Веб-бібліотека

Макогон Ю.В., Яценко А.Б. Митна справа:

Митна справа як важлива складова зовнішньоекономічної політики України. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі. Вплив митного регулювання на економіку країни. Алгоритм оцінки ефективності використання митно-тарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Митна справа в Україні. Організація митної справи в Україні. Функції митної служби. Органи державного регулювання митною справою. Діяльність митних органів України на сучасному етапі. Контрольні питання:. Митний тариф як інструмент економічної політики держави. Зміст і функції митних тарифів. Структура Митного тарифу України. Види мита. Застосування ставок мита. Аналіз використання тарифних методів регулювання в Україні...

Ющук І. П. Українська мова: Сучасна українська мова як предмет вивчення. Походження української мови. Українська мова - державна. Стилі української мови. Мова як система. Фонетика і письмо. Звуки і фонеми. Звуки мови як фізичне явище. Звуки мови як фізіологічне явище. Членування мовленнєвого потоку. Звуки мови як соціальне явище. Фонеми в мовленнєвому потоці. ПИСЬМО. Виникнення і розвиток письма. Становлення писемності в Україні. Сучасний український алфавіт. Унормування українського правопису. Вживання великої букви. Транскрипція і транслітерація. Приголосні фонеми. Система приголосних фонем. Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні. М'які і тверді приголосні. Вживання м'якого знака. Вживання апострофа. Подовження приголосних і подвоєння букв. Випадання приголосних...
Нісімчук А. С. Педагогіка: Формування бакалаврів-професіоналів. Педагогіка та педагогічна технологія. Педагогіка та технологія освіти. Технологія формування особистості. Інтенсивні освітні технології. Особистісно орієнтовані технології. Теоретичні основи педагогічної технології. Технологія навчально-пізнавальної діяльності. Дефініції та структура технології навчання. Закономірності та принципи технології навчання. Зміст освіти в національній школі України. Методи навчання у сучасній педагогічній технології. Форми навчання у педагогічній технології. Технологія виховання. Технологія виховання: основні етапи реалізації. Закономірності та принципи технології виховання. Методи виховання у педагогічній технології. Технологія інтелектуальної підготовки бакалавра...
Максименко С.Д. Загальна психологія: Вступ до психології. Предмет психології. Предмет психології та її завдання. Рефлекторна природа психіки. Психіка і свідомість. Основні галузі психологічних знань. Зв'язок психології з іншими науками. Основні напрями в сучасній психології. Методи психології. Основні вимоги до методів психології. Основні методи психології. Спостереження, експеримент. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ. Розвиток психіки і свідомості. Виникнення та розвиток психіки. Розвиток механізмів психічної діяльності. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу...
Аболіна Т. Г. Етика: Предмет і завдання етики. Етика як філософська теорія моральності. Предмет етики й особливості етичних знань. Актуальні проблеми етики та їх значення для розв'язання загальнолюдських проблем. Основні етапи й напрями розвитку етики. Періодизація історії етики. Етична проблематика марксистської філософії. Основні лінії розвитку вітчизняної етичної думки. Типологізація етичної думки. Походження та історичний розвиток моралі. Значення філософсько-етичного дослідження процесу походження та розвитку моралі для духовно-морального самовизначення людини. Особливості морального життя в умовах первісно-родової общини. Історичне виділення моралі у сферу вільного вибору особистості між добром і злом...
Гончарук П. С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття: Давня історія України. Київська Русь. Виникнення людської цивілізації на українських землях. Східні слов'яни. Київська Русь та її історичне значення (у двох частинах). Політична історія Київської Русі (ІX-XIІІ ст. Соціально-економічний та етнічний розвиток Русі (ІX-XIII ст. Культура Київської Русі (ІX-XIII ст. Галицько-Волинське князівство. Українські землі у складі Литви та Польщі (XIV - перша половина XVII ст. Визволення України з-під влади Золотої Орди і боротьба за створення української держави (XIV-XV ст. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя українського народу в кінці XV - першій пол. XVІІ ст. Консолідація та національно-духовні процеси у формуванні української народності у XV ст...
