Веб-бібліотека - головна сторінка


Нісімчук А. С. Педагогіка:

Формування бакалаврів-професіоналів. Педагогіка та педагогічна технологія. Педагогіка та технологія освіти. Технологія формування особистості. Інтенсивні освітні технології. Особистісно орієнтовані технології. Теоретичні основи педагогічної технології. Технологія навчально-пізнавальної діяльності. Дефініції та структура технології навчання. Закономірності та принципи технології навчання. Зміст освіти в національній школі України. Методи навчання у сучасній педагогічній технології. Форми навчання у педагогічній технології. Технологія виховання. Технологія виховання: основні етапи реалізації. Закономірності та принципи технології виховання. Методи виховання у педагогічній технології. Технологія інтелектуальної підготовки бакалавра...

Пірен М. І. Конфліктологія: Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...
Трач Ю. В. Архівознавство: Система архівних установ України. Система архівних установ України. Організація роботи архівів. Національний архівний фонд. Національний архівний фонд: склад, структура та право власності на документи. Формування Національного архівного фонду. Організація архівних документів. Історія архівної справи в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Архіви литовсько-польської доби (XV - перша половина XVII ст.). Архіви та архівна справа козацько-гетьманської. України (середина XVII-XVIII ст.). Архіви та архівна справа в Україні кінця XVIII-XIX ст. Архіви України XIX - початку XX ст. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 pp.). Архівна справа в Західній Україні...
Дейтус К. Сміт, молодший. Посібник книговидавця: Книговидання і національний розвиток. Генеральна стратегія та головні цілі. Партнери у книгосвіті. Процес книговидання. Економіка книговидання. Редакційна робота: від ідей до книжок. Редагування рукопису. Оформлення книжки. Книговиробництво: друк і оправа. Книготоргівля. реклама: Як заохотити людей до купівлі книжок. Види книговидання. прибуткові видання та інші види книжок. Підручники. Дитяча література. Масове розповсюдження. Книжкові клуби та передплатні видання. Переклади - вікна у світ. Розбудовуючи майбутнє. Бібліотеки, розвиток письменності та читання. співробітництво видавців. Окремі питання. Видавничі права і контракти. Кілька нотаток про бухгалтерію. Книгарня. Навчання книгоіндустрії...
Кунченко-Харченко В.І. Документалістика: Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...
Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі: Система управління охороною праці в галузі, її складові та функціонування. Система управління охороною праці в галузі. Загальні вимоги до побудови СУОПГ. Функції та структура СУОПГ. Інформаційний чинник організації управління безпекою праці. Організація робіт з охорони праці. Планування заходів з охорони праці. Система навчання нормам і правилам охорони праці. Система управління трудовою і технологічною дисциплінами. Система забезпечення безпечних умов праці. Організація паспортизації і атестації робочих місць згідно умов охорони праці. Роль соціально-психологічних чинників у СУОПГ. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у галузі. Стан умов праці в галузі. Чинники, що формують умови праці...
Шевчук П. І. Соціальна політика: Сутність соціальної політики. Соціальна справедливість і соціальна рівність. Зміст і мета соціальної політики. Завдання соціальної політики. Об'єкти і суб'єкти соціальної політики. Інструменти соціальної політики. Складові соціальної політики. Ринок праці і зайнятість. Ринок праці. Робоча сила, її показники та методи їх визначення. Трудова мобільність. Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці. Зайнятість і реалізація трудової активності. Види зайнятості. Безробіття, його види та форми. Неформальний сектор трудової активності. Ситуація на ринку праці України. Шляхи зниження безробіття. Бідність і шляхи її подолання. Бідність як соціально-економічне явище. Поширення бідності в Україні. Поняття мінімального споживчого бюджету...

