Веб-бібліотека

Політологія / За ред. Кремень В. Г., Горлача М. І:

Що і як вивчає наука про політику. Політика - соціальне явище. Предмет та метод науки про політику. Становлення та розвиток політичних знань. Політичні ідеї Стародавнього Світу. Політичні вчення в Середньовіччі. Проблеми теорії політики в епоху Відродження. Політичні вчення в XVI -XVII ст. Розвиток політичної думки в XVIII ст. Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII - XIX ст. Сучасні політичні вчення Заходу. Формування політичної думки в Україні. Джерела політичних знань. Основні напрями і тенденції розвитку суспільно-політичної думки в XIX - початку XX ст...

М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Чи потрібна людині інформація. Етапи публікування повідомлень у ЗМІ. Чи потрібен редакційний етап?. Ефективність функціонування редакційного етапу. Місце едитології (науки про видавничу справу) в системі наук. Едитологія та її складові частини. Навчальні едитологічні дисципліни. Професія редактора. Сутність редагування. Об'єкт редагування. Предмет редагування. Методологічна база редагування. Методи й методики редагування. Мета й завдання редагування. Галузі редагування. Аспекти редагування. Історія розвитку редагування. Періодизація розвитку. Період існування редагування як практичної діяльності. Виникнення редагування. Стагнація в редагуванні. Відродження редагування...
Українське народознавство / За ред. С. П. Павлюка: Предмет і завдання етнографії. Походження українського народу. Етнічна територія України. Етнографічне районування України. Етнічний склад населення й сучасні етнічні процеси в Україні. Світоглядні уявлення та вірування. Людина. Доля. Душа. Демонологія. Довколишній світ. Релігія в житті українського народу. Передхристиянські вірування наших предків. Християнізація духовного життя українського народу. Етнічні архетипи в релігійному житті українців. Звичаї та обряди. Календарно-побутова обрядовість: етапи формування. Обрядовість зимового циклу. Обрядовість весняного циклу. Літні звичаї та обряди. Осінні звичаї та обряди. Народні знання. Народний календар. Космогонія і астрономія. Метеорологія...
Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів: Якість як основна категорія товарної експертизи. Поняття якості товарів. Фактори формування і збереження якості товарів. Оцінювання якості товарів. Контроль якості товарів. Експертиза товарів. Загальні поняття, предмет, мета, завдання експертизи товарів. Класифікація експертиз. Суб'єкти і об'єкти експертизи, товарів. Методи товарної експертизи. Організація і техніка проведення експертизи. Товарознавча експертиза. Експертиза нормативної і супровідної документації. Експертиза кількості товарів. Експертиза якості товарів. Товарознавча судова експертиза товарів. Митна експертиза товарів. Санітарно-гігієнічна експертиза. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи...
Мухін В.М. Фізична реабілітація: Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації. основи реабілітації. Деякі загальні питання реабілітації. Завдання, мета і принципи реабілітації. Види, періоди і етапи реабілітації. Фізична реабілітація. Лікувальна фізична культура. Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Засоби лікувальної фізичної культури. Форми лікувальної фізичної культури. Періоди застосування лікувальної фізичної культури. Загальні вимоги до методики проведення занять з ЛФК. Рухові режими. Ефективність застосування ЛФК. Лікувальний масаж. Механізми лікувальної дії масажу. Вплив масажу на окремі системи організму. Форми і методи лікувального масажу. Фізіотерапія...
Андрушенко В.П. Історія соціальної філософії: (Західноєвропейський контекст): Загальна концепція історії західноєвропейської соціальної філософії: проблеми пошуку. Предмет соціальної філософії в його історії. Головне питання соціальної філософії в історичному розвитку. Проблема наукової інтерпретації історії соціально-філософського знання. Європоцентристська спрямованість гегелівської періодизації історії соціально-філософських вчень. Матеріалізм та ідеалізм в історії соціально-філософських вчень (К.Маркс, Ф. Енгельс). К. Поппер про дві лінії розвитку соціальної філософії в історії: пошук демократичного суспільства (Демокріт, Ж.Ж. Руссо, І.Кант) та шлях до тоталітаризму (Геракліт, Платон, Г.Гегель. К.Маркс). Головні етапи розвитку соціологічної думки...

