Веб-бібліотека - головна сторінка


Роменець В. А. Історія психології:

Алгебра і гармонія світової душі. Предмет і методологічні основи історії психології. Історичне формування предмета психології. Методологічні основи і становлення логічного осередку історії психології. Старовинна легенда як історико-психологічний феномен. Загальний поділ історії психології. Ситуативне визначення вчинку. Стародавній світ і Середні віки. Мотиваційне визначення вчинку - від Ренесансу до Просвітництва. Дійове визначення вчинку - від виникнення марксизму до сучасності. Ситуативне визначення вчинку в історії психології. СИТУАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ: Міфологічна і народна психологія. Психологічна природа анімізму. Виникнення і суть анімізму. Метемпсихоз і метаморфоза. Тотемістичне тлумачення психічної діяльності живих істот...

Фіцула М.М. Педагогіка: Загальні засади педагогіки. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток. Предмет і основні категорії педагогіки. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрями, течії зарубіжної педагогіки. Логіка і методика педагогічних досліджень. Наукові дослідження - шлях до розв'язання проблем педагогіки. Методологія педагогіки. Методи науково-педагогічного дослідження. Етапи педагогічного дослідження. Розвиток, виховання і формування особистості. Процес розвитку і формування особистості. Спадковість і розвиток. Вплив середовища на розвиток і формування особистості. Розвиток і виховання. Діяльність як чинник розвитку особистості. Зарубіжні теорії розвитку особистості...
Іванов В.Ф. Техніка оформлення газети: Принципи й завдання художньо-технічного оформлення газети. Оформлення газети - важлива частина роботи над номером. (Історія оформлення періодичних видань. Загальні риси та ознаки оформлення газет. Визначення, завдання і функції оформлення періодичних видань. Обличчя видання. Головні складові газетної форми. Постійні елементи газети. Заголовна частина газети. Розділові засоби. Службові деталі. Розмірні елементи газети. Формат газети. Обсяг газети. Формат смуги. Кількість і формат текстових колонок. Композиція газети. Композиційно-графічне моделювання. Властивості композиції. Засоби композиції. Конструктивні особливості композиції полоси. Особливості композиції номера газети. Композиційно-графічна модель видання...
Левчук Л. Т. Естетика: Предмет естетики: історія і теорія проблеми. Предмет естетики: проблема термінології. Предмет естетики: становлення проблематики науки. Естетика як самостійна наука. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків. Естетична діяльність та її форми. Творчий потенціал людської праці. Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності. З. Природа в структурі естетичної діяльності. Естетична діяльність і мистецтво. Структура естетичної свідомості. Естетичне почуття. Естетичний смак. Естетичний ідеал. Естетичні погляди і теорії. Основні естетичні категорії. Категорії "гармонія" і "міра". Категорії "прекрасне" і "потворне". Категорії "піднесене", "героїчне", "низьке"...
Комова М.В. Складання ділових документів: Стилі сучасної української мови. Мовна норма. Загальна характеристика функціональних стилів. Науковий стиль. Офіційно-діловий стиль. Жанроструктурні різновиди офіційно-ділового стилю. Специфіка мовних засобів офіційно-ділового стилю. Публіцистичний стиль. Художній стиль. Розмовний стиль. Лексичні засоби стилістики ділових та інформаційних документів. Основні типи лексики за формою Вживання в системі функціональних систем. Стилістичні опозиції в лексичній системі мови. Сполучуваність слова. Багатозначність. Тропи. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми. Іншомовні слова. Неологізми. Застарілалексика. Діалектизми. Жаргонізми. Тірофесіоналізми. Терміни. Морфологічні засоби стилістики ділових та інформаційних документів...
Макеєва С. Структурні виміри сучасного суспільства: Глобалізація: сучасні теорії, ідеологія і практика. Громадянське суспільство: теорія, інститути та моделі розвитку. Етнічна структура українського суспільства. Паблик рілейшнз як соціальний інститут. Дилема "природа - суспільство" в екологічній соціології. Територіальна структура: місто і село. Моніторинг соціальних змін в українському суспільстві. Соціальна мобільність у стратифікованому просторі. Середній клас у соціальній структурі українського суспільства. Тендер і стратифікація. Тендер та інститут сім'ї. Сучасні міграційні процеси. Структура соціально-економічної поведінки населення України. Бідність в локальній та глобальній перспективах...
Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Загальні засади національної макроекономіки. Методологія національної макроекономіки. Сутність національної макроекономіки. Питання національної макроекономіки в Конституції України. Національно-економічне мислення. Показники національної макроекономіки. Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки. Національні продуктивні сили. Теорія формування і розміщення продуктивних сил. Сутність продуктивних сил. Економічні закони і розміщення продуктивних сил. Економічне районування і територіальна структура господарства. Методологія економічного районування. Методи аналізу територіальної організації економічної системи...

