Веб-бібліотека - головна сторінка


Кунченко-Харченко В.І. Документалістика:

Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...

Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Поняття про наукову й аналітико-синтетичну обробку документів, її суть і види. Суть і значення наукової обробки документів. Поняття "згортання інформації". Види наукової (аналітико-синтетичної) обробки документів. Наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу. Використання наукової обробки документів. Бібліографічний опис документів. Поняття бібліографічного опису, його функції, вимоги до нього. Основні етапи розвитку теорії та практики бібліографічного опису. Розвиток книгоопису з давнини до XVIII ст. Розвиток книгоопису в XIX ст. Розвиток теорії та практики бібліографічного опису в XX ст. Теорія і практика бібліографічного опису в першій половині XX ст...
Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності: Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...
Дубравська Д.М. Основи психології: Наука психологія. Вступ до психології. Корені психології: історичні погляди. Психологія в Україні. Поняття про душу. Предмет психології. Галузі психологічних знань. Методи психології. Завдання дослідження. Умови дослідження. Характеристика методів. Мозок, поведінка, свідомість. Мозок і психіка. Можливості людського мозку. Локалізація мозкової діяльності. Мозок й статеві відмінності. Функції мозку та вікові особливості. Еволюція психіки тварин. Інстинкти та навички. Інтелектуальна поведінка тварин. Стани свідомості. Рівні свідомості. Сон і сновидіння. Види снів. Людина і сон. Змінені стани свідомості. Гіпноз і медитація, алкоголізм і наркоманія. Психічні процеси. Відчуття. Поняття про відчуття. Загальна характеристика відчуттів...
Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Етика як сукупність знань про мораль та поведінку. Етика, етикеті мораль. Визначення понять «етика» та «етикет». Розвиток системи норм поведінки. Мораль та моральність. Роль звичок. Норми моралі. Діловий протокол. Протокол як форма ієрархічного порядку. Основні принципи ділового протоколу. Протокол у міжнародному спілкуванні. Підготовка програми перебування зарубіжної делегації. Економічна етика. Основи економічної етики. Зміни в економічних системах і стилях управління. Норми економічної етики. Вимоги до сучасного керівника. Етичні засади бізнесу. Стимулювання етичної поведінки. Загальні етичні установки. Етичні проблеми сучасного бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу. Постулати бізнес-етики...
Українське народознавство / За ред. С. П. Павлюка: Предмет і завдання етнографії. Походження українського народу. Етнічна територія України. Етнографічне районування України. Етнічний склад населення й сучасні етнічні процеси в Україні. Світоглядні уявлення та вірування. Людина. Доля. Душа. Демонологія. Довколишній світ. Релігія в житті українського народу. Передхристиянські вірування наших предків. Християнізація духовного життя українського народу. Етнічні архетипи в релігійному житті українців. Звичаї та обряди. Календарно-побутова обрядовість: етапи формування. Обрядовість зимового циклу. Обрядовість весняного циклу. Літні звичаї та обряди. Осінні звичаї та обряди. Народні знання. Народний календар. Космогонія і астрономія. Метеорологія...
Петрик О.І., Валецький Ю.М. Валеологія: Курс лекцій: Людина та її здоров'я. Фізичне здоров'я. Психічне здоров'я. Духовне здоров'я. Природні умови здоров'я. Соціальні умови здоров'я. Етнічна культура здоров'я. Оздоровчі методи і системи...

Артур Шопенгауэр (1788-1860)

