растворения Ч. в витальных, технических, семантических и др. процессах. Вместе с тем трудно предположить существование философии без ее центральной проблемы, каковой является проблема Ч., и очевидно, что современная кризисная ситуация лишь предваряет новые варианты постижения природы и сущности Ч., связанные с новыми обликами культуры и философии. См. также: Самосознание, Я.
Е.В. Хомич


© 2009-2020  lib.ltd.ua