АНТИНОМИЗМ

- принцип и метод философского познания и (или) изложения полученных выводов, основанный на широком использовании парадоксов, противоречий между одинаково доказуемыми суждениями. Метод антиномий (греч. antinomia - противоречие в законе) применяли, например, В. С. Соловьев, П. А. Флоренский, С. Н. Булгаков, Н. О. Лосский и ряд других известных русских философов; одной из характерных особенностей русской религиозной философии является ее антиномический метод.
Внешне А. схож с диалектическим методом, поскольку предполагает сталкивание и взаимоотражение противоположностей; однако по своей сути он во многом отличается от западной диалектики. Предмет антиномического исследования - бесконечное целое, в котором как-то опосредованы полярные противоположности. Чтобы совместить полюса такого целого друг с другом и определить меру их тождества и их взаимопереход, нужно постигнуть это бесконечное. Однако рациональное мышление обычно способно оперировать только понятием потенциальной бесконечности, в лучшем случае раскрывая это понятие как переход из одного конечного (качества) в другое конечное и т. д. Наглядная модель потенциальной бесконечности - шаг наружу из круга, описанного вокруг нас; другая ее модель - "дурная бесконечность" натурального ряда чисел. Актуальная бесконечность не поддается рационально-логической реконструкции, на чем настаивают, например, математики-интуиционисты.
Можно ли (а если можно, то на каком основании) логически непротиворечиво отождествить между собой полюса целого, между которыми лежит актуально-бесконечный ряд посредников, промежуточных звеньев? Сторонники так называемой "диалектической" логики уверяют, будто схватывание тождества полярных противоположностей доступно научному и философскому разуму, когда разум научается правилам и законам рациональной диалектики. Отмежевываясь от диалектической логики, антиномисты не желают прятаться за уверениями, будто им понятна и ими постигнута суть бесконечного взаимоперехода полюсов единого целого. Они всего лишь констатируют, что, в силу равной обоснованности опытом и логикой, все стороны антиномии (апории, дилеммы, диалектического противоречия) должны быть оценены как относительно истинные и проблемно - в оговариваемых пределах - отождествлены друг с другом.
А. ограничивает притязания и сферу применимости логического мышления, диалектической логики и рациональносистемного анализа. Мир - это не только бездна "систем", Но также и бездна "антисистем", если под "системой" понимать совокупность рационально структурированных элементов. Мир целостен, конкретен, а потому он металогичен, сверхсистемен. Металогичное - предмет интуиции, но не рационального дискурса. А. противостоит, с одной стороны, эклектике, а с другой - рационалистическому систематизму. Тривиальный эклектицизм сополагает альтернативные принципы (например, парные категории) чисто механически и без рассуждений об опосредованности полюсов целого промежуточными звеньями. Напротив, А., отсекая надуманные альтернативы и отбирая равнореальные контрадикторные утверждения о целом, признает, что конъюнкция последних правомерна при условии их опосредования неким бесконечным содержанием, пока не доступным нашему разуму.
С другой стороны, А. противоположен рационалистической софистике, карикатурно изображающей бесконечно запутанный и металогический клубок бытия в виде непротиворечивых типологизаций и систем понятий. В этом смысле А. софийно соборен, но не софистичен - в отличие от диалектической логики, которая заранее невесть откуда "знает", что реалии, обозначаемые парными категориями, суть подлинные полюсы одного и того же целого (всякого целого), а потому эти полюсы, мол, логично отождествлять в одном и том же отношении. А. более осторожен - он отправляется от предположения, что парные категории выражают разные опыты, разные факты и разные мироотношения, однако, в силу равновеликости этих опытов, ни одному из них нельзя отдать явного предпочтения и невозможно игнорировать ни один из этих опытов.
А. - противоядие от категоричного отрицания того, что рождено опытом инакомыслящих и чужими культурами. Он признает одинаковую правомерность как рационализма, так и сенсуализма, догматизма и антидогматизма, конкретизма и систем-анализа и т. д. Однако А. признает их лишь как частичные истины, требуя непременно оговаривать их границы и условия опровержимости. Например, если невозможно убедительно опровергнуть ни идею Троицы в христианстве, ни мусульманское кредо Единого Бога, то лучше признать относительными и равновеликими обе эти истины, нежели только одну из них объявить подлинным знанием или обе отвергнуть.
Учет всех равновеликих и дополняющих друг друга опытов помогает антиномисту сосредоточиваться на неведомом бесконечном посреднике между этими опытами и одновременно относиться к этому посреднику и катафатическим способом, и апофатически.
И. Кант констатировал антиномии рассудка, благодаря которым рассудок неизбежно запутывается в собственные сети. В русской философии проблема антиномизма в мышлении наиболее остро поставлена П. А. Флоренским в его книге "Столп и утверждение истины". Подробное обсуждение этого вопроса содержится в книге "Свет невечерний" С. Н. Булгакова. Ныне в России в связи с критикой марксистской диалектики и рационалистического системного анализа интерес к А. возрождается и "антиномистов" становится все больше.
Д. В. Пивоваров