Веб-бібліотека - головна сторінка


Голуб Н.Б. та ін. Технологія сучасного уроку рідної мови:

Заняття №1. Заняття №2. Заняття №3. Заняття №4. Заняття №5. Заняття №6. Заняття №7. Заняття №8. Заняття №9. Заняття №10. Заняття №11. Заняття №12. Заняття №13. Заняття №14. Заняття №15. Заключне слово...

Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Основи музеєзнавства. Музейні установи в системі освіти, культури і туризму. Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки. Історія розвитку музейної справи в Україні. Класифікація музеїв України. Основні напрями роботи музеїв. Фондова робота. Експозиційна діяльність. Комерційна та фандрайзингова діяльність. Нові інформаційні технології музейної справи. Ринкові засади музейного менеджменту й маркетингу. Суть та завдання музейного менеджменту. Організація ефективного музейного маркетингу. Налагодження PR-комунікацій між музеєм та суспільством. Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами. Географічно-туристична пам'яткознавча характеристика визначних музеїв України...
Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Теоретические основы документоведения. Понятие о документе. Сущность понятия «документ». Генезис и развитие понятия «документ». Документ как система. Характеристика документа как системного объекта. Свойства документа. Признаки документа. Функции документа. Информационная составляющая документа. Материальная (физическая) составляющая документа. Материальная основа документа. Форма материального носителя информации. Структура документа. Общая характеристика структуры. Внутренняя структура документа. Внешняя структура документа. Реквизиты документа. Методы и способы документирования. Общие положения. Кодирование информации. Понятие о языках. Знаковый метод фиксирования информации. Понятие о знаках. Классификация знаков...
Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Поняття літературної мови. Мовна норма. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль - мова ділових паперів. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. З історії документів в Україні. Критерії класифікації документів. Реквізит - елемент документа. Текст як реквізит документа. Оформлення сторінки. Рубрикація тексту. Оформлення титульної сторінки. Правила оформлення заголовків і підзаголовків. Прийоми виділення окремих частин тексту. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту. Виноски до тексту та правила їх оформлення. Бібліографія. Написання цифр та символів у ділових паперах. Вимоги до мови ділових паперів. Документи різних видів: вимоги до оформлення. Документи щодо особового складу...
Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Вступ до юридичної психології. Юридична психологія як наука. Предмет юридичної психології. Система юридичної психології. Зв'язок юридичної психології з іншими науками. Методи юридичної психології. Пізнавальна функція методів юридичної психології. Система методів юридичної психології. Використання методу тестування в юридичній практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Історія юридичної психології. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток і становлення юридичної психології. Природничонаукові основи юридичної психології. Психологічний аналіз діяльності людини. Емоційно-вольові процеси і стани...
М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Система понять і категорій психології. Психологія як наука. Становлення психології. Етапи історичного поступу психології. Міфологічний етап. Філософський етап. Науковий етап. Формування засад наукової психології. Напрямки психології у XX ст. Психологія у пошуках свого предмета. Психологія як система знань. Психологія серед інших наук. Методологічні принципи психології. Методи психологічного дослідження. Основна проблема психології. Мозок і психіка. Буття і свідомість. Людина і світ. Розвиток психіки. Психіка у філогенезі та історіогенезі. Типи і форми поведінки організмів. Стадії розвитку психіки. Виникнення первісної свідомості. Онтогенез психіки. Психічний розвиток на рівні організму. Психічний розвиток на рівні індивіда...
Москаленко, Л. В. та ін. Масова комунікація: Концепції масової комунікації. Світовий інформаційний простір і демократичне суспільство. Проблеми становлення інформаційного суспільства. Ера інформації і гуманістична парадигма трансформації сучасного соціального знання. Соціологічні теорії розвитку мас медіа. Масова комунікація і суспільство. Соціальне функціонування журналістики. ЗМІ у соцієнтальних системах суспільства. Журналістика і духовність суспільства. ЗМІ і національна ідея. Результативність масово-інформаційної діяльності. Свобода преси: теорія і практика. Правові основи функціонування мас медіа. Законодавче поле діяльності українських мас медіа. Громадський контроль за діяльністю засобів масової комунікації. Самоконтроль у ЗМІ...

