Веб-бібліотека

Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія:

Юридична психологія в системі наукового знання. Предмет і завдання юридичної психології. Структура юридичної психології. Принципи і методи юридичної психології. Історія становлення і розвитку юридичної психології. Передумови виникнення юридичної психології. Оформлення юридичної психології як науки. Сучасний етап розвитку юридичної психології. Психологія особистості й діяльності. Психологія особистості. Психологія діяльності. Психологія юридичної діяльності. Психологічна специфіка юридичної діяльності. Морально-психологічні засади юридичної діяльності. Емоції, воля і мотиви в юридичній діяльності. Соціалізація особистості. Соціально-психологічна характеристика особистості...

Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Історія української літератури. XX століття / За ред. В. Г. Дончика: Літературно-мистецьке життя. Художній процес. 60-ті - 90-ті роки. Поезія. Василь Мисик. Леонід Первомайський. Андрій Малишко. Дмитро Павличко. Ліна Костенко. Василь Симоненко. Микола Вінграновський. Іван Драч. Борис Олійник. Павло Мовчан. Борис Нечерда. Ірина Жиленко. Леонід Талалай. Володимир Забаштанський. Володимир Базилевський. Василь Голобородько. Василь Стус. Ігор Калинець. Іван Світличний. Василь Барка. Поезія діаспори ("нью-йоркська група" та інші). Емма Андієвська. Олег Зуєвський. Остап Тарнавський. ПРОЗА. Публіцистика. Олесь Гончар. Михайло Стельмах. Ірина Вільде. Григорій Тютюнник. Анатолій Дімаров. Павло Загребельний. Юрій Мушкетик. Іван Чендей. Василь Земляк...
Возняк M.X. Історія української літератури. Кн. 1: Племінне походження українського народу. Українські племена. Українська народність. Україна та східне слов'янство. Історична доля і роль України. Українська мова. Справа української літературної мови. Усна словесність і письменність. Література. Поділ історії української літератури на доби. Давня доба української літератури. Основи давньої доби української літератури. Християнство. Два типи християнства. Виникнення церковнослов'янської літератури. Болгарська література. Мова церковнослов'янської літератури й письмо. Література передхристиянської доби. Двовір'я. Чужоземні впливи. Культурні, осередки й освітній рівень. Справа збереженості пам'яток літератури. Перекладне письменство...
Конфліктологія / За ред. Л. М. Герасіної: Конфліктологія як наука (соціально-правовий аспект). Предмет, об'єкт, закони і методи конфліктології. Розвиток проблем конфлікту в парадигмах соціальної та правової наук. Конфлікт і механізми його розвитку. Феномен конфлікту. Конфлікти соціальної сфери. Суспільна криза. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту. Динаміка конфлікту. Учасники і суб'єктивна складова конфлікту. Сфери розгортання конфліктів. Економічний конфлікт. Політичний конфлікт. Конфлікт культур і духовних цінностей. Етнонаціональні конфлікти. Юридичний конфлікт. Релігійні конфлікти. Розв'язання і попередження конфліктів. Засоби і механізми розв'язання конфліктів. Соціально-правові технології попередження конфліктів...
Освітні технології / За ред. О. М. Пєхоти: Технологічний підхід в освіті. Особистісно орієнтована освіта і технології. Вальдорфська педагогіка. Технологія саморозвитку. Технологія організації групової навчальної діяльності школярів. Технології розвивального навчання. Технології формування творчої особистості. Технологія навчання як дослідження. Проектна технологія. Нові інформаційні технології навчання. Технологія колективного творчого виховання. Педагогічна технологія "створення ситуації успіху". Сугестивна технологія. Аналіз образу - персонажа епічного твору: педагогічна технологія. Індивідуальність учителя і освітні технології...
Історія сучасного світу / За ред. Г.К. Парієнко: Основні тенденції суспільного розвитку країн світу після Другої світової війни. Україна в контексті світового розвитку. Предмет та основні завдання курсу «Історія сучасного світу». Джерела та українська історіографія. Сучасний поділ та класифікація країн світу. Зміни у світі після Другої світової війни. Формування нової системи міжнародних відносин на основі принципу мирного співіснування. Основні тенденції світового суспільного розвитку. Соціально-політичний та економічний розвиток країн Західної Європи у другій половині XX - початку XXI століття. Особливості повоєнної відбудови та подальшого розвитку держав Західної Європи. Європейська інтеграція. Вплив Європейського Союзу (ЄС) на розвиток інтеграційних процесів у Європі...
Жидецький В. Ц. Охорона праці користувачів комп'ютерів: Характеристика роботи користувачів комп'ютерів з точки зору охорони праці. Охорона праці, як система заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності користувачів комп'ютерів. Фактори, що впливають на функціональний стан користувачів комп'ютерів. Особливості роботи користувачів комп'ютерів. Розлади здоров'я користувачів, що формуються під впливом роботи за комп'ютером. Зоровий дискомфорт. Перенапруження скелетно-м'язової системи. Ураження шкіри. Розлади центральної нервової системи (ЦНС). Порушення репродуктивної функції. Вплив на інші системи організму. Принципи професійного відбору операторів ВДТ. Працездатність операторів ВДТ. Аналіз системи "людина-комп'ютер-середовище"...
Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення: Роль і значення мови в суспільному житті. Українська мова серед інших мов світу. Функції мови. Мовна норма. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль. Мова документів. Загальні вимоги до укладання та оформлення. Документ та його функції. Критерії класифікації документів. Вимоги до укладання та оформлення документів. Оформлення сторінки. Текст і його оформлення. Скорочування слів і словосполучень. Стандартизація ділового тексту. Реквізити ділових паперів. Дата. Індекс. Заголовок до тексту. Адресат. Гриф затвердження. Резолюція. Віза. Підпис. Терміни та їх місце в діловому мовленні. Професійна лексика. Використання неологізмів та запозичень. Документування в управлінській діяльності...
Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Завдання наукових досліджень у підготовці економістів і наукових кадрів. Види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Основи наукознавства. Поняття, зміст і функції науки. Наукознавство та його розвиток. Структура і класифікація науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів. Методологія наукових досліджень. Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень. Гіпотези у методологи наукових досліджень. Докази у наукових дослідженнях...

