Веб-бібліотека

Федорченко В.К. та ін. Історія екскурсійної діяльності в Україні:

Зародження екскурсійної діяльності на українських землях (друга половина XIX - початок XX ст.). Виникнення і розвиток освітянських екскурсій. Екскурсійна діяльність наукових товариств. Перше бюро подорожей та екскурсій. Екскурсійна діяльність у період Української революції (1917-1920 pp.). Підготовка кадрів екскурсоводів у дорадянський період. Екскурсійна діяльність в Україні в 20-30-х роках XX століття. Створення та розвиток системи екскурсійних закладів. Діяльність системи екскурсійних закладів. Екскурсійна діяльність навчальних закладів. Екскурсійна діяльність наукових установ. Екскурсія як засіб ідейно-політичного виховання в Радянській Україні...

Сокол Т. Г. Основи туристичної діяльності: Історія розвитку світового туризму. Періодизація історії туризму. Подорожі та мандрівки в епоху стародавнього світу. Подорожі епохи середньовіччя. Подорожі й туризм у XVII-XVIII ст. Туризм XIX - початку XX ст. Сучасний світовий туризм. Міжнародне туристичне співробітництво. Світові туристичні регіони. Історія туризму в Україні. Мандрівництво як джерело зародження туризму в Україні. Український туризм у XIX - першій половині XX ст. Зародження організованих форм. Туризм в Україні в 70-80-ті роки XX ст. Туризм в Україні на сучасному етапі. Теорія туристичної діяльності. Культурно-історичне та соціально-економічне значення туризму в розвитку суспільства. Основні теоретичні поняття та їх визначення. Функції туризму в суспільстві...
Соціологічна теорія: традиції та сучасність / За ред. А.Ручки: Концептуальні основи соціології XXI століття. Виклики соціології XXI століття: глобалізація, посткласицизм, постмодернізм. Інтегралістська соціологія Пітирима Сорокіна. Феноменологічна соціологія: досвід аналізу повсякденного світу. Етносоціологія: сучасний контекст. Сучасна соціологія конфлікту: образ соціальної реальності. Соціологія суб'єктивної реальності...
Титаренко Л.Д. Теоретичні основи товарознавства: Предмет і завдання товарознавства. Споживна цінність товарів - предмет товарознавства. Зв'язок товарознавства з іншими науками. Споживні властивості товарів і показники, що їх визначають. Хімічний склад харчових продуктів. Неорганічні речовини харчових продуктів. Органічні речовини харчових продуктів. Речовини, що формують біологічну цінність харчових продуктів. Речовини, які формують органолептичні властивості харчових продуктів. Енергетична цінність харчових продуктів і раціональне харчування. Фізичні властивості товарів. Густина, шпаруватість. Структурно-механічні властивості. Оптичні властивості. Теплофізичні властивості. Сорбційні властивості. Якість товарів і методи оцінки якості...
Правик Ю.М. Маркетинг туризму: Особливості маркетингової діяльності туристичних компаній. Організація і технологія роботи туристичних фірм. Види туристичної діяльності. Туристичні послуги та їх правове забезпечення. Процес укладення туристичного договору. Розробка туристичного продукту. Формування туристичного продукту. Міжнародні принципи розрахунків у туристичному бізнесі. Канали збуту туристичних послуг. Маркетингові дослідження туристичної галузі. Загальна сутність маркетингових досліджень на підприємстві. Сутність і функції маркетингового дослідження у туристичній галузі. Доцільність проведення та нормативна база маркетингових досліджень. Стандарти якості маркетингових досліджень у маркетингу послуг...
Карачинська Е. Т., Удалова В. К. Бібліотечні каталоги: Бібліотечні каталоги, їх значення і види. Централізована каталогізація. Значення каталогів. Види каталогів. Форма бібліотечних каталогів. Обладнання для карткових каталогів. Централізована каталогізація. Бібліографічний опис. Бібліографічний опис: поняття, значення і вимоги. Стандартизація бібліографічного' опису. Загальні правила складання бібліографічного опису. Складання бібліографічного опису під заголовком індивідуального автора. Бібілографічні описи під назвою. Бібліографчні описи на твори авторів-укладачів. Бібліографічні описи збірників. Бібліографічні описи на офіційні видання. Бібліографічні описи багатотомних видань. Бібліографічні описи серіальних видань. Бібліографічні описи частини книги...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика: Порівняльні підходи у соціальній політиці. сучасні соціальні проблеми у світі. Розуміння соціальних проблем. Оцінювання соціальних проблем. Загальній погляд на міжнародний контекст. Національні моделі соціальної політики. Класифікації моделей соціальної політики. Зміни в моделях соціальної політики. Фахові тенденції у соціальній політиці. Глобальна соціальна політика. Соціальна політика у великобританії. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники. Політична система та ідеологічні погляди на соціальну політику. Адміністрування соціальної політики. Соціальні програми. Соціальна політика у німеччині. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники...
Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Загальні засади педагогіки вищої школи. Предмет і завдання педагогіки вищої школи. Педагогіка вищої школи як наука. Зв'язки педагогіки вищої школи з іншими науками. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі. Логіка і методика педагогічного дослідження. Сутність, категорії, принципи і етапи педагогічного дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження. Студент вищого навчального закладу як об'єкт і суб'єкт навчання і виховання. Загальна характеристика і класифікація студентів вищого навчального закладу. Професійне самовдосконалення майбутніх фахівців. Викладач вищого навчального закладу. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу...
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Зубенко Л.Г. та ін. Ділові папери в менеджменті: Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. Історія розвитку діловодства. Виникнення справочинства. Актове діловодство. Приказне діловодство. Колегіальне діловодство. Виконавче діловодство. Радянське діловодство. Діловодство в Україні. Вимоги до оформлення реквізитів документа. Реквізит - елемент документа. Вимоги до тексту документів. Написання цифр та символів у ділових паперах. Загальна документація. Довідково-інформаційні документи. Розпорядчі документи. Організаційні документи. Спеціалізована документація. Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності. Документи з господарської діяльності. Господарсько-договірні документи. Договори щодо створення нових форм господарювання...

БЕЗОБРАЗНОЕ

- одна из основных эстетических категорий, оппозиционная прекрасному, обозначает область неутилитарных субъект-объектных отношений, которая связана с антиценностью, с негативными эмоциями, чувством неудовольствия, отвращения и т. п. В отличие от главных категорий эстетики (эстетического, прекрасного, возвышенного, трагического) имеет сложный опосредованный характер, т. к. дефинируется обычно только в отношении к другим категориям Как их диалектическое отрицание или как интегральная антиномическая составляющая (прекрасного, возвышенного, комического).
Категория безобразного наиболее активно разрабатывалась в сфере имплицитной эстетики (см. Эстетика) с древнейших времен, где осмысливалась в двух аспектах: безобразное в действительности и безобразное в искусстве. Уже в греко-римской античности было замечено, что безобразное как антипод прекрасного проявляется практически во всех сферах бытия: в природе (разрушающиеся и разлагающиеся объекты и существа), в человеческой жизни (болезни, ранения, смерть), в морали (безнравственные поступки), в политике и государственном управлении (обман, коррупция, несправедливые суды и т. п.). Как правило. безобразное в действительности оценивалось негативно, как противоречащее главному идеалу античного мира - упорядоченному космосу и ориентированному на него рационально организованному социуму, хотя античные источники фиксируют и существование любителей безобразного, которые получили презрительное именование "сапрофилы" (от греч. гнилой, дурной, испорченный). В неоплатонической иерархии красоты безобразными считались ее низшие материальные, телесные, "бесформенные" ступени, на которых была предельно ослаблена формирующая сила Единого, почти угасал луч эманации; фактически безобразное - это ничто, небытие в платоновско-неоплатоническом понимании. Линия этой традиции сохранилась до 20 в., особенно в богословской эстетике (в частности, в софиологии С. Я. Булгакова).
Более сложный характер имеет историческое осмысление безобразного в искусстве. Уже Аристотель легитимирует его место в различных искусствах. В контексте своей теории мимезиса он признавал, что изображение безобразных предметов (трупов, отвратительных животных) допустимо в живописи, ибо доставляет удовольствие самим фактом подражания. В драматических искусствах безобразное как не доставляющее реального страдания трансформируется в смешное в комедии и способствует самоотрицанию (или своеобразной профилактике безобразного в действительности) в трагедии.