Остапчук М.В., Рибак А.І. Система технологій (за видами діяльності): Промисловість України. Загальна характеристика промисловості. Одиниці виміру фізичних величин, фізичні властивості матеріалів і робочих агентів. Властивості сировини, кінцевих продуктів і робочих агентів. Теоретичні засади технології. Основні технологічні поняття та визначення. Класифікація технологічних процесів та апаратів технології. Фізико-хімічні та біохімічні закономірності в технології. Закони зберігання маси та енергії в умовах рівноваги систем. Кінетика технологічних процесів. Технологічні закономірності технології. Використання законів фундаментальних наук в технології. Принципи ресурсо- та енергозбереження в технології. Принцип інтенсифікації процесів...
Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Загальні засади національної макроекономіки. Методологія національної макроекономіки. Сутність національної макроекономіки. Питання національної макроекономіки в Конституції України. Національно-економічне мислення. Показники національної макроекономіки. Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки. Національні продуктивні сили. Теорія формування і розміщення продуктивних сил. Сутність продуктивних сил. Економічні закони і розміщення продуктивних сил. Економічне районування і територіальна структура господарства. Методологія економічного районування. Методи аналізу територіальної організації економічної системи...
Карпіловська С.Я. та ін. Основи професіографії: Теоретичні основи професіографії. Професіографія та її місце в системі професійної орієнтації населення. Класифікація професій. Методичні основи професіографії. Методи професіографії. Опитувальні листи для виявлення професійно важливих якостей спеціалістів. Професії типу "людина - людина". Загальна характеристика типу професій. Професіограма контролеракасира. Професіограма медсестри широкого профілю. Професіограма вихователя дитячого садка. Професії типу "людина - техніка". Загальна характеристика типу професій. Професіограма наладчика. Професіограма водія (на матеріалі дослідження праці водія міського транспорту). Професіограма токаря...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Буров Є. Комп'ютерні мережі: Протоколи комп'ютерних мереж. Історія розвитку та класифікація комп'ютерних мереж. Історія виникнення та техніко-економічні передумови появи комп'ютерних мереж. Різновиди комп'ютерних мереж. Класифікація комп'ютерних мереж. Стандартизація в комп'ютерних мережах. Архітектурні принципи побудови комп'ютерних мереж. Головні означення та поняття. Головні функції протоколу N-рівня. Стандарт 7498 ISO. Методи комутації. Середовища передавання даних. Середовища передавання у комп'ютерних мережах. Електромагнітне випромінювання та електромагнітна невразливість. Завади. Сигнали та коди комп'ютерних мереж. Структурна схема ланки передавання даних. Форми передавання даних у каналах KM. Синхронізація. Пристрій спряження...

АПОЛОГЕТИКА

(от греч. apologeomai - защищаться, оправдываться) - философско-богословская полемическая наука, имеющая своим предметом защиту положений христианского учения перед враждебными ему положениями других религий, ересей, философии и пр. Как наука полемическая, А. в сильнейшей степени зависима от опровергаемых ею взглядов, и потому: 1) имеет в разные исторические эпохи разные задачи и цели; 2) вынуждена предпринимать положительное исследование враждебных учений, заимствуя многое из их языка и способа мышления. Поэтому именно через А. христианское вероучение воспринимало многочисленные влияния, и именно эта наука впервые осуществила синтез философии и христианства, тем самым создав условия самостоятельного христианского философствования и язык для его выражения. Все это делает А. важнейшей отраслью христианской философии.
Раннехристианская А. возникла уже в двадцатых годах II в. и обычно хронологически ставится на второе место в древней христианской литературе после т. н. "Писаний мужей апостольских" (Климент Римский, Игнатий Богоносец, Ерм, "Дидахэ" и пр.). К древнейшим апологетам причисляют: 1) неизвестного автора послания к Диогнету; 2) Аристида, автора самой ранней из дошедших до нас апологий; 3) Иустина Философа (Мученика), автора двух апологий, адресованных язычникам, и "Диалога с Трифоном Иудеем", написанного в опровержение иудаизма; 4) ученика св. Иустина - Татиана Сирийца (Ассирийца), автора ригористической "Речи против эллинов"; 5) Афинагора Афинского, перу которого принадлежит обращенное к императорам Марку Аврелию Антонину и Луцию Аврелию Коммоду "Прошение о христианах"; 6) Фиофила, шестого епископа Антиохийской Церкви (по счету Евсевия), автора "Трех книг к Автолику". К известнейшим латинским апологетам следует отнести также Минуция Феликса, составившего блестящий диалог "Октавий" (обнаруживающий влияние Цицерона и Сенеки) и Тертуллиана, автора многочисленных произведений (в том числе и апологетических "К язычникам" и "О свидетельстве души"). Раннехристианская А. была направлена как против иудеев, убеждая тех в истинности веры во Христа-Мессию, так и против язычников. Она преследовала две основные цели: 1) опровергнуть во многом абсурдные обвинения, предъявляемые христианам; 2) разработать новый философский язык, одинаково понятный как образованному язычнику, так и христианину
Афинагор Афинский называет три главных обвинения, выдвигаемых язычниками против христианства: безбожие, едение человеческого мяса (по всей видимости, источником последнего явилось неправильно понятое Таинство Евхаристии - Причастия), "гнусные Эдиповские кровосмешения". Минуций Феликс добавляет к ним также почитание головы осла и поклонение гениталиям пресвитера. Опровергая эти и подобные им обвинения в суеверии, христиане желали добиться разрешения своей религии в Империи наряду с терпимым римлянами иудаизмом (т. н. "разрешенная религия" - religio licita). Апологеты также утверждают превосходство христианства над любым языческим учением, причем одним из основных доводов, ими приводимых, является аргумент древности Священного Писания.
При решении второй задачи апологеты рассматривают собственно философскую тематику. Причем в зависимости от разрешения этой проблемы они четко разделяются на два течения: 1) идущее от Иустина Мученика и включающее большинство апологетических сочинений направление, ищущее контакты с языческой культурой и признающее философию и христианство существенно сродными; 2) направление Татиана и Тертуллиана, полагавших, что между Откровением и философией, "Афинами и Иерусалимом, Академией и Церковью" лежит непреодолимая пропасть, в силу наличия которой именно философия есть "мать всех ересей" и должна быть, в языческой ее форме, совершенно отвергнута. Именно в этом контексте следует понимать известное изречение Тертуллиана, обычно приводимое в перифразе "Верую, ибо абсурдно". Крайним анахронизмом было бы утверждать, как это часто делают, наличие в этой фразе разрешения проблемы соотношения веры и разума как двух познавательных способностей души. Речь у Тертуллиана идет скорее о чисто социокультурной проблематике - вопросе о соотношении христианства и язычества. Т. е.: "Верую (как христианин), ибо абсурдно (для язычника)". Однако произведения Тертуллиана, и особенно Татиана (ригоризм которого был способен только вызвать раздражение у язычников, но никак не способствовал их убеждению) нельзя считать принятыми христианской церковью. Ригоризм этих авторов привел их к ереси: Тертуллиан, как известно, одно время принадлежал к монтанистам, а затем стал и ересиархом, основав секту "тертуллианитов", Татиан же перешел к аквариям, причащавшимся не вином, а водою.
Направление, основы которого были заложены в Апологиях Св. Иустина, было более терпимо. В целях обоснования тождества философии и христианства, Иустин, используя учение стоиков о семянном логосе (logos spermatikos) разделяет: 1) логос сказанный, как космотворящее Божественное Слово; 2) логос семянной (разум человеческого рода, имеющий своим источником первую форму логоса); 3) воплощенный логос (Христос). Тем самым, между языческим философом, использующим разум - семянной логос, и христианином, поклоняющимся тому же Слову в Его воплощенной форме, противоречия быть не может. Даже, по св. Иустину, философы были своего рода "христианами до Христа". Христианство же есть истинная философия, превосходящая языческую, поскольку "те писатели посредством врожденного семени Слова могли видеть истину, но темно".