АНТРОПОМОРФИЗМ

- наделение природных вещей и предметов деятельности людей человеческими чертами, придание им человеческого облика. А. обычно связывают с мифологией и религией, с присущими им образами и представлениями. В плане социально-философском первостепенным становится вопрос о социальных (человеческих) качествах предметов, создаваемых людьми. С ним тесно связан вопрос о проекции на природные системы форм и структур человеческой деятельности. В этом плане практически и теоретически значимыми оказываются выяснение степени и характера воплощенности человеческих качеств в природном материале, соответствие или несоответствие форм человеческой деятельности формам бытия природных объектов и систем.
Классическая наука практически поставила вопрос о преодолении антропоморфных представлений в описании и объяснении природы. Стандарты научной объективности базировались на экспериментальных и теоретических процедурах, минимизировавших или - как казалось - исключающих антропоморфизацию научных данных. Создавалась методология для описания вещей такими, каковы они есть сами по себе, "на самом деле". Недостатки становящейся общественной науки (с середины XIX в. и вплоть до 70-х гг. XX в.) связывались с их неустранимым А., с тем, что люди строили модели взаимодействия людей и не могли реализовать эти модели в логике вещей, свойственной естествознанию.
В позитивизме А. преодолевался вместе с метафизикой как способ организации человеческих представлений, не укладывающихся в формы четко фиксируемого и проверяемого опыта. В догматическом марксизме А. "оттеснялся" в историческое прошлое как архаическое сознание, связанное с мифологией и религией, сохраняющее свое значение лишь в сфере искусства и народных традиций.
Однако кризис классической науки, наметившийся в начале XX столетия (и осмысленный лишь в конце его), показал: проблема А. много сложнее, чем это представлялось ранее. В частности, выяснилось, что кризис классической науки - это прежде всего преодоление границ человеческих восприятий, представлений, понятий, с помощью которых определялась природа, фиксировалась реальность, характеризовалось бытие. Иными словами, наука в своем объективном определении действительности пользовалась средствами, "накладывающими человеческое измерение", человеческие формы видения, понимания, взаимодействия на объекты природы, на проявления бытия. Имела место антропоморфизация не прямая, а опосредованная, когда на природу накладывалась не конкретная человеческая форма, а форма абстрактно-социальная, не межиндивидная связь людей, а выраженная косвенным образом - в инструментах деятельности и средствах ее соизмерения - форма разделения и кооперирования человеческих усилий. Более того, в этом контексте обнаруживался и прямой А. научных понятий и терминов - "сила", "небесное тело", "притяжение", "отталкивание", - до поры не обнаруженный, не "услышанный", не узнанный ни методологами, ни самими учеными.
А. перестает быть некогда пройденным этапом в эволюции человеческого сознания. Он обнаруживает особенности сложной научно-методологической и социально-философской проблемы. Возникает вопрос: формы какого человека закрепляются в характеристиках "внечеловеческого" и нечеловеческого мира? Рассмотренная выше ситуация кризиса классической науки указывает на то, что возможны и реализуются в деятельности людей разные типы А. Во всяком случае можно говорить об антропоморфизмах, проецирующих на природу: а) формы телесной жизни человека; б) формы совместной и разделенной деятельности людей, опредмечиваемые, например, в машинах и технических системах; в) формы самореализации и соизменения различных социальных субъектов (от индивидов - до обществ). Благодаря этому, можно обнаружить антропоморфные мотивы в новейших тенденциях практики и науки, ориентированных на самоорганизацию, самоизменение, саморазвитие природных систем. Внимание к их самобытности выражает не только новое понимание объективности, но и новую доминанту человеческой деятельности, новую стилистику человеческих взаимодействий. Человек перестает быть мерой всех вещей и находит ресурсы своего бытия в изменении выработанных форм. Это, судя по всему, не означает преодоления А., - так выявляется установка на радикальное изменение режима использования человеческих форм, на осознание различия между человеческими и внечеловеческими формами бытия.
В предшествовавшей истории человеческого познания сосуществовали - иногда сплетались, иногда противопоставлялись - два разных типа А.: А., отождествлявший человеческую и природную формы, и А., четко разделявший форму освоения бытия и форму его своеобразного осуществления. Первый отождествлял человеческие представления и способы бытия объектов, моделировал действительность по образу и подобию человеческому. Второй стремился держать дистанцию между схемами человеческой деятельности (ее моделями) и природой: результат достигался, как правило, за счет жертвы качества как на "стороне" человека, так и на "стороне" природы. Классическая наука как раз и базировалась на оперировании абстрактными схемами человеческой деятельности и абстрактными объектами. Само понятие А. определялось именно в контексте такого понимания, связанных с ним противопоставлений, ограничений и возможностей. В настоящее время формируется тип мышления и познания, в котором соответствие человеческих и нечеловеческих (природных, скажем) форм достигается за счет их различения и взаимной конкретизации. Происходит своего рода деонтологизация человеческих моделей бытия, когда находится достаточно определенная сфера взаимодействий, в которой модель, т. е. человеческая форма ("антропоформа") выступает незаместимым инструментом продуктивных взаимодействий. (См. "Деятельность", "Отчуждение", "Вещи".)
В. Е. Кемеров