Особое место проблема безобразного занимает в христианской эстетике. Продолжая неоплатоническую традицию и опираясь на библейскую идею креационизма, христианские мыслители высоко ценили видимую красоту мира и человека. Безобразное в природе и человеке рассматривалось как следствие грехопадения и порчи, дефицита красоты. В то же время чувственная красота - источник вожделения и греховных соблазнов, поэтому христианам предписывалось если не умалять, то по крайней мере скрывать ее и не увлекаться ею. Согласно христианской доктрине, неприглядный и даже безобразный внешний вид вполне может совмещаться с внутренней (душевной или духовной) красотой. Более того, некоторые из ранних отцов Церкви, опираясь на евангельское свидетельство, развивали идею "невзрачного", "презренного" вида Христа, в каком он явился на земле. Они полагали, что в таком (не привлекавшем к себе) виде Иисусу легче было донести до людей красоту духовных истин, выполнить свою жертвенную миссию. В системе патриотического символизма "презренный", "достойный поругания" вид Христа становится символом его неописуемой божественной красоты. Григорий Нисский толковал эротические образы "Песни песней" как символы высочайшей духовности, а Псевдо-Дионисий Ареопагит в контексте апофатического богословия утверждал, что Бог может изображаться (обозначаться) даже в виде самых неприглядных вещей, напр. камней, червей и т. п. Самой внешней противоположностью образа архетипу ("неподобным подобием") он должен возбудить психику воспринимающего на поиски в сферах, далеких от внешнего вида образа. На этой основе развилась "эстетика аскетизма", в которой, в частности, фактически эстетизируются такие "безобразные" для обыденного сознания вещи, как гниющая плоть аскета, копошащиеся в ней черви, гноящиеся раны и т. п., не говоря уже о слезах, стонах, рыданиях, - обо всем этом с умилением пишут многие агиографы. Здесь феномены безобразного выступают символами аскетического подвига, христианского мужества, духовной стойкости. Эта традиция была развита западным христианским искусством, где стали популярными экспрессивно-натуралистические изображения страдающего, умирающего Христа и пыток мучеников (вплоть до натуралистического изображения разлагающейся плоти "Мертвого Христа" X. Гольбейна и знаменитого Изенгеймского "Распятия" Грюневальда, поразивших в свое время Достоевского). Здесь безобразное выступает не антитезой прекрасному, но его опосредованным религиозным сознанием символом. От Августина в христианской культуре идет традиция понимания безобразных явлений в качестве органичных компонентов (наряду с прекрасными и нейтральными в эстетическом отношении) прекрасного целого божественного Универсума. Христианство, связывая безобразное со злом, не признает за ним онтологического статуса. Абсолютно безобразное (defonnitas) понимается как небытие (отсутствие формы). В противоположность западноевропейскому средневековому искусству, изображавшему безобразные явления в назидательно-дидактических и эмоционально-побудительных целях, византийско-православное искусство, живопись Возрождения и классицизма практически полностью исключали их из своего изобразительного арсенала. Видное место они вновь заняли только в "больше-не-изящном искусстве" (Яусс) реализма 19 в. и в ряде направлений искусства 20 в.
В собственно философской (эксплицитной) эстетике безобразному достаточно долго не уделяли особого внимания. Э. Бёрк связывал безобразное с возвышенным. Г. Э. Лессинг в "Лаокооне" (1766) полагал, что безобразное может изображаться в большей мере в поэзии, но не в живописи. Ф. Шиллер и И. Кант считали правомерным и закономерным изображение безобразного в искусстве, но в определенной мере. Согласно Канту, развивавшему мысль Аристотеля, искусство "прекрасно описывает вещи, которые в природе безобразны или отвратительны" ("Критика способности суждения", § 48), т. е. за счет художественности изображения фактически снимает безобразное, преобразует его в прекрасное. Романтики видели в безобразном закономерную художественную антитезу прекрасному, имеющую право на бытие в искусстве. Гегель не уделил этой категории специального внимания, указав на нее в связи с карикатурой, деформационно-сатирическим изображением действительности. Категорию безобразного исследовали его ученики Г. Вайс, А. Руге, И. К. Ф. Розенкранц. Последний известен как автор фундаментального труда "Эстетика безобразного" (Asthetik des Hablichen, 1853), единственного в своем роде в истории эстетической мысли. Для Розенкранца "эстетика безобразного" - составная часть общей "метафизики прекрасного". Безобразное - это "отрицательно-прекрасное" (Negativschone), теневая сторона и антитеза "просто прекрасного" в диалектически понятом "абсолютно-прекрасном". В отличие от прекрасного безобразное - относительное понятие, "не само в себе сущее", но становящееся, "вторичное бытие". Внутренняя связь между прекрасным и безобразным заключена в возможности саморазрушения прекрасного на основе несвободы человеческого духа, возникающей из "свободной негации", т. е. при его переходе от духовного идеала к материальной реализации. Безобразное, по Розенкранцу, указывает на полную "несвободу духа" ("волю к ничто"), И на этой основе оно имеет родство и со злом. Возможно и обратное "восстановление прекрасного из безобразного". В искусстве безобразное самореализуется в комическом. Розенкранц разработал подробную поступенчатую классификацию безобразного: безобразное в природе, духовно безобразное, безобразное в искусстве и в отдельных видах искусства (наиболее сильно выражено в поэзии). Он выделяет три основных вида безобразного с их подвидами: бесформенность (аморфность, асимметрия, дисгармония); неправильность, или ошибочность (в т. ч. в стиле, в отдельных видах искусства), и, как "генетическая основа" любого безобразного, дефигурация, или уродство (тоже имеющие свои подвиды). Таким образом, в "метафизике прекрасного" предпринята попытка создания диалектически связанной по антитетическому принципу системы эстетических категорий, в которой безобразное с его разновидностями занимает одно из главных мест. При этом, если возвышенное и приятное Розенкранц рассматривает в качестве позитивных антитез прекрасного, то полярные им разновидности безобразного - низменное и отвратительное - как негативные антитезы прекрасного.
