Веб-бібліотека - головна сторінка


Возняк М. С. Історія української літератури. Кн. 2:

На руїнах українського національного життя. На чужу службу. Занапащення українського православ'я. Від одної богослужебної до одної літературної мови. Шкільна справа. Мандрівні дяки. Чернець-мандрівець Климентій і його вірші. Чверть століття у мандрівках. Перемога релігійної унії в Західній Україні. Йосип Шумлянський. Поет шляхтич-хлопоман кінця XVII ст. Українські елементи у польському письменстві. Українська світська пісня в польських виданнях. Українська пісня в московських виданнях. Той, що його світ ловив, та не спіймав. Твори Грицька Сковороди. Філософія Сковороди. Іскри вогню в попелищі Східної України. Унія як національний чинник у Західній Україні. На узбіччі. В обороні красної літератури...

Мозгова Н. Г. Логіка: Предмет логіки. Загальна характеристика поняття. Логічні операції з поняттями. Просте судження. Логічні відношення між категоричними судженнями. Основні закони логіки. Складне судження. Безпосередній дедуктивний умовивід. Простий категоричний силогізм. Виводи логіки висловлювань. Індуктивний умовивід. Доведення та спростування...
Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Сутність соціальної політики і основні напрямки її здійснення. Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики. Мета і завдання соціальної політики. Умови реалізації соціальної політики. Суб'єкти соціальної політики. Людина як суб'єкт соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики. Громадські організації як суб'єкти соціальної політики. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики. Принципи реалізації соціальної політики. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики...
Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика: Порівняльні підходи у соціальній політиці. сучасні соціальні проблеми у світі. Розуміння соціальних проблем. Оцінювання соціальних проблем. Загальній погляд на міжнародний контекст. Національні моделі соціальної політики. Класифікації моделей соціальної політики. Зміни в моделях соціальної політики. Фахові тенденції у соціальній політиці. Глобальна соціальна політика. Соціальна політика у великобританії. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники. Політична система та ідеологічні погляди на соціальну політику. Адміністрування соціальної політики. Соціальні програми. Соціальна політика у німеччині. Загальні відомості про країну. Основні соціальні показники...
Терехова С. I. Вступ до перекладознавства: Визначення і зміст поняття "переклад". Переклад як вид людської діяльності. Переклад як процес людської діяльності. Переклад як результат творчості перекладача. Переклад як умовна назва наукової дисципліни. Завдання курсу. Основні проблеми сучасного перекладознавства. Значення перекладу в сучасному житті. Зв'язок перекладу з іншими сферами діяльності людини. Суспільно-політичне значення перекладу. Національно-культурне значення перекладу. Роль перекладу в науково-технічному прогресі. Загальнонаукове значення перекладу. Переклад і інші наукові галузі. Значення перекладу для розвитку бізнесу та економіки. Переклад і збагачення мови та літератури. Переклад і філософія. Переклад і історія...
Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Специфіка науково-дослідницької діяльності. Наука як сфера людської діяльності. Поняття про науку. Наукова комунікація. Наукова школа. Науково-дослідницька діяльність студентів. Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів. Докторантура. Аспірантура. Здобувачі наукового ступеня, які працюють над дисертаціями поза докторантурою або аспірантурою. Психологія і технологