Веб-бібліотека - головна сторінка


Масляк П.О. Рекреаційна географія:

Методологічні засади рекреаційної географії. Рекреаційна географія як наука. Об'єкт і предмет рекреаційної географії. Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв'язок з іншими науками. Основні поняття рекреаційної географії. Теоретична база рекреаційної географії. Аксіоми. Теорії, які використовує рекреаційна географія. Закономірності та принципи рекреаційної географії. Районування в рекреаційній географії. Загальні засади районування. Рекреаційне районування. Рекреаційне районування світу та України. Територіальні рекреаційні системи. Системи і комплекси. Територіальні рекреаційні системи. Територіальні рекреаційні системи України і світу. Рекреаційні умови і ресурси. Поняття про географічні умови і ресурси...

Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Теорія і практика сучасного репоналізму. Методологія і маркетинг регіональних умов господарювання. Сучасні форми світогосподарської інтеграції. Інноваційна регіональна політика і програми. Геоінформаційні системи в економіці. Особливості європейського регіоналізму. Організаційні засади європейського регіоналізму. Загальноєвропейські принципи регіонального співробітництва. Правові основи європейського регіоналізму. Зарубіжний досвід утворення єврорегіонів та прикордонної співпраці. Регіоналізація відкритої економіки України. Пріоритетні напрями світової господарської інтеграції. Конкурентноздатність відкритої економіки. Перспективи українського регіоналізму. Геоекономіка і регіональна політика...
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології: Становлення предмету політології - історико-наукові методологічні проблеми. Політологія в структурі політичного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія - інтегральна соціальна наука і навчальна дисципліна. Методологічні засади, категорії та принципи політології. Основні парадигми політичного мислення. Функції політології. її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин). Протополічні погляди у країнах Стародавнього Сходу. Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки. З.Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя...
Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Історико-теоретичні аспекти риторики. Феномен красномовства та його різновиди. Загальне поняття про красномовство. Види красномовства. Судове (юридичне) красномовство. Академічне красномовство. Політичне красномовство. Церковне красномовство. Суспільно-побутове красномовство. Нариси з історії красномовства. Розвиток ораторського мистецтва у Стародавньому світі. Риторика Стародавньої Месопотамії. Риторика Стародавнього Єгипту. Риторика Стародавньої Індії. Риторика Стародавнього Ірану. Риторика Стародавнього Китаю. Виникнення і розвиток риторики у Стародавній Греції. Римський період античного красномовства. Красномовство в Біблії. Ораторське мистецтво епохи Середньовіччя...
Загальна психологія: Загальні питання психології. Предмет і завдання психологічної науки. Предмет психології. Завдання психологічної науки. Місце психології в системі наук. Галузі психологічних знань. Мозок і психіка. Школи, напрями, концепції у психології. До історії психологічної думки. Дохристиянські часи - XVIII ст. Розвиток психологічної думки у XIX-XX ст. Методи психології. Загальні питання побудови психологічних досліджень. Загальнонаукові методи. Статистичний метод у психології. Конкретні наукові методи. Розвиток психіки та свідомості. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки. "Мова" і спілкування тварин...
Предко О. I. Психологія релігії: Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія. Структура психології релігії та її методи. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки. Відношення «людина - Бог» в контексті пошуку передумов психологічного осягнення релігії. Креативно-антропологічні можливості осягнення відношення «людина - Бог» в процесі становлення святоотцівської думки. Особливості трансформації змісту ідеї «внутрішньої» людини у філософії Г. Сковороди. «Відчуття» як засіб дослідження релігії у філософії Ф. Шлейєрмахера. Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX - на початку XX ст. Тенденції розвитку американської психології релігії...
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Поняття й категорії стилістики. Офіційно-діловий стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Норми сучасної української літературної мови. Лексичні засоби стилістики. Стилістична диференціація української лексики. Стилістичне використання багатозначності. Тропи. Стилістичні можливості омонімії. Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту. Використання синонімії в різних стилях мови. Стилістичне використання антонімів. Лексика іншомовного походження в стилістичному плані. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Застаріла лексика зі стилістичного погляду. Терміни в різних стилях мови. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів...
Петрик О.І., Валецький Ю.М. Валеологія: Курс лекцій: Людина та її здоров'я. Фізичне здоров'я. Психічне здоров'я. Духовне здоров'я. Природні умови здоров'я. Соціальні умови здоров'я. Етнічна культура здоров'я. Оздоровчі методи і системи...
Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Вступ до юридичної психології. Юридична психологія як наука. Предмет юридичної психології. Система юридичної психології. Зв'язок юридичної психології з іншими науками. Методи юридичної психології. Пізнавальна функція методів юридичної психології. Система методів юридичної психології. Використання методу тестування в юридичній практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Історія юридичної психології. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток і становлення юридичної психології. Природничонаукові основи юридичної психології. Психологічний аналіз діяльності людини. Емоційно-вольові процеси і стани...
Шевчук П. І. Соціальна політика: Сутність соціальної політики. Соціальна справедливість і соціальна рівність. Зміст і мета соціальної політики. Завдання соціальної політики. Об'єкти і суб'єкти соціальної політики. Інструменти соціальної політики. Складові соціальної політики. Ринок праці і зайнятість. Ринок праці. Робоча сила, її показники та методи їх визначення. Трудова мобільність. Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці. Зайнятість і реалізація трудової активності. Види зайнятості. Безробіття, його види та форми. Неформальний сектор трудової активності. Ситуація на ринку праці України. Шляхи зниження безробіття. Бідність і шляхи її подолання. Бідність як соціально-економічне явище. Поширення бідності в Україні. Поняття мінімального споживчого бюджету...
Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: Система управління охороною праці в галузі, її складові та функціонування. Система управління охороною праці в галузі. Загальні вимоги до побудови СУОПГ. Функції та структура СУОПГ. Інформаційний чинник організації управління безпекою праці. Організація робіт з охорони праці. Планування заходів з охорони праці. Система навчання нормам і правилам охорони праці. Система управління трудовою і технологічною дисциплінами. Система забезпечення безпечних умов праці. Організація паспортизації і атестації робочих місць згідно умов охорони праці. Роль соціально-психологічних чинників у СУОПГ. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі. Стан умов праці в галузі. Чинники, що формують умови праці...