БРЭДЛИ Фрэнсис Герберт (1846- 1924)

- британский философ, представитель абсолютного идеализма, теоретик консерватизма. Получил образование в Оксфордском университете, где вскоре после окончания в 1870 был избран членом совета Мертон-колледжа. В Оксфорде Б. посвятил себя целиком писательскому труду: никогда не читал лекций, не преподавал и не появлялся на философских собраниях. Был отмечен одной из высших наград Британии - орденом "За заслуги". Основные работы: "Этические исследования" (1876); "Принципы логики" (1883); "Видимость и реальность: Опыт метафизики" (1893); "Эссе об истине и реальности" (1914) и др. В целом находился в кругу идей Гегеля, хотя в его версии прочтения философии последнего заметно влияние Канта, Юма, Беркли. Б. считал, что быть - значит быть воспринятым (в опыте): "все, что ни в каком смысле не является предметом ощущения или восприятия, для меня совершенно незначимо". При этом, по мысли Б., реальное есть разумное. Критерием истинности или реальности Б. полагал соответствие требованиям разума: разработке данного тезиса он посвятил большую часть своих сочинений. В отличие от "историцистского" направления в неогегельянстве (Кроче, Джентиле, Коллингвуд и др.), развивавшем тезис о том, что дух приходит к Абсолюту в процессе исторического развития, абсолютный идеализм (прежде всего в лице Б.) акцентировал другую сторону гегелевской философии - положение об Абсолюте как вневременной полноте бытия и совершенстве. В таком случае Абсолют исключает возможность любых изменений, гармонически примиряет любые противоположности. Он (как абсолютная реальность) выступает тогда всеохватывающей и упорядочивающей системой, преодолевающей пространственно-временную разделенность и развертывающей свое содержание одновременно и повсеместно. Отсюда требование Б. о воздержании "от спекуляции о генезисе" (т.е. от идеи развития), так как порядок изменений не имеет отношения к подлинному знанию, т.е. философии. Задача последней - критика сложившихся систем категорий, понятий и представлений, их проверка на степень полноты схватываемого содержания, а главное - на непротиворечивость. Непротиворечивость (основной показатель воплощения Абсолюта) является критерием "подлинности" и истинности понятия, обнаружение же противоречия свидетельствует о его неистинности, мнимости, недействительности. Таким образом, Б. развертывает концепцию негативной (отрицательной) диалектики. Философское мышление, делая предметом своей рефлексии сложившийся в науке и повседневной жизни корпус понятий, обнаруживает их внутреннюю противоречивость, абстрактность, отделение в них сущности от существования. Все попытки преодоления их абстрактности (неполноты) и противоречивости вовлекают лишь в бесконечный процесс опосредования одних абстракций другими. Тем самым философский анализ устанавливает неадекватность проявления Абсолюта, так как подлинная реальность предстает в познании только как видимость. Видимости формально-логически правильно оформляются в когнитивные системы, которые могут оказаться инструментально-практически весьма эффективными. Однако они не обладают характеристикой истинности, так как имеют весьма опосредованное отношение к Абсолюту. Негативная диалектика Б. устанавливает, что мыслить Абсолют во всей его конкретности мы не способны, так как наше мышление остается абстрактным в силу своей частности и конечности. Ему недоступна вся полнота и целостность действительности. К тому же субъект оказывается в оппозиции миру дискретных вещей, за которыми неспособен установить "внутренние" отношения. Только философия, в отличие от науки и обыденного здравого смысла, способна хотя бы указать на общие логические условия конкретности, т.е. абсолютной реальности. Диалектическое мышление осознает свою неполноценность и пытается пробиться к целостности Абсолюта. Основной принцип диалектики - принцип целостности сознания: разум несет в себе бессознательную (нерационализируемую) идею целого, приводит свои частные идеи в соответствие с ней путем их "дополнения" до целого, никогда не достигая "предела" в этом "дополнении". Однако через аналитико-синтетические процедуры постепенно происходит конструирование конкретности предметов из абстракций как движение от минимальной определенности мысли ко все большей ее полноте. Формальная логика (и силлогистика, и индуктивизм) не способна справиться с этой задачей, которая решаема только диалектически. Первый акт - критика "данности" (видимости) и осознание ее как недостаточности. Второй - отрицание этой "данности", но и "дополнение" ее. Третий - критика вновь образованной "данности". Затем следует повторение цикла. Импульс к постоянному "дополнению" есть стремление к элиминации временности и противоречивости, попытка ухватить вневременные идеальные значения. Однако это доступно лишь "непосредственному восприятию", трансцендентирующему себя (экспансирующая составляющая истины) и снимающему противоположность субъекта и объекта (гармонизирующая составляющая истины). В "непосредственном восприятии" слиты воедино чувство, воля и разум, что и позволяет схватывать целостность в тождественности субъекта и объекта. Таким образом реальная действительность есть духовный Абсолют - единая, всеобъемлющая, гармоничная духовная система. Личное начало, следовательно, не самодостаточно и не автономно, человек суть часть субстанционального целого как общественное существо (выход в обоснование консерватизма). Б. писал о трех стадиях, или уровнях, в жизни разума. По его мысли, для каждого из нас опыт начинается с непосредственно данного: в младенческом возрасте мы ничего не выделяем и не осознаем отдельное как таковое; в это время не существует ни "Я", ни "не-Я" - никаких явно выделяемых вещей или качеств. Постепенно качества группируются и образуют то, что мы называем "вещами"; эти вещи в их соотношениях образуют весь привычный мир здравого смысла и науки - второй уровень разума. Вправе ли философия считать этот мир полностью реальным? Согласно Б., нет. При его исследовании обнаруживается масса противоречий, а то, что противоречиво, должно быть отвергнуто как нереальное. В первой части своего главного произведения ("Видимость и реальность: Опыт метафизики") Б. отвергает на этом основании весь мир обыденного опыта, включая пространство и время, вещество и причинность. И лишь последнюю часть посвящает его /мира - B.A.I восстановлению. Б. проясняет смысл критерия, использованного им в первой части, а именно соответствие интеллекту, и находит, что соответствие это заключается в логической непротиворечивости. Однако единственное знание, которое способно обладать такой непротиворечивостью, по мысли Б., есть некое целостное знание, всеобъемлющее и гармоничное, в котором ничто не упущено и все необходимо соотнесено со всем остальным. Б. полагал, что существование мировой системы такого рода составляет недоказуемую, но необходимую посылку философии. Эту систему он именовал Абсолютом - третьим и высшим уровнем разума. С точки зрения Б., вероятно, люди никогда в действительности его не достигнут, но к нему можно постепенно приближаться, и этим приближением измеряется степень истинности, которой располагает любая мыслительная система. Для Б. были неприемлемы любые варианты психологизма, эмпиризма, утилитаризма и натурализма. При этом он подчеркивает и неразрывность должного и сущего. С этих позиций зло - моральный аспект противоречивой видимости, преодолеваемой через моральное усовершенствование, т.е. в самоосуществлении нравственного субъекта, "реального я", исходящего не из наличной "суммы обстоятельств", а из поиска своего места в гармонизируемом обществе. В этом отношении Бог, указывает Б., как моральный идеал воплощает Абсолют и задает предельное смысловое основание процессу самореализации личности.


© 2009-2020  lib.ltd.ua