Веб-бібліотека

Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України:

Теорія і практика сучасного репоналізму. Методологія і маркетинг регіональних умов господарювання. Сучасні форми світогосподарської інтеграції. Інноваційна регіональна політика і програми. Геоінформаційні системи в економіці. Особливості європейського регіоналізму. Організаційні засади європейського регіоналізму. Загальноєвропейські принципи регіонального співробітництва. Правові основи європейського регіоналізму. Зарубіжний досвід утворення єврорегіонів та прикордонної співпраці. Регіоналізація відкритої економіки України. Пріоритетні напрями світової господарської інтеграції. Конкурентноздатність відкритої економіки. Перспективи українського регіоналізму. Геоекономіка і регіональна політика...

Беззубко Л.В. та ін. Управління трудовими конфліктами: Теоретичні основи вивчення конфліктів. Загальна характеристика конфлікту як явища. Конфлікт як об'єкт вивчення і управління. Основні типи конфліктів. Стадії трудових конфліктів. Основні причини трудових конфліктів. Вивчення проблем трудових конфліктів. Дослідження трудових конфліктів. Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької області). Методичні підходи до вивчення стану трудових конфліктів. Нормативно-правові і соціальні основи управління конфліктами. Характеристика існуючої в Україні системи соціального захисту. Вивчення проблем трудових конфліктів. Характеристика нормативно-правової бази вирішення трудових конфліктів. Стратегія управління конфліктами...
Горлач М.І. та ін. Основи філософських знань: Що таке філософія. основні етапи розвитку філософії. Зародження та розвиток філософських вчень. Розвиток філософських знань в Україні. Сучасна світова філософія. Проблеми онтології та гносеології. Матерія. Буття. Людина. Свідомість. Пізнання. Практика. Основи соціальної філософії. Природа та суспільство. Суспільство. Філософський аналіз. Цінності. Духовне життя суспільства. Повсякденність. Сенс і спрямованість історії. Логіка. Логіка - наука про мислення. Поняття. Судження. Основні закони логіки. Умовивід. Основи етики та естетики. Етика: предмет і значення. Мораль - соціальне явище: спосіб соціальної регуляції соціальних відносин. Функціонування моралі. Естетика: роль у житті людини та суспільства. Естетична свідомість...
Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Ділове спілкування. Форми і особливості ділового спілкування. Основні етапи і тактичні прийоми ведення переговорів. Прийоми проведення ділових бесід. Проведення зборів і нарад. Проведення конференцій і виставок. З історії етики. Предмет етики. Трансформація етики в часі. Етика ділового спілкування. З історії етикету. Предмет етикету. Виникнення етикету і його характер. Трансформація етикету в часі. Лицар, синьйор, джентльмен. Історія застільного етикету. Етикет в громадських місцях. У вищому навчальному закладі. В театрі, на концерті. На виставці, в музеї і бібліотеці. Етикет курця. Танцювальний вечір. У ресторані, кафе. В громадському транспорті. В магазині. Основи ділового етикету і протоколу. Знайомство, представлення...
Муромцева Ю.І. Демографія: Демографія. Предмет і методи дослідження. Об'єкт і предмет демографії. Методологічні засади демографії. Міжпредметні зв'язки демографії. Джерела даних про населення і демографічні процеси. Переписи населення. Вибіркові обстеження населення. Поточний статистичний облік населення. Чисельність населення та його склад. Абсолютна чисельність населення. Середня (середньорічна) чисельність населення. Статево вікова структура населення. Шлюбно-сімейна структура населення. Динаміка чисельності та складу населення України. Смертність і тривалість життя населення. Епідеміологічний перехід. Показники рівнів і структури смертності. Динаміка смертності й очікуваної тривалості життя в Україні. Народжуваність і репродуктивна поведінка...
Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Теоретические основы документоведения. Понятие о документе. Сущность понятия «документ». Генезис и развитие понятия «документ». Документ как система. Характеристика документа как системного объекта. Свойства документа. Признаки документа. Функции документа. Информационная составляющая документа. Материальная (физическая) составляющая документа. Материальная основа документа. Форма материального носителя информации. Структура документа. Общая характеристика структуры. Внутренняя структура документа. Внешняя структура документа. Реквизиты документа. Методы и способы документирования. Общие положения. Кодирование информации. Понятие о языках. Знаковый метод фиксирования информации. Понятие о знаках. Классификация знаков...
Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Соціальна робота як наукова і навчальна дисципліна. Сутність поняття "соціальна робота". Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи. Функції і принципи соціальної роботи. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна. Виникнення і розвиток теорії соціальної роботи. Передумови виникнення теорії соціальної роботи в Україні. Становлення соціальної роботи як науки в Україні. Розвиток вітчизняної теорії соціальної роботи. Сучасні теорії соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи. Людина як суб'єкт-об'єкт соціальної роботи. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи...