В постклассической эстетике, берущей начало с Ф. Ницше, намечается принципиальная смена акцентов в понимании безобразного, чему косвенно способствовал поток изображений социально негативных (часто безобразных) явлений в реалистическом искусстве 19 в. и своеобразная эстетизация безобразного в символизме и у художников, тяготевших к нему. Сам Ницше негативно относился к феноменам, дефинируемым как безобразные, воспринимая их как знаки упадка, деградации, слабости. В идеологически гипертрофированном виде эта позиция была доведена до логического конца в эстетиках тоталитарных режимов 20 в., в частности Третьего рейха, записавших в разряд "деградирующего искусства" всех художников авангарда. Однако общая установка Ницше на "переоценку всех ценностей" и разработка категорий аполлонического и дионисийскою дали последующей эстетике и художественной практике мощные импульсы для пристального всматривания в феномен безобразного. Научное обоснование 3. Фрейдом и его последователями сферы бессознательного в качестве основной в жизни человека и разработка К. Г. Юнгом концепций архетипа и коллективного бессознательного еще усилили интерес к безобразному в эстетике. Теоретическое осмысление этих новаций попытался сделать, опираясь на опыт авангардного искусства 1-й пол. 20 в., Т. Адорно в "Эстетической теории" (Asthetische Theorie, 1970).
Для Адорно безобразное - базовая негативная категория эстетики, первичная по отношению к прекрасному. Исторически понятие безобразного возникло в процессе развития культуры (и-искусства) на этапе преодоления архаической фазы, для которой были характерны кровавые культы, человеческие жертвоприношения, каннибализм, табуированные культурой и дефинированные как безобразное - символ "несвободы" человека от мифического ужаса. Многомерность безобразного детерминирована сексуальной полиморфией, властью уродливого, больного, умирающего во всех сферах жизни. Особо Адорно подчеркивает роль социального зла и несправедливости в возникновении безобразного, в т. ч. в искусстве. Прекрасное и основанное на нем искусство возникли через отрицание, снятие безобразного. К безобразному в архаическом искусстве Адорно относит дисгармоничное и наивное вроде всевозможных фавнов, силенов, кентавров античности. В классическом искусстве (от античности до 20 в.) в целом прослеживается диалектика прекрасного и безобразного, создание гармонии на основе динамического единства диссонансов, и только со 2-й пол. 19 в. и особенно в авангардистском искусстве 20 в. вес безобразного увеличивается и оно переходит в новое эстетическое качество. Причины этого Адорно видит в бездумном развитии техники, основанном на насилии над природой и человеком. "Несвобода" нового уровня - зависимость от техники - является одной из главных причин торжества безобразного. Смакование анатомических мерзостей, физического уродства, отвратительных и абсурдных отношений между людьми - свидетельство бессилия "закона формы" перед лицом безобразной действительности, внутренний протест против нее.
Безобразное в качестве феномена художественно-эстетического сознания, обильно питаемого ницшеанскими, бергсоновскими, фрейдистскими идеями в атмосфере бешеной гонки научно-технических достижений, заняло важное место в культуре и искусстве 20 в. как в снятом (относительно эстетизированном - аристотелевскокантовская традиция) виде (экспрессионизм, сюрреализм, театр абсурда, трактат С. Дали "Искусство пука" и т. п.), так и в непосредственной (или экспрессивно подчеркнутой) натуральности, направленной на возбуждение эмоций протеста, отвращения, брезгливости, страха, ужаса и зачастую повергающей в шоковое состояние. Таковы омерзительные прилипчиво-слизистые субстанции мира в "Тошноте" Ж. П. Сартра, смакование нарко-сексуального бреда У. Берроузом ("Мягкая машина") и его последователями в западной и отечественной литературе, бесчисленные экспрессивно-натуралистические сцены и образы насилия, жестокости, садизма и мазохизма в фильмах ужаса, вампиризма, в боевиках и т. п. (вплоть до реальных самоистязаний с потоками крови некоторых "мастеров" боди-арта, доходящих до медленного самоубийства в процессе жестокой акции). Современный постфрейдистский, постструктуралистский, постмодернистский философско-эстетический дискурс теоретически обосновывает (точнее, включает в правила современной интеллектуальной игры) принятие de facto безобразного в одном ряду и на равных основаниях со всеми остальными эстетическими (и иными) феноменами бытия-сознания.


© 2009-2020  lib.ltd.ua