Веб-бібліотека - головна сторінка


Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень:

Наука як система уявлень про світ (дійсність). Сутність науки. Етапи розвитку науки. Класифікація наук. Теоретична основа наукових досліджень. Структура наукової теорії. Функції наукової теорії. Класифікація наукових теорій. Економічна наука в системі гуманітарного знання. Методологія і методи наукових досліджень. Методологічна культура науки. Наукова парадигма. Методологія економічної науки. Методи наукових досліджень. Логіка наукового дослідження. Загальна схема наукового дослідження. Організація і планування наукового дослідження. Види навчально-дослідницьких робіт. Самостійна робота студента в системі навчального процесу. Сутність і структура самостійної роботи...

Муромцева Ю.І. Демографія: Демографія. Предмет і методи дослідження. Об'єкт і предмет демографії. Методологічні засади демографії. Міжпредметні зв'язки демографії. Джерела даних про населення і демографічні процеси. Переписи населення. Вибіркові обстеження населення. Поточний статистичний облік населення. Чисельність населення та його склад. Абсолютна чисельність населення. Середня (середньорічна) чисельність населення. Статево вікова структура населення. Шлюбно-сімейна структура населення. Динаміка чисельності та складу населення України. Смертність і тривалість життя населення. Епідеміологічний перехід. Показники рівнів і структури смертності. Динаміка смертності й очікуваної тривалості життя в Україні. Народжуваність і репродуктивна поведінка...
Вступ до соціальної роботи / За ред. Т. В. Семигіної: Соціальна робота як суспільне явище. Сутність соціальної роботи. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Сутність соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна робота як наука. Соціальна робота як навчальна дисципліна. Виникнення та еволюція соціальної роботи. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Зародження фахової соціальної роботи. Еволюція методології фахової соціальної роботи. Історія фахової соціальної роботи в Україні. Соціальна робота у структурі соціально-гуманітарних наук. Філософія соціальної роботи. Філософія і соціальна робота. Філософське осмислення практики соціальної роботи...
Макарова О.В. Державні соціальні програми: Теоретичні засади програмного регулювання соціальної сфери. Об'єктивно-історичні передумови застосування державних соціальних програм. Історичні корені застосування систем соціального захисту. Об'єктивні передумови застосування державних соціальних програм у сучасний період історії. Досвід застосування соціальних програм у країнах «загального добробуту». Особливості застосування соціальних програм в Україні у перехідний період. Сутність та методологічні основи програмного регулювання соціальної сфери. Програмування як інструмент реалізації соціальної політики. Сутність категорії «державна соціальна програма». Методологія розробки державних соціальних програм. Класифікація соціальних програм...
Пивовар С. Ф. та ін. Всесвітня історія XX століття: Світ на початку XX ст. Революційні події у світі на початку XX ст. Міжнародні відносини наприкінці XIX - на початку XX ст. Перша світова війна. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1920 pp. Країни Європи і США у міжвоєнний період. Встановлення тоталітарних режимів у ряді країн Європи. Міжнародні відносини напередодні другої світової війни. Друга світова війна. Політика «холодної війни» у міжнародних відносинах. Світ у повоєнний період. Країни Азії і Африки (1945-1990 pp. Радянський Союз у 1945-1991 pp. Хронологічна таблиця...

АПЕЙРОН

термин др.-греч. философии, означающий "бесконечное"; в пифагорейско-платоновском
словоупотреблении означает также "неопределённое, неоформленное" (отсутствие внутр. границ).
Как космогонич. принцип бесконечное занимает существ, место в древнейших мифологич. картинах мира. Уже в "Огдоаде" (Восьмерице) - др.-егип. Гермопольской теогонии (2-е тыс. до н. э.) в качестве одной из четырёх космогонич. прапотенций выступает олицетворение бесконечного (Хух и Хаухет). Др.-инд. ведич. традиция (см. Веды) учит об Адити (персонифицированная бесконечность) как о матери богов Адитьев - охранителей космич. закона "рта". В др.-греч. орфич. (см. Орфизм) теогонии мировое яйцо зарождается в "бесконечном хаосе" (пространстве). Проблема А., в частности бесконечности Вселенной и праматерии, обсуждалась в науч.-филос. традиции начиная с милетской школы и, по свидетельству Аристотеля (О небе 1,5. 271 b2- 8), оказалась едва ли не осн. источником всех противоречий между теориями Вселенной, выдвигавшимися его предшественниками. Предметом последоват. осмысления А. впервые стало в элейской школе, прежде всего в апориях Зенона Элейского, причём негативное отношение к А. у Парменида и Зенона (регресс в бесконечность, как впоследствии и у Аристотеля, здесь принимается за доказательство абсурдности и, следовательно, нереальности соответствующего объекта) сменяется признанием А. атрибутом "бытия" у Мелисса Самосского.
Классич. антич. анализ понятия А. дан Аристотелем в "Физике" (кн. III, гл. 4-8): А. возможно лишь акцидентально и потенциально, но не субстанциально и актуально. Разбирая воззрения своих филос. предшественников, Аристотель замечает, что "все они полагают А. неким онтологич. принципом" (Физика 203а 3, 203b4), но при этом одни (большинство досократич. натурфилософов) рассматривают его лишь как "атрибут другой субстанции", тогда как Платон и пифагорейцы гипостазируют А. и рассматривают его само по себе. Это наблюдение Аристотеля подтверждается текстами милетских философов (Анаксимандр, Анаксимен), Диогена Аполлонийского и Анаксагора. А. выступает как атрибут (на грамматич. уровне - прилагательное) космогонич. праматерии, объемлющей извне оформленный космос и поглощающей его после гибели: отсюда утверждение Аристотеля, согласно к-рому большинство натурфилософов, включая Анаксимандра, принимали А. за первоначало (архе).
Существенно иным было понимание А. в пифагорейско-платоновской традиции: здесь А. (беспредельное) рассматривается только как член оппозиции предел- беспредельное, но в то же время гипостазируется и потому грамматически выражается субстантивированным прилагательным среднего рода. В пифагорейской таблице осн. онтологич. противоположностей у Аристотеля (Метафизика 1, 5. 98ба 23 слл.) оппозиция предел - беспредельное (А.) занимает первое место, причём А. оказывается в одном понятийном ряду с чётным, множеством, левым, женским, движущимся, кривым, тьмой, злом и неправильным прямоугольником - см. "пределополагающие" (активные) и "беспредельные" (пассивные) элементы в подлинных фрагментах Филолая. Платон включил эту оппозицию в систему четырёх онтологич. принципов "Филеба" (23 с) наряду с "причиной" и результатом их "смешения"; позднее, в "неписанном учении" она развилась в оппозицию одно - неопределённая двоица. Пифагорейско-платоновская оппозиция предел - А. (параллельная оппозиция эйдос - пространство "Тимея") - прямая предшественница формы и материи Аристотеля; показательно, что Аристотель сам осознавал понятийную близость платоновского А.- бесконечности, неопределённости, неоформленности и текучести - тому онтологич. принципу, к-рому он впервые дал имя "материала, материи" (Физика 207 b 35). Плотин (Эннеады II, 4, 15) принимает отождествление А. и "материи", но последоват. монизм заставляет его подчинить А. единому в качестве момента его эманации.