Веб-бібліотека - головна сторінка


Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного:

Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання. Релігієзнавство як наука. Предмет і об'єкт релігієзнавства. Структурні поділи і особливості релігієзнавства. Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства. Герменевтичний аспект релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія. Принципи академічного релігієзнавства. Принципи релігієзнавчих досліджень як гносеологічні феномени. Принцип об'єктивності. Принцип історизму. Принципи дуальності і загальнолюдськості. Зміна парадигм методологічного мислення в релігієзнавстві. Релігія як предмет наукового дослідження. Зародки науки про релігію. Вчення про релігію епохи середніх віків і Нового часу. Становлення релігієзнавства як галузі наукового знання...

Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: Організація науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Завдання наукових досліджень у підготовці економістів і наукових кадрів. Види і форми науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів. Основи наукознавства. Поняття, зміст і функції науки. Наукознавство та його розвиток. Структура і класифікація науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів. Методологія наукових досліджень. Об'єкти наукового дослідження та їх класифікація. Загальнонаукові та емпіричні методи дослідження. Аксіоматизація знань та причинні зв'язки у методології наукових досліджень. Гіпотези у методологи наукових досліджень. Докази у наукових дослідженнях...
М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Голуб Н.Б. та ін. Технологія сучасного уроку рідної мови: Заняття №1. Заняття №2. Заняття №3. Заняття №4. Заняття №5. Заняття №6. Заняття №7. Заняття №8. Заняття №9. Заняття №10. Заняття №11. Заняття №12. Заняття №13. Заняття №14. Заняття №15. Заключне слово...
Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів: ОМАНЛИВИЙ МИР (1919 - 1933 рр.). Перші наслідки мирних договорів. Нові кордони Німеччини. Гаранти проти Німеччини та репарації. Розчленування Австро-Угорщини та його наслідки. Балкани й розпад Османської імперії. Радянська проблема. Проблеми колоній. Перші кроки Ліги Націй. Європа в 1922-1925 рр. Каннська й Генуезька конференції, Рапалльський договір. Рурські справи. Врегулювання рурського питання. План Дауеса. "Женевський протокол". Середземноморська та Східна Європа. Визнання СРСР. Європа і апогей колективної безпеки (1925-1929 рр.). Локарнські договори та прийняття Німеччини до Ліги Націй. Бріан і Штреземан. Пакт Тріана-Келлога. Залишення Рейнської області. План Янга...
Хоменко І.В. Логіка для юристів: Визначення логіки як науки. Історичні етапи розвитку логічного знання. Міркування і його структура. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку. Логічна форма міркування. Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації. Основні компоненти логічної форми міркувань. Значення логіки для юристів. Контрольні запитання і вправи. Семіотичний характер логіки. Поняття про знак. Види знаків. Семіотика як наука про знаки. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки. Структура значення знака і специфіка мови права. 6. Виміри і рівні знакового процесу. Контрольні запитання і вправи. Логічний аналіз понять. Загальна характеристика поняття. Структура поняття. Види понять...
Старушенко Л.І. Анатомія і фізіологія людини: Історичний нарис. Основні відомості про структуру та функції клітин, тканин, органів і систем. Апарат руху й опори. Кістки. Осьовий скелет. Скелет голови. Кістки мозкового черепа. Кістки лицевого черепа. Хребтовий стовп. Грудна клітка. Додатковий скелет. Кістки верхньої кінцівки. Кістки нижньої кінцівки. Суглоби кінцівок. М'язи. М'язи частин тіла. Системи крові та кровообігу. Система крові. Склад, кількість і фізико-хімічні властивості крові. Клітини крові. Зсідання крові (гемокоагуляція). Групи крові. Система кровообігу. Діяльність серця. Кровоносна система. Лімфатична система. Дихальна система. Дихання. Вентиляція легенів. Газообмін в легенях і тканинах. Регуляція дихання. Травна система. Травлення. Обмін речовин...
Шоботов В.М. Цивільна оборона: Організація цивільної оборони в сучасних умовах. Основні положення міжнародного права по захисту людини. Цивільна оборона деяких закордонних країн. Цивільна оборона Росії. Цивільна оборона Федеративної Республіки Німеччини. Цивільна оборона США. Цивільна оборона України. Державна система цивільної оборони України. Завдання цивільної оборони України. Організаційний устрій і порядок функціонування цивільної оборони України. Організація цивільної оборони на об'єктах господарювання (ОГ). Сили і засоби цивільної оборони. Війська цивільної оборони України. Спеціалізовані формування. Невоєнізовані формування. Постійна комісія з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завдання. Єдина державна система органів виконавчої влади...