- немецкий философ, один из первых представителей иррационализма. Он родился в Данциге. Его семья переехала в Гамбург в 1793 г. и его готовили, чтобы он стал коммерсантом, пойдя по стопам своего отца. Вначале действительно он занимался коммерческими делами, но после смерти отца отказался от этой работы и стал заниматься интеллектуальной деятельностью. В Геттингенском университете изучал медицину, но потом его привлекла философия. Он закончил свою докторскую диссертацию "О четверояком корне закона достаточного основания" в 1813 г. Его главная работа "Мир как воля и представление" была опубликована в 1818 г. Шопенгауэр испытал воздействие Канта, Платона, Шеллинга, особенно Канта, которого очень высоко ценил. Его философия - своего рода реакция на философию Гегеля. По мнению Шопенгауэра, сущность личности составляет воля, которая независима от разума. Эта воля есть слепое хотение, которое неотделимо от телесного существа, а именно человека. Она представляет собой проявление некой космической силы, мировой воли, составляющей истинное содержание всего сущего. Особенность его учения - волюнтаризм. Шопенгауэр следует Канту в различении "вещи-в-себе" и явления. Для Шопенгауэра вещь в себе познаваема, она и представляет собой волю. "Воля" - это начало любого бытия, она порождает явления, или "представления". Одновременно порождаются и "объект" и субъект, которые не могут существовать друг без друга. Завершение развития высших форм органической жизни - человек. Человеческое познание возникает как вспомогательное орудие действия. "Мир как представление" возникает вместе с сознанием. Ему присущи все формы: субъект и объект, пространство и время, множество отдельных вещей, причинная связь. Воля, представляя собой "вещь в себе", открывается субъекту познания, но условием этого выступает наше тело, представляющее собой проявление воли, в силу чего человек и имеет индивидуальность. В то же время Шопенгауэр отвергал солипсизм как философию сумасшедших. Познание существует, согласно Шопенгауэру, в двух формах: непосредственное, интуитивное (познание рассудка) и отвлеченное, рефлексивное (познание разума). Интуитивное познание Шопенгауэр считал главным, на нем покоится рефлексивное познание. Наука, для Шопенгауэра, представляет собой деятельность, которая служит воле. Интересы воли - это практические интересы, в удовлетворении этих интересов и состоит цель науки. Лишь созерцание выступает совершенным познанием, которое свободно от интересов воли и не имеет отношения к практике. Областью созерцания является не наука, а различные виды искусства, опирающегося на интуицию. Интуиции мир открывается как "воля", как неустанное стремление, в котором происходят борьба и раздвоение. Истинное познание как интуиция, как искусство доступно только гению. Искусство основывается на незаинтересованном созерцании. Высшее из искусств - это музыка, которая направлена не на отражение идей, а на непосредственное выражение самой воли. Все высказанное позволяет Шопенгауэру сформулировать свое учение о свободе и необходимости. Воля, являясь "вещью-в-себе", свободна, в то время как мир явлений обусловлен необходимостью и подчиняется закону достаточного основания. Человек как одно из явлений тоже подчиняется закономерностям эмпирического мира. Поэтому характер человека должен реагировать на мотивы, побуждающие его к действиям, человек - это раб своего характера. Однако Шопенгауэр отвергает фаталистические выводы из этих рассуждений, так как событие предопределено не само по себе, а цепью причин, которые предшествуют данному явлению. Жизнь человека Шопенгауэр рассматривает в категориях желания и удовлетворения. По своей природе желание - это страдание, и так как удовлетворение желания скоро насыщает человека, то он уже не стремится удовлетворить свое желание и, если достигает его, то это не дает ему возможности насладиться достижением своей цели. Таким образом, удовлетворение потребности приводит к пресыщению и скуке, возникает отчаяние. Счастье - это не блаженное состояние, а только избавление от страдания, но это избавление сопровождается новым страданием, скукой. Страдание - это постоянная форма проявления жизни, человек может избавляться от страдания лишь в конкретном его выражении. Таким образом, в мире господствует мировое зло, которое неискоренимо, счастье иллюзорно, а страдание неотвратимо, оно коренится в самой "воле к жизни". Поэтому для Шопенгауэра оптимизм - это просто насмешка над страданиями человека. В свое время Лейбниц называл существующий мир наилучшим из возможных миров, сформулировав теорию оптимизма. Шопенгауэр наоборот называл существующий мир "наихудшим из возможных". Путь избавления от зла Шопенгауэр видит в аскетизме, который наступает, когда человек приходит к тому, что наряду с жизнью уничтожается и мировая воля, так как тело является проявлением воли. Раз уничтожается воля, то уничтожается и весь остальной мир, так как субъекта без объекта не существует. Шопенгауэр был сторонником полицейского государства, применяющего насилие. Он полагал, что государственные акции направлены против вредных следствий, которые проистекают из многих эгоистически действующих людей. Пессимистическая философия Шопенгауэра при его жизни не пользовалась успехом. Когда Шопенгауэр назначил свою лекцию на то время, в которое читал лекцию Гегель, то к нему никто не пришел. Воззрения Шопенгауэра получили распространение только во второй половине XIX в., явившись источником формирования философии жизни. В это время своего рода философской модой становятся пессимизм и скептицизм. И Шопенгауэр превращается во властителя дум. Шопенгауэр оказал влияние на Р. Вагнера. Э. Гартмана, Ф. Ницше и др. Он стал предшественником иррационализма, интуитивизма и прагматизма. Но и в настоящее время его сочинения пользуются успехом, особенно "Афоризмы житейской мудрости".