АВТОКОММУНИКАЦИЯ

- тип информационного процесса в культуре, организованный как такая передача сообщения, исходным условием которой является ситуация совпадения адресата и адресанта. Термин А. введен Лотманом в работе "О двух моделях коммуникации в системе культуры" (1973) в рамках бинарной оппозиции коммуникации и А. как двух возможных вариантов направленной передачи сообщения. Если коммуникация реализует себя в структуре "Он-я" (эквивалентно "Я-он"), то А. - в структуре "Я-Я". Позволительность усмотрения в этих процессах факта передачи информации обеспечивается в первом случае - изменением субъекта (от исходного носителя информации к узнающему), во втором - изменением самой информации, достигаемым за счет ситуативного привнесения добавочного или нового кода, задающего "сдвиг контекста" ("исходное сообщение перекодируется в единицах его структуры"), причем это качественное трансформирование информации приводит и к трансформации ее носителя ("перестройка этого самого "Я"). Таким образом, "передача сообщения по каналу "Я-Я" не имеет имманентного характера, поскольку обусловлена вторжением извне некоторых добавочных кодов и наличием внешних толчков, сдвигающих конкретную ситуацию". В качестве типового примера таких кодов Лотман приводит ряд поэтических текстов, "воспроизводящих зависимость яркой и необузданной фантазии от мерных ритмов" езды на лошади ("Лесной царь" Гете, ряд стихотворений в "Лирических интермеццо" Гейне), качания корабля ("Сон на море" Тютчева), ритмов железной дороги ("Попутная песня" Глинки на слова Кукольника); примером функционирования архитектонического кода, развернутого не во времени, а в пространстве, может служить созерцание японским буддистским монахом сада камней, которое "должно создавать определенную настроенность, способствующую интроспекции". Механизм передачи информации в канале "Я-Я" может быть, таким образом, описан как наложение формального добавочного кода на исходное сообщение в естественном языке и создание на этой основе квазисинтагматической конструкции, задающей тексту многозначную семантику с ассоциативными значениями. - Пропущенный через процедуру А., текст "несет тройные значения: первичные общеязыковые, вторичные, возникающие за счет синтагматической переорганизации текста, со- и противопоставления первичных единиц, и третьей ступени - за счет втягивания в сообщение и организации по его конструктивным схемам внетекстовых ассоциаций разных уровней, от наиболее общих до предельно личных". (С точки зрения Лотмана, важно, что один и тот же текст в различных функционально выделенных системах отсчета "может играть роль и сообщения, и кода, или же, осциллируя между этими полюсами, того и другого одновременно"). Важной характеристикой артикулируемого в А. текста выступает редукция формализма используемых им языковых средств: "возможность чтения только при знании наизусть" (так, по Лотману, в факте прочтения Кити аббревиатуры, записанной Левиным, воспроизводящем в тексте "Анны Карениной" реально имевшую место ситуацию объяснения Л.Н.Толстого со своей невестой С.А.Берс, "мы имеем дело со случаем, когда читающий понимает текст только потому, что знает его заранее... Кити и Левин - духовно уже одно существо; слияние адресата и адресанта происходит на наших глазах"). Применительно к широкому социокультурному контексту, по мнению Лотмана, могут быть выделены как культуры, в рамках которых в качестве типового функционирует информационный процесс, организованный по принципу "Он-я", так и культуры, ориентированные на А. Первые - при всем своем очевидном динамизме - проигрывают в плане активности индивидуального сознания ("читатель европейского романа Нового времени более пассивен, чем слушатель волшебной сказки, которому еще предстоит трансформировать полученные им штампы в тексты своего сознания; посетитель театра пассивнее участника карнавала"), вторые - при меньшей социальной динамичности - содержательно креативны и "способны развивать большую духовную активность". Данная типология культур типологически совместима с предложенной Лотманом дихотомией "текстовой культуры" как ориентированной на тиражирование текстовых прецедентов и "культуры грамматик" как ориентированной на творческое воссоздание и авторское создание текстов на основе рефлексивного осмысления порождающих моделей "грамматик", т.е. правил структурирования текстов ("Проблема "обучения культуре" как ее типологическая характеристика", 1981). Предложенная Лотманом модель А. как типичная для "культур-грамматик" весьма операциональна и без редуцирующих потерь апплицируется на конкретно-исторический материал. Так, в свете проблемы становления философского мышления как культурного феномена концепция А. позволяет интерпретировать античную культуру как "культуру грамматик" с доминированием А. (см. "я выспросил самого себя" у Гераклита), что и стимулировало оформление в ее основоположениях идеала вариабельности и нормативной плюральности авторских философских моделей (см. Античная философия) в отличие от традиционной восточной культуры как "текстовой". Концепция А. Лотмана приобретает особую значимость при погружении ее в контекст проблематики философии постмодерна: феномен "деконструкции текста" (Деррида), "означивания" как тексто-порождения (Кристева) и др. процедуры смыслопорождающего структурирования и центрации текста, фундированные презумпцией "смерти Автора" (Барт) (см.: Смерть субъекта) и идеей Читателя как "источника смысла" (Дж.Х.Миллер), фактически могут быть описаны как протекающие в режиме и посредством механизма А.
М.А. Можейко


© 2009-2020  lib.ltd.ua