Зовнішньоекономічна діяльність / За ред. І.I. Дахна:

Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Загальні зауваження. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в колишньому СРСР. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Глосарій термінів Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. за №959-ХІІ. Офіційний вісник України. Офіційні статистичні щорічники України. Міжнародні господарські контракти. Загальні положення міжнародного і вітчизняного права про зовнішньоекономічні контракти. Форма зовнішньоекономічного контракту в Україні. Деякі аспекти інформаційного забезпечення складання зовнішньоекономічних контрактів. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності...

Чарльз Сандерс Пирс

Чарльз Сандерс Пирс (Pierce) (1839 - 1914) - американский философ, который получил блестящую естественнонаучную подготовку (в таких областях как математика, химия, геодезия, астрономия) и прославился также своими работами в области логики и семиотики (теории знаков).
Ч. Пирс был сыном гарвардского профессора Б. Пирса, знаменитого американского математика. В 1855 - 1859 гг. Ч. Пирс учился в Гарвардском университете. С 1861 г. он работал в Береговом и геодезическом управлении США, деловые отношения с которым не порывал и в последующие 30 лет. С 1869 по 1875 г. Пирс - ассистент Гарвардской обсерватории. За астрономические, геодезические и другие исследования он был избран сначала членом Американской академии искусств и наук, а затем - Национальной академии наук.
С юношеских лет Пирс интересовался литературой, гуманитарными дисциплинами, философией. Логикой он занимался особенно тщательно Еще в конце 60-х годов он начал публиковать статьи по логике и философии, которые, правда, не сразу привлекли внимание специалистов. Исследователи философии Пирса нередко подчеркивают: он имел лишь внешнее отношение к прагматизму как течению. И эта констатация в целом верна - в том, по крайней мере, смысле, что на Пирса нельзя возлагать ответственность за направленность, приданную впоследствии прагматическому течению. Однако несомненно и то, что именно он ввел сам термин "прагматизм" (от греческого слова "прагма" -дело действие), а также основополагающий принцип прагматизма, который и получил название "принципа Пирса", формулирование принципа относится к 1877 -1878 гг., когда были опубликованы две статьи Пирса "Закрепление верования" и "Как сделать ясными наши идеи". Еще раньше он прочел на эти темы доклад - для избранной группы слушателей, хотя и прозванной "Метафизическим клубом", но состоявшей в основном из математиков, естествоиспытателей, юристов, теологов Важно, что в эту группу входил Уильям Джеме, тогда физиолог и психолог но впоследствии ставший фактическим создателем прагматизма как философского направления. В книге "Прагматизм" У. Джемс так изложил принцип Пирса: "Наши убеждения (beliefs) суть фактические правила для действия. Для того чтобы выявить смысл какого-либо утверждения, мы должны лишь определить тот способ действия (в оригинале: conduct - поведения. - Авт.), который оно способно вызвать: в этом способе действия и заключается для нас все значение данного утверждения",
Несмотря на то что Пирс стал известным ученым, логиком и философом, его педагогическая карьера в американских университетах не ладилась. Причинами были более чем необычная для того времени свободная манера преподавания (Пирс не заботился о ясности и связности изложения, ориентировался лишь на наиболее одаренных слушателей) и отстаиваемая им идея университетов как элитарных научных центров Поэтому Пирс так и не нашел в Америке постоянного профессорского места В 1891 г., после получения небольшого наследства, он вышел в отставку, прекратив работу в Береговом и геодезическом управлении.
