Веб-бібліотека - головна сторінка


Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка:

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія в системі суспільних наук. Предмет політології. Структура та функції політології. Методологія політології. Політика як соціальне явище. Сутність, структура й функції політики. Політика й сучасний розвиток українського суспільства. Виникнення та еволюція світової політичної думки. Суспільно-політичні уявлення Давнього світу. Політичні вчення епох Раннього християнства і Середньовіччя. Політична думка Нового часу. Зародження і розвиток політичної думки в Україні (X - початок XX ст.). Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько-гетьманської держави...

Палеха Ю. Кадрове діловодство: Організаційні засади роботи з кадрами. Робота з кадрами як багатогранний процес. Основні терміни та поняття. Елементи системи управління персоналом. Еволюція менеджменту персоналу. Розвиток підходів до управління персоналом. Напрями та методи управління персоналом. Основи кадрової політики. Особливості розробки та завдання кадрової політики. Основні засади та принципи роботи з кадрами. Реалізація кадрової політики організації. Побудова роботи кадрової служби. Історія розвитку кадрових служб. Види кадрових служб та їх чисельність. Завдання, напрями роботи і обов'язки кадрових служб. Складові кадрової роботи. Вимоги до працівників кадрових служб. Розроблення посадової інструкції менеджера з персоналу...
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: ЄВРОПА. Великобританія. Франція. Німеччина. Італія. «Малі» високорозвинені країни Західної Європи. Фінляндія (79). Швеція (82). Норвегія (84). Данія (87). Ісландія (89). Бельгія (90). Нідерланди (94). Люксембург (99). Швейцарія (100). Австрія (104). Інші країни Західної Європи. Ірландія (107). Португалія (110). Іспанія (113). Мальта (123). Греція (124). Центральна і Південно-Східна Європа. Польща (130). Чехія (138). Словаччина (141). Угорщина (144). Румунія (148). Болгарія (153). Країни колишньої Югославії та Албанія. Словенія (160). Хорватія (161). Боснія і Герцеговина (164). Югославія (166). Македонія (168). Албанія (169). ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ. Туреччина. Кіпр. Ліван. Ізраїль. Кувейт...
Основи кооперації. / С. Г. Бабенко та ін: Теоретичні основи кооперації. Кооперативні організації та системи кооперативів. Кооператив. Природа кооперативів. Об'єднання кооперативів. Кооперативні системи. Типи та види кооперативів. Класифікація кооперативів. Мета господарської діяльності кооперативів виробників. Мета господарської діяльності кооперативів споживачів. Кооперативи виробників і споживачів. Кооперативні принципи. Поняття "кооперативні принципи". Міжнародні кооперативні принципи. Національні кооперативні принципи. Основний зміст міжнародних кооперативних принципів. Кооперативні цінності. Поняття "кооперативні цінності". Базові цінності кооператорів. Етичні цінності кооператорів. Кооперативний рух. Кооперативна ідеологія...

АПРИОРИ

(лат. a priori, букв. - из предшествующего) - философский термин, имеющий важное значение в теории познания, в частности, в философии Канта. Означает знание, полученное независимо от опыта, присущее сознанию изначально. Априорное знание противоположно апостериорному. Уже Аристотель различал познание вещей из их причин: из тех, которые составляют их предпосылку (целевая, формальная причина) - это познание А. и познание причины из ее действия - апостериорное познание. Лейбниц изменил смысл термина "априорное", предположив, что познание вещей из их причин полно только тогда, когда оно восходит к последним и высшим причинам, которые он называл "вечными истинами" и приравнивал познание А. к умозрительному, беспредпосылочному, самоочевидному для разума знанию. Благодаря Вольфу, понятие А. вошло в немецкую философию и было принято Кантом. Так, уже во введении к "Критике чистого разума", говоря о сущностном происхождении наших знаний, Кант писал: "...хотя все наше познание и начинается с опыта, вместе с опытом, отсюда не следует, что оно целиком происходит из опыта". Кант считал, что аффицируя нашу чувственность, вещи пробуждают одновременно и некую внутреннюю активность человеческого познания, поэтому даже опытное знание "складывается из того, что мы воспринимаем посредством впечатлений, и из того, что наша познавательная способность (только побуждаемая чувственными впечатлениями) дает от себя самой...". Проявлением этой активности познания и является человеческая способность совершать не только опытное, но и внеопытное познание. Такое познание Кант и называет априорным. В дальнейшем Кант будет считать априорными только те знания, которые, безусловно, не зависят от всякого опыта, а не от того или иного конкретного опыта. И, наконец, из всех априорных знаний Кант выделит "чистые априорные" - те, к которым совершенно не примешивается ничто эмпирическое; более того - те, которые имеют всеобщий и необходимый характер. Кант относил к ним сравнительно большую совокупность главным образом научных знаний, получение которых стало высшей целью и задачей человеческого познания вообще - законы, принципы и т.п. Чаще всего, по Канту, они начинаются со слов: "все", "вся" и т.д., утверждая некоторые положения и принципы относительно определенных целостных классов вещей. Эти априорные, всеобщие и необходимые знания, согласно Канту, нельзя получить эмпирическим путем, они формулируются каким-то иным - доопытным или внеопытным образом. Но априорны эти знания лишь по своей форме, их же содержание проистекает из опыта. Суть кантовского априоризма заключалась, таким образом, в акцентировании того факта, что каждый человек, начиная процесс познания, как бы заранее обладает некими существовавшими уже до него формами, которые и придают его знанию характер искомого идеала - необходимости и всеобщности. Кант различал априорные формы чувственности - пространство и время и априорные формы рассудка - чистые рассудочные понятия или категории, разделенные им на 4 класса: количества, качества, модальности и отношения. Априорные формы чувственности и рассудка организуют, придают связность и упорядоченность хаотическому знанию, полученному из опыта с помощью чувств. В современной методологии науки к априорным формам знания относятся исходные постулаты науки, хотя при этом признается в их выборе момент условности и конвенциальности.