Веб-бібліотека - головна сторінка


Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / За ред. В.В. Ковалевського:

Розміщення продуктивних сил як наука. Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил. Форми розміщення й територіальної організації продуктивних сил. Систематизація основних термінів і визначень. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства. Сучасна концепція енерговиробничих циклів. Територіально-виробничі й портово-промислові комплекси, науково-технологічні зони. Основи економічного районування. Передумови розміщення продуктивних сил. Природні передумови. Класифікація природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал...

Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні: Мандрівництво в Україні як прообраз туризму (IX-XIX ст.). Україна очима іноземних мандрівників. Внесок українців у географічні дослідження земної кулі. Зародження готельної справи в Україні. Початок організованого туризму (кінець XIX - початок XX ст.). Виникнення в Україні перших туристських організацій. Рекреаційне освоєння Криму. Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890 - 1915 рр.). Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях. Розвиток готельної справи в другій половині XIX - на початку XX ст. Розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період (1918-1939 pp.). Створення централізованої системи управління туризмом. Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні...
Ломачинська І.М. Бібліографознавство: Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство. Предмет дисципліни "Бібліографознавство". Історія розвитку бібліографічних знань. Зародження бібліографічних знань. Розвиток бібліографії в Україні. Історичний процес формування визначення бібліографії і бібліографознавства. Бібліографія як галузь діяльності. Поняття про бібліографію як системне утворення. Суб'єкти, об'єкти бібліографії. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі. Загальне поняття бібліографічної інформації. Система "документ - споживач" як джерело виникнення бібліографічної інформації. Документально-бібліографічні потреби...
Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Основи музеєзнавства. Музейні установи в системі освіти, культури і туризму. Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки. Історія розвитку музейної справи в Україні. Класифікація музеїв України. Основні напрями роботи музеїв. Фондова робота. Експозиційна діяльність. Комерційна та фандрайзингова діяльність. Нові інформаційні технології музейної справи. Ринкові засади музейного менеджменту й маркетингу. Суть та завдання музейного менеджменту. Організація ефективного музейного маркетингу. Налагодження PR-комунікацій між музеєм та суспільством. Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами. Географічно-туристична пам'яткознавча характеристика визначних музеїв України...

АПАТИЯ

- термин античной этики, означающий бесстрастие как отсутствие аффекта или невосприимчивость к нему (функциональный аналог - "безмятежность", атараксия). Первоначальное значение апатии - неаффицируемость в широком смысле (Arist. De an. 429 а 29; Phys. 217 b 26 cf. Plat. Phileb. 33 de; Phaedr. 250 с). Этическое понятие апатии, восходящее к Платону (Phileb. 21 е; 33 b), начало оформляться у киников (Антисфен - Diog. L. VI 2; 15) и в Мегарской школе (Стильпон - Sen. Ep. 9,1); упоминается Аристотелем (Eth. Nie. 1104 b 24; Eth. Eud. 1222 a 3 cf. II An. 97 b 23). Особое значение апатия приобрела в этике стоицизма, где понималась как существенное свойство добродетельного состояния (мудрости), изоморфного конечной цели. Но если мегарики (и, вероятно, скептики - Diog. L. IX 108) трактовали апатию как почти полное "бесчувствие" (ср. Крантор у Cic. Tusc. Ill 12; Ps.-Plat. Def. 413 а), то стойки - как позитивную способность преодолевать аффекты (прежде всего четыре главные "страсти": печаль, страх, вожделение и наслаждение), возникающие в результате ошибочной оценки "внешних" вещей. У Хрисчппа понятие апатии приобрело особый интеллекгуалистический оттенок: "несогласие" на аффект есть проявление общей "невосприимчивости" разумного начала к ошибочным суждениям, верного понимания "природы" и мировой необходимости, т. е. устойчивого интеллектуально-нравственного состояния, позволяющего быть выше превратностей (Epict. Diss. 4,27; Diog. L. VII 110 sq.; SVF III 378 sq.); вместе с тем, апатия имеет эмоциональный эквивалент в т. н. "благих (т. е. разумных) душевных состояниях" ( - Diog. L. VII 116). В Средней Стое апатия временно сблизилась с перипатетической метриопатией (Panaet. frg. 111). У поздних стоиков - Сенеки (трактат De tranquillitate animi), Эпиктета (Diss. I 4,3; III 15,12; 26,13) и Марка Аврелия (XI 18 cf. I 9) апатия выступает (иногда наряду с атараксией) преимущественно в традиционном значении (с некоторой акцептацией волевого момента) как умение властвовать над собой. Через Филона Александрийского (Leg. alleg. II 101; III 129; De plant. 98) термин апатия усваивается раннехристианской этикой и используется для характеристики святости (Clem. Alex. Strom. IV 7,55,4; VI 9,74,1; VII 2,10,7). У Плотина апатия вновь приобретает неэтическое значение (неаффицируемость умопостигаемого - Епп. III 6,6; V 8,3; 9,4; VI 5,3). В Новое время этическое понятие апатии используется Спинозой (Ч. 4, 5 "Этики"), а затем - Кантом ("Антропология" § 73 - 75; "Метафизика нравов", ч. II, введение, § 16 - 17).