Последние десятилетия жизни Пирса прошли в бедности и забвении, Он оставил значительное литературное наследие, в том числе не вышедшие при жизни работы по философии и логике. В 1931 - 1935 гг. было опубликовано Собрание сочинений Пирса (Collected Papers of Charles Sanders Peirce) в шести томах. В 1958 г. к ним присоединились еще два тома. Важнейшей исторической предпосылкой становления и развития самостоятельной философии Пирса стало его размежевание с учениям классиков философии нового времени Декарта и Канта. Критика философии Декарта была предпринята в серии из трех статей, опубликован ных Пирсом в 1868 г. в "Журнале спекулятивной философии",. Главные проблемы, анализируемые Пирсом в контексте критики картезианской философии, - учение о сомнении, о центральном значении индивидуального сознания, об интеллектуальной интуиции, о непосредственном и опосредствованном знании. Прежде всего Пирс оспаривает отвергает принцип универсального сомнения Декарта как исходной предпосылки философствования - на том основании, что человеку вообще не дано избавиться от фактически имеющихся у него предрассудков. философ не составляет здесь исключения. "Поэтому этот исходный скептицизм будет простым самообманом, а не действительным сомнением..." (V, 265). Пирс, правда, не оспаривает возможность и правомерность сомнения. Ведь в обычной жизни человека могут охватывать какие-либо вполне конкретные сомнения, если для этого имеются основания. Что до Декарта, то у него, согласно Пирсу, выстроена причудливая и искусственная методология, заставляющая сомневаться как раз именно в том, что сомнения как раз и не вызывает. Пирс также высказывает свое категорическое несогласие с тем, сколь решительно Декарт в своем учении о ясном и отчетливом познании делает единственным центром и "абсолютным судьей истины" (там же) индивидуума, индивидуального субъекта, в чем усматривается субъективизм картезианства.
Пирс отрицательно относился и к Декартову учению о непосредственном знании, часто отождествляемым с интеллектуальной интуицией - на том основании, что любое знание логически опосредовано предыдущим знанием и что мы не можем мыслить без посредства и помощи знаков. Исследователи правильно отмечают, что акцентирование роли знаков в процессе познания и даже отождествление мысли и знака ("всякая мысль есть знак") - наиболее важный для прагматизма момент в размежевании Пирса с Декартом. Другой момент (правда, связанный не только с критикой Декарта, но и с пересмотром некоторых исходных тезисов традиционного и современного Пирсу сенсуализма) касается трактовки ощущений, или впечатлений (impressions). В полемике с сенсуалистами, которые считают, что ощущения дают непосредственные и достоверные образы предметов, Пирс утверждает: ощущения не дают и не могут дать непосредственного знания, ибо они определены предыдущими знаниями; образцы предметов, реальности, даваемые с помощью ощущений, суть не достоверные, определенные копии, а сложные, сконструированные умом картины, дающие нам - опять-таки с помощью знаков - лишь некие "намеки" на соответствующие предметы. "Например, написанные на бумаге буквы "дом" образуют материальное качество знака, обозначающего определенный объект, а именно - дом. Эти буквы могут быть другими, например, "house", "Haus", "maison", но знак все равно будет обозначать один и тот же объект. Такое же отношение, полагает Пирс, существует между ощущением и его объектом, т. е. тем что ощущается. С этой точки зрения важно не то, что чувствуется, не материальное качество знака, но то, что при этом подразумевается, мыслится" (М, 100). Все эти рассуждения Пирса в его ранних работах направлены на то, чтобы оспорить самое возможность интуиции, все равно чувственной или интеллектуальной, и на этом пути своеобразного знакового логицизма превратить все модификации сознания в разновидности логического вывода. И хотя впоследствии Пирс уже не был столь категоричен и порою допускал самое возможность непосредственного знания, главные постулаты, выдвинутые им в полемике с Декартом, сохранили для него свое значение.
В учении И. Канта (особенно в "Критике чистого разума", которую Пирс, по его собственным словам, знал слово в слово) особенный интерес основателя прагматизма вызвали два главных момента. Во-первых, Пирса - как специалиста по логике - привлекало то, что