АПОЛЛОНИЧЕСКОЕ и ДИОНИСИЙСКОЕ

- понятия, обозначающие противоположные по характеру начала бытия и культуры; введены Шеллингом для определения двух сил, концентрирующихся в глубинах сознания человека. Анализ А. и д. принадлежит Ницше: в соч. "Рождение трагедии из духа музыки" (1872) драму Вагнера и античную трагедию он рассматривал как средоточие отд. моментов А. и д. начал. Отражение А. и д. имеет место во всех видах и жанрах искусства, в них явлены два полюса многообразной человеч. культуры.
Дионис в др.-греч. мифологии - бог вина (сын Семелы и Зевса), отождествлялся с рим. божеством - Вакхом, в честь к-рого совершались оргии - вакханалии. Нем. классика 19 в. считала Аполлона "самым греческим" из всех греч. богов,в нем видели средоточие света и умеренности. Для Ницше Аполлон - воплощение духа Эллады, греч. классики, в противоположность дионисийским течениям в эллинизме. Поэзия как вид искусства, как одухотворение самой жизни являет собой бытие Аполлона. Она близка к духовному воплощению реальности в ее полифонии. Самодостаточность поэзии имеет ценность в ситуации приближения к дионисийским видам искусства (хореография). В этом смысле можно дифференцировать роды искусства, в к-рых доминируют А. или д. начала.
Шпенглер сравнивал дионисийское с фаустовским началом в содержании худож. произведения и усматривал динамику проникновения А. и д.: "Все фаустовское стремится к исключит, господству. Для аполлонического мирочувствования - ... терпимость подразумевается сама собой. Она принадлежит к стилю воленепроницаемой атараксии... Фаустовский инстинкт, деятельный, волевой, наделенный вертикальной тенденцией готич. соборов... требует терпения, т.е. пространства для собственной активности". Дионисийский элемент в искусстве связан с мужским активным началом. Аполлонический, созерцат. аспект имеет отношение к женской, умиротворенной природе, где сильнее преобладает "аполлоническое жизнечувствование".
Ницше усматривал идеал в равновесии А. и д. Он видел преобладание аполлонического начала бытия во вт. пол. 19 в. в странах Европы и пытался в противовес ему оживить подавленную и "проклятую" силу дионисийского начала. Согласно Ницше, пуританскую, развращенную гос. религию следовало бы вернуть к жизни посредством жизненной энергии и веселья юного бога Диониса, олицетворяющего весну. Дионисийское: находило воплощение в языческой стихии танца. Дионисийская сила язычества (в противовес христианству) актуализируется в теле как необходимом "материале" хореографии. По Ницше, равновесность человеч. бытия достигается в танцевальном свершении. Сама дионисийская, опьяненная пляска черпает выразит, силу в жестовой природе танца. Дионисийский спонтанный танец "витает" над временем, создавая собой фон эмоц. переживания вечности в статусе ценности. Танец как динамич. единица проявления тела, исходя из взглядов Ницше, инсценирует творч. начало бытия. Нем. философ провозглашает иной тип культуры, отличный от традиц. рационалистич. европ. культуры - тип дионисийской культуры, дионисийского мироощущения, имеющего абсолютное право на существование как антипод аполлоническому мировоззрению. Дионисийское понимание жизни расширяет способ познания истины бытия, утверждает равноправность аполлонического в культуре. Дионисийский элемент искусства выступает как оргиастич., телесный, чувственный, спонтанный.
Лосев определяет Аид. как стихии античного духа. Синтез А. и д. заключается в их борьбе и соединении. Наивысший синтез А. и д. заключен в антич. трагедии. "Трагедия, - пишет Лосев, - возникает как аполлоническое зацветание дионисийского экстаза и музыки. Дионис не может существовать без Аполлона. Оргийное безумие, являясь плодоносной почвой для всякой образности, порождает из себя аполлоническое оформление... Герой, ставший дионисийским безумцем в условиях аполлонической мерности, есть титан". Согласно Лосеву, аполлоническое есть стихия сновидения, к-рую нужно противополагать стихии экстаза, где нет никаких видений и опьянения. Аполлон - бог иллюзорности, вообще всех сил, творящих образами, он - "вещатель истины". "Аполлонизм есть всегда чувство меры, соразмерности, упорядоченности, мудрого самоограничения". Дионисизм же - это "блаженный восторг, поднимающийся в недрах человека и даже природы". В нем происходит воссоединение человека с человеком и природой за пределами индивидуальности. Драма, утверждал Лосев, есть аполлоническое воплощение дионисийских познаний и влияний и тем отделена от эпоса пропастью. С т. зр. Лосева, А. и д. у Ницше несут на себе печать новоевроп. мироощущения, свойственного "романтизму" с его бесконечным стремлением и становлением идеи.
Ницше, осмысливая А. и д., сближает рационалистич. тенденцию зап. философии с мистич. ветвью ре-лиг. Востока. Фигура Диониса в этом смысле "впитала" в себя средоточие особенностей Шивы. Шива, так же как и Дионис, - олицетворение вечности в ее спонтанно жизненной энергии. Танцующий Шива отражается в плясках Диониса. Диалог Диониса и Шивы в мировой культуре определяет закономерность синтеза Востока и Запада.
В совр. психотерапевтич. концепциях (С. Гроф) А. ид. воспринимаются как типы переживаний. При исследовании состояния сознания, дифференцировке перинатальных матриц сознания Гроф определял дионисийское как тип переживаний, сходный с вулканич. экстазом, в отличие от аполлонического или океанич. экстаза космич. единства, "связанного с первой перинатальной матрицей". Дионисийское начало есть одно из базальных стремлений, свойственных человеку в противовес аполлоническому началу, к-рое направлено к активному преобразованию и подчинению жизни (К. Хорни). Средствами достижения дионисийского состояния выступают неистовые пляски, музыка, алкоголь.
А. и д. являются фундаментальными основаниями содержания искусства, бытия и культуры, фиксирующими направленность и характер последних.
Лит.: Иванов В.И. Дионис и прадионисийство. СПб., 1994; Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки // Ницше Ф. Соч. Т. 1. М., 1990; Лосев А.Ф., Философия. Мифология. Культура, М., 1991; Он же. Очерки античного символизма и мифологии. М., 1993; Шпенглер О. Закат Европы. Т. 1. М., 1993; Гроф С. Путешествие в поисках себя. М., 1994; Пименова Ж.В. Художник: его бытие в спонтанном сознании. М., 1997.
Ж.В. Пименова