Такое разрешение социокультурной проблемы вызывает в ранней А. вопрос метафизический: где был Сын, когда не было мира? Или - если Логос нужен Богу для творения мира, то - либо Слово не совечно Богу-Отцу, либо мир вечен в Боге? Апологеты по-разному разрешают эту проблему: Тертуллиан утверждает, что "было время, когда не было Сына", Феофил Антиохийский, впервые употребивший в христианской литературе термин "Троица" (Trias), различает Слово, скрытое в недрах Отца до творения мира (т. н. logos endiathetos), и сказанное Слово (logos prophorikos).
Традиции ранних апологетов были продолжены в Александрийской богословской школе (III в.). А. занимались и Климент Александрийский (в первом сочинении из своей знаменитой трилогии - "Протрепик"), и Ориген, автор самой влиятельной богословской системы III в. (в сочинении "Против Цельса"). Александрийская школа, следуя Иустину, соединяет христианство и философию. Так, по св. Клименту, философия была неким родом Откровения Божия, подготовлявшего язычников к христианству так же, как иудаизм готовил к нему еврейский народ. Проблематика логоса продолжает волновать А. и во многом ответственна за появление системы Оригена. Последний (в труде "О началах"), остро ощущая необходимость утверждения вечности божественного Слова - Христа (без чего невозможно подлинное "обожение" человека), постулирует вечность мира, вечно творимого пристнонасущим Логосом. А именно, до возникновения этого мира ("зона") существовали другие миры, как и после его гибели они вновь станут возникать, будучи местом заключения отпавших от Бога душ, реализовавших свою абсолютную свободу (см. "Пелагианство"). Т. о., мир вечен, поскольку вечен Бог-Слово.
В IV в. христианство столь упрочило свои позиции, что апологии принимают скорее вид разъяснения христианского учения. Христиан заботит теперь, по сути, использование языческой философии в своих целях (стремление, выразившееся в средневековой формуле "Философия - служанка богословия"). Поэтому и проблематика, связанная с космологическим понятием логоса, отошла на второй план, будучи вытеснена христологией. Однако, как таковая, А. не прекращает своего существования. Она присутствует и у капподакийских отцов церкви (IV в.) - Василия Великого, Григория Богослова и Григория Нисского, а также у Бл. Августина (V в.: например его "Шесть вопросов против язычников"). Историк церкви IV в. Евсевий Кесарийский составил хрестоматию из творений апологетов первых веков.
В новое и новейшее время происходит возрождение А. Провозглашенная Ницше "Смерть Бога" была констатацией факта возникновения секулярной культуры. Поэтому в христианской мысли начинает особенно остро дискутироваться вопрос об отношении культуры и культа, философии и Откровения, принимающий часто апологетический характер. Апология нового времени противопоставляет христианство современной науке, используя при этом (особенно в протестантизме) вполне научный метод (Франк, Планк, Ульман и др.), а с XIX в. противостоит материализму (Ричль, Гарнак, в России - Юркевич), дарвинизму и др. теориям.
В России возрождение А. во многом было связано с традиционной русской проблемой "Народ и интеллигенция". Помимо чисто церковных писателей (архим. Августин, Кудрявцев-Платонов, прот. Светлов и др.) к апологетам могут быть отнесены и многие философы (особенно "софиологи" и вообще философы всеединства). Так, например, у В. С. Соловьева немалую роль играют методы, свойственные христианской А. Для того, чтобы обосновать единство христианства и рационалистической философии, Соловьев (в "Чтениях о Богочеловечестве") прямо использует разделение Божественного Слова, предложенное св. Иустином. Т. о., философия (или Запад, наука, интеллигенция) едины с христианством (Восток, религия, народ). Использование понятия Логоса в таком архаичном, узкокосмологическом значении ставит перед мыслителем те же проблемы, что и перед ранними апологетами. И Соловьев увековечивает мир, но уже не в виде круговорота миров Оригена (осужденного V Вселенским Собором), а в виде "мира-вБоге", Божественной Софии как совокупности вечных идей-прообразов тварного мира.
В русской философии XX в. следует отметить "Апологетику" прот. В. В. Зеньковского (Париж, 1957), трактующую христианское учение в его отношении к современным научным теориям (учениям о происхождении Вселенной, дарвинизму, физиологии, психологии, палеонтологии, социальным учениям, теории "бесцерковного христианства" и пр.).
М. Б. Хомяков


© 2009-2020  lib.ltd.ua