Веб-бібліотека - головна сторінка


Афанасьєв І. Діловий етикет. Етика ділового спілкування:

Що таке етикет і протокол. Основи етикету. Знайомство. У гостях. Після того, як вас відрекомендували. Вітання. На вулиці. У приміщенні. Як відповідати на вітання. Звертання. Вживання титулів і звань при звертанні. "Ви" і "ти". Прощання. Візит у гості. Як приймати і як відхиляти запрошення. Коли йдете в гості. Коли і як приходити. У гостях. Коли і як іти. Прийом гостей. Незвані гості. Як запрошувати гостей. Підготовка до прийому гостей. Як зустрічати гостей. Як розмістити гостей. Проведення застілля. Правила поведінки за столом. Як сідати за стіл. Я[о робити із серветкою. Як їсти і користуватися столовими приборами. Як розливати алкогольні напої. Коли і як слід цокатися чарками...

Калакура Я.С. Архівознавство: Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна. Предмет, об'єкти і методи архівознавства. Джерельна база та історіографія архівознавства. Місце і роль архівознавства у підготовці фахівців. Історія архівної справи в Україні. Початок архівів в Україні Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви адміністративних та судових установ литовсько-польської доби (15 ст. - 1-а половина 17 ст.). Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика. Архіви судових установ. Магістратські архіви. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина 17-18 ст.). Український державний архів 17 ст...
Соціологія: Підручник / В.П.Андрущенко: Вступ до соціології. Що і як вивчає соціологія. Соціологія - наука про суспільство. Предмет та об'єкт соціології. З історії становлення соціології. Виникнення та становлення соціологічних знань. Джерела соціологічних знань. Розвиток соціальних знань в Стародавньому Світі. Формування соціологічної думки в Середньовіччя та епоху Відродження. Особливості розвитку соціальних знань в XVII ст. Філософія історії - новий етап в розвитку соціального пізнання. Становлення та розвиток соціології в XIX - XX ст.ст. (Класичний період). Опост Конт і Герберт Спенсер - основоположники соціології - самостійної науки. Дальший розвиток соціології в XIX ст. Психологічні школи в соціології. Емпіричні соціальні дослідження...
Гойхман О.Я. и др. Теория и практика референтской деятельности: Руководитель за спиной референта. Суть референтской деятельности. Писать для других и за других. Документ и его реквизиты. Составление текстов небольшого объема. Спичрайтерство. Маршрут документа. С текстом работы много. Техника чтения. Реферирование. Редактирование. Прежде чем руководитель скажет. Предстоят переговоры. И жестом и голосом. Речь для руководителя. Нормы этические и протокольные. Этика речевой коммуникации. Слушать и быть услышанным. Международный протокол...
Юридична психологія / За ред. Я. Ю. Кондратьєва: Теоретичні та методологічні засади юридичної психології. Поняття та основні категорії психології. Предмет, система та завдання юридичної психології. Історія розвитку юридичної психології. Рання історія юридичної психології. Розвиток юридичної психології у XX столітті. Психологічна характеристика юридичної діяльності. Психологічна структура юридичної діяльності. Психологічні особливості юридичної діяльності. Психологія особистості. Особистість та діяльність. Сутність та структура особистості. Психологія діяльності. Будова та різновиди діяльності. Психічні пізнавальні процеси особистості. Відчуття та сприймання. Пам'ять. Мислення та уява. Увага. Емоційно-вольова сфера особистості працівників правоохоронних органів...

АСКЕТИЗМ

(от греч. - упражняющийся, подвижник) - метод нравственного совершенствования и духовного возвышения человека посредством регуляции им своих телесных и душевных побуждений, а также соответствующая практика, т. е. собственно аскеза. Как нравственный принцип аскетизм противоположен гедонизму. Слово "аскетизм" восходит к греческому означавшему искусную обработку грубых материалов, их украшение; производное от него означало упражнение, первоначально атлетическое, приготовление к определенной деятельности. Соответственно "аскетами" называли атлетов. Специфически духовный смысл этому слову придали стоики, понимавшие под аскезой гл. о. ритуальное воздержание и духовное упражнение в добродетели. В этом же смысле слово употреблялось раннехристианскими мыслителями. Не только в обычной речи, но и в богословской литературе под аскетизмом нередко понимается весь комплекс религиозно-ритуальных самоограничений, предпринимаемых человеком с целью отречения от мирского в себе.
Все религиозные учения так или иначе предполагают аскетическую практику как средство духовно-нравственного очищения, а также преображения повседневной деятельности. Идеология и технические детали этой практики могут быть различными. Напр., в одной из древнеиндийских традиций, отраженных в "Схагавадгите", мироотречение осуществляется посредством ритуального повторения заученных текстов поэмы, в процессе которого, как предполагается, формируется особое душевное состояние - постоянная обращенность мыслящей и созерцающей личности на самое себя, ее самоконцентрация во имя Бога-Бхагавана, сохранение в уме соответствующего божественного образа. Хранимый в душе образ постоянно "включается" человеком в совершаемые им повседневные дела и наполняет их божественным смыслом, благодаря чему мирское действие становится незаинтересованным, бескорыстным: его практический смысл отвлекается от мирского контекста, оно посвящается, приносится в жертву Божеству. Особенности христианского аскетизма определялись учением о природе человеческих страстей, преодолении искушений и необходимом самоотвержении человека в его преданности Христу. Как и в индуизме, в христианстве сами по себе аскетические подвиги без соответствующего умонастроения, внутренней обращенности к высшему (Божеству) не имеют духовного и этического значения.
В социальной практике требование аскетизма нередко выдвигается с целью пропагандистского манипулирования людьми, их экономической или политической эксплуатации. Этим была обусловлена критика аскетизма Гольбахом, Марксом, Ницше. Интересная как анализ и обличение определенных общественных нравов критика подобного рода по существу не имеет отношения к аскетизму как именно практике духовного упражнения и преображения. Как нравственный принцип аскетизм предписывает самоограничение, воздержание от чувственных наслаждений и укрепление воли к совершенному исполнению долга. В аскетическом усилии - воздержании в пище, питье, в чувственных влечениях, преодолении своих слабостей (напр., сластолюбия или сладострастия), овладении физическими и душевными состояниями - человек должен отрешиться от плотского в себе и добиться самообладания. Важным средством аскетизма являются медитация, молитва. В этом духе понимали аскетизм В. С. Соловьев, Н. А. Бердяев, А. Швейцер. Нравственная ценность аскетической практики определяется тем, от аего отрешается человек. При одной и той же положительной программе эта практика может варьироваться в своей отрицательной части. Напр., в рамках христианской традиции отрицательная программа аскетизма может касаться как земногобренного вообще, так и только принудительных форм общественных нравов, "материального" в повседневной жизни или лишь индивидуальной чувственности человека. Меру отрешения в отношении себя и "своей" среды человек устанавливает сам. Презрение к плоти не следует смешивать с пренебрежением к телу, а самообладание - с бесстрастностью. Отрешение же от "плотского" и рутинноповседневного в чужой жизни, даже будучи нравственно обоснованным, может быть допустимо лишь на основе сострадательного, участливого отношения к другому. Также и бесстрастие, понятое как пренебрежение к страданиям, нравственно допустимо лишь в отношении собственных, но не чужих, лишений и болезней. Требования духовного возвышения и нравственного совершенствования личности приоритетны по отношению к идеалу аскетизма.