Кант разработал свой вариант "точного" метафизического учения, отправляясь от интерпретации формальной, т. е. "точной" логики. Во-вторых Пирса всегда опровергавшего априоризм Канта, вдохновляло кантовское учение о категориях. Над его существенным обновлением Пирс трудился начиная с работы "О новой таблице категорий" (1867). Как и Кант, Пирс опирался при этом на размышления о суждениях. Но в отличие от Канта, не классификация суждений служила ему основанием, а анализ типа отношений между субъектом и предикатом суждения. Первая таблица категорий, предложенная Пирсом, включала пять категорий: это были субстанция, качество, отношение, репрезентация и бытие. (Непривычная в данном контексте категория "репрезентация" в толковании Пирса И означает рассмотрение воспринимаемых явлений в качестве знаков каких-либо объектов.) Особое внимание, уделенное понятию "отношение", имело своим результатом разработку, начиная с 1870г., логики отношений. В дальнейшем (1894г.) учение Пирса о категориях было трансформировано и в связи с эволюцией его специальных логических идей, и под влиянием проделанного философом пути "от Канта к Гегелю". На втором этапе Пирс выделяет три категории, точнее, три категориальных блока: первая категория ("первичность") выражающая качество, а в формальном отношении представляющая' из себя монаду; вторая категория ("вторичность"), или существование, или диада; третья категория ("третичность, или троичность), или закон, или триада. В своей совокупности это учение о трех категориях Пирс именует "феноменологией", придавая термину необычное значение: имеется в виду анализ того аспекта опыта, который является "познавательным результатом нашей жизни". Три основных элемента этого опыта и ухватываются под именем, или знаком, трех категорий.
Наибольшее воздействие на развитие прагматизма как направления оказали исследования этого оригинального мыслителя, связанные с трактовкой уже упомянутого принципа Пирса, понятия "вера", а также его;
учение о знаках проложившее дорогу философской семиотике. В центр своей прагматистской концепции Пирс поместил понятие "прагматическая вера", или "верования" (beliefs). Согласно Пирсу, такие верования - источник руководящее начало по отношению и к нашим желаниям, и к нашим действиям. Верования-убеждения противоположны сомнениям. Пирс обратил внимание на методы закрепления веры и, признав, что таковых множество, выделил и исследовал главные - методы упорства, авторитета, априорный метод и метод науки.
Особое внимание сегодня уделяется семиотике Ч.С. Пирса. Современным исследователям весьма привлекательным кажется его проект - развить "радикальную теорию знаков". Под "радикализмом" пирсовской теории знаков имеются в виду утверждения Пирса, которые ведут к своего рода семиотическому (знаковому) редукционизму, т.е. к сведению сознания и человеческой деятельности к сумме знаков и знаковым действиям "Нет ни одного элемента человеческого сознания, которому не соответствовало бы что-то из [мира] слова... Слово, которое человек употребляет, [есть] сам человек... Поскольку, таким образом мой язык есть совокупная сумма меня самого, то человек есть мышление" (W 241). И если раньше такого рода редукционизм вызывал опасения и критику, то в современной семиотической философии он вполне принимается - опять-таки в духе прагматизма - как удобная, операциональная философская теория. Сбылось предсказание Пирса о том, что семиотике, в его время бывшей неизведанной землей, суждено в будущем превратиться в широкую и важную область исследований.
"Принцип Пирса", о котором (в изложении У. Джемса) ранее уже шла речь, самим Пирсом был введен в связи с проблемой: как сделать ясными наши идеи. Один из способов достижения достаточно высокой (третьей) степени ясности состоял в рекомендации - рассмотреть "какого рода следствия, могущие иметь практическое значение, имеет, как мы считаем, объект нашего понятия (conception). Тогда наше понятие об-этих следствиях и есть понятие об объекте". Исследователи справедливо указывают на сложность и неясность принципа Пирса. И вовсе не случайно за прояснение и этого принципа, и других замыслов, идей Пирса взялся его ученик и друг У. Джеме. Именно благодаря его усилиям прагматизм приобрел вид достаточно четкого учения, оказавшего немалое влияние на философию и культуру, в особенности, конечно, там, где он возник, т.е. в Соединенных Штатах Америки.