АРГУМЕНТ К АВТОРИТЕТУ

(от лат. i pse dixit - сам сказал)
-обоснование утверждения или действия путем ссылки на какой-то авторитет. А. к а. необходим, хотя и недостаточен, в случае обоснования предписаний (команд, директив, законов государства и т. п.). Он важен также при обсуждении ценности советов, пожеланий, методологических и иных рекомендаций. Данный аргумент должен учитываться при оценке предостережений, просьб, обещаний, угроз и т. п. Несомненна роль авторитета и, соответственно, апелляции к нему едва ли не во всех практических делах.
Необходимо проводить различие между эпистемическим авторитетом, или авторитетом знатока, специалиста в какой-то области, и деонтическим авторитетом, авторитетом вышестоящего лица или органа. А. к а., выдвинутый в поддержку описательного высказывания, - это обращение к эпистемическому авторитету; такой же аргумент, но поддерживающий оценочное высказывание, представляет собой обращение к деонтическому авторитету. Последний подразделяется на авторитет санкции и авторитет солидарности. Приказ первого выполняется под угрозой наказания, указания второго выполняются, поскольку это способствует достижению поставленной общей цели. Напр., за законами государства стоит авторитет санкции; за приказами капитана судна в момент опасности - авторитет солидарности. Разделение авторитетов на авторитеты санкции и авторитеты солидарности не является жестким. Скажем, законы государства преследуют определенные цели, которые могут разделяться и гражданами государства; распоряжения капитана, адресованные матросам тонущего судна, опираются не только на авторитет солидарности, но и на авторитет санкции.
А. к а. только в редких случаях считается достаточным основанием для принятия утверждения. Обычно он сопровождается другими, явными или подразумеваемыми доводами. Нормы, в отличие от других оценок, всегда требуют указания того авторитета, которому они принадлежат. Первый вопрос, встающий при обсуждении нормы, - это вопрос о том, стоит ли за нею какой-то авторитет и правомочен ли он обязывать, разрешать или запрещать. Если авторитет отсутствует или не обладает достаточными полномочиями, нет и возможного наказания за неисполнение нормы, а значит, нет и самой нормы.
Из многих ошибочных суждений, связанных с А. к а., можно выделить два: резкое противопоставление авторитета и разума; смешение деонтического авторитета с эпистемическим. Авторитет и разум не противоречат друг другу, прислушиваться к авторитету - чаще всего означает вести себя вполне благоразумно. Если, к примеру, мать говорит ребенку, что существует большой город Москва, ребенок поступает разумно, считая это правдой. Столь же разумно поступает пилот, когда верит сообщениям метеоролога. Даже в науке мы прибегаем к авторитетам, о чем говорят, в частности, обширные библиотеки, имеющиеся в каждом научном институте.
А. к а. относится к аргументации контекстуальной, применимой и эффективной не в каждой аудитории. Наиболее часто этот аргумент используется в коллективистических обществах, в число которых входят, в частности, средневековое феодальное общество и тоталитарное общество. Мышление, злоупотребляющее А. к а., принято называть авторитарным. Такое мышление стремится усилить и конкретизировать выдвигаемые положения прежде всего путем поиска и комбинирования цитат и изречений, принадлежащих признанным авторитетам. При этом последние канонизируются, превращаются в кумиров, не способных ошибиться и гарантирующих от ошибок тех, кто следует за ними. Мышления беспредпосылочного, опирающегося только на себя, не существует. Но предпосылочность мышления и его авторитарность не тождественны. Авторитарность - это особый, крайний, так сказать, вырожденный случай предпосылочности, когда функцию самого исследования и размышления пытаются почти полностью переложить на авторитет. Авторитарное мышление еще до начала изучения конкретных проблем ограничивает себя определенной совокупностью "основополагающих" утверждений, тем образцом, который определяет линию исследования и во многом задает его результат. Изначальный образец не подлежит никакому сомнению и никакой модификации, во всяком случае в своей основе. Предполагается, что он содержит в зародыше решение каждой возникающей проблемы или, по крайней мере, ключ к такому решению. Система идей, принимаемых в качестве образца, считается внутренне последовательной. Если образцов несколько, они признаются вполне согласующимися друг с другом. Очевидно, что если все основное уже сказано авторитетом, на долю его последователя остаются лишь интерпретация и комментарий. Мышление, плетущееся по проложенной другими колее, лишено творческого импульса и не открывает новых путей. Авторитеты нужны, в том числе и в теоретической сфере. Но полагаться на их мнения следует не потому, что это сказано "тем-то", а потому, что сказанное представляется правильным. Слепая вера во всегдашнюю правоту авторитета, а тем более суеверное преклонение перед ним плохо совместимы с поисками истины и добра, требующими непредвзятого, критичного ума. Авторитет принадлежит определенной человеческой личности, но авторитет личности имеет своим последним основанием не подчинение и отречение от разума, а осознание того, что эта личность превосходит нас умом и остротою суждения. Признание кого-то авторитетом всегда связано с допущением, что его суждения не носят неразумно-произвольного характера, а доступны пониманию и критическому анализу.