АПРИОРИЗM

(от лат. a priori - из предшествующего) - философское учение, согласно которому существует знание, полученное человеком до опыта и независимо от него, причем эта первичность по отношению к опыту и независимость от него представляет собой преимущество такого знания, обеспечивая его несомненную достоверность по сравнению с обусловленным опытом знанием.
Истоки самой идеи априоризма содержатся уже в античной философии. Так, в учении об анамнезисе (воспоминании) Платона утверждается, что некоторые знания (напр., математические теоремы, человеческое сознание, "душа") можно при определенном усилии вспомнить, т. е. воспроизвести, актуализировать независимо от восприятия каких-либо феноменов реального опыта. Т. о., и в своих истоках в античности, и в дальнейшей эволюции в новое время (в частности, у Декарта) априоризм тесно связан с учением о врожденных идеях, хотя в последующем развитии, прежде всего у Канта, эта связь обрывается. Наиболее последовательное выражение как гносеологическая и логико-методологическая доктрина априоризма получает в классическом рационализме нового времени (Декарт, Лейбниц). Рационалисты формулируют понятие Всеобщих и необходимых (аподиктических) истин разума, противопоставляемых "случайным истинам опыта", которые всегда могут быть опровергнуты в ходе последующего развития последнего. Априоризм как учение о независимости безусловно достоверных "истин разума" от опыта выступает гносеологическим обоснованием преимущества "истин разума" (термин, введенный Лейбницем) перед "истинами опыта".
Реальным основанием априоризма рационалистов является попытка истолкования особых свойств научно-теоретического знания как оно выступало в математике и в математическом естествознании в противопоставление эмпирическому знанию. Относительная независимость теоретических положений науки от эмпирического исследования, обусловленная тем, что они являются результатом движения мысли в теоретических идеализированных объектах, сочетающаяся с истолкованием исходных принципов теоретического знания, в первую очередь евклидовой геометрии, как самоочевидных и незыблемых, послужила источником концепции безусловности И необходимости (аподиктичности) теоретических истин, что в свою очередь приводило к их истолкованию в духе априоризма. При этом сама априорность в классическом рационализме истолковывается по-разному. Если Декарт усматривает ее источник в несомненности, самодостоверности интеллектуальной интуиции, то у Лейбница априоризм получает логистическую интерпретацию: априоризм определяется аналитичностью "истин разума", устанавливаемой логическим анализом их составляющих (см. Аналитические высказывания). По Лейбницу, такие аналитические "истины разума" являются "истинами во всех возможных мирах", т. е. при всех логически мыслимых обстоятельствах, что и позволяет утверждать их априорность. От Лейбница идет традиция отождествления априорности с аналитичностью утверждения, которое у Юма приобретает характер отождествления априорности с формальной истинностью. "Отношения идей", по Юму, априорны и аподиктичны, но они не выражают информацию о внешнем мире, а являются результатом анализа имеющихся концептуальных содержаний. Эта традиция находит завершение в интерпретации в логическом позитивизме истин логики и математики как априорных в том смысле, что они не сообщают информацию о мире, а представляют собой схемы формальных преобразований выражений языка науки. Другая линия эволюции классического априоризма связана с трактовкой Кантом априорного момента в познании как синтезирующей формы, исходной конструктивной схемы, которая наполняется апостериорным содержанием и придает научному знанию его всеобщий и необходимый характер. В априоризме Канта нашел специфическое выражение действительный факт предпосылочности научного познания, обусловленности его в каждый данный момент времени некоторой системой исходных принципов, представляющих собой квинтэссенцию оснований накопленного к этому времени познавательного опыта (в современной методологии науки это "парадигмы" у Т. Куна, "твердые ядра исследовательской программы" у И. Лакатоса, "научные картины мира"). Если учение Канта об априорных категориях рассудка представляет собой некую канонизацию традиционной системы философских категорий, идущей еще от Аристотеля и схоластов, то концепция т. н. априорных основоположений рассудка канонизирует в качестве непреложных принципов научно-теоретического познания исходные постулаты современной Канту евклидово-ньютонианской "научной, картины мира". Последующая история науки убедительно показала, с одной стороны, недопустимость абсолютизации и догматизации каких-либо конкретных научных парадигм и картин мира, а с другой - необходимость четкого рефлексивного осознания исходных установок этих парадигм и картин мира и их роли в научном познании.
Развитие философии и методологии науки в 20 в., связанное, в частности, с появлением конвенционалистских и прагматистских трактовок исходных принципов научнотеоретического знания, приводит к возникновению понятия прагматического или функционального априори, которое сочетает признание особой методологической роли исходных постулатов с признанием лишь относительной независимости исходных принципов от опыта. "Априорность" при этом теряет свой первоначальный смысл гносеологического понятия независимости от опыта и становится лишь весьма условным обозначением особой роли исходных теоретических принципов высокой степени общности в системе научного знания. См. лит. к ст. Теория познания.
В. С. Швырев


© 2009-2020  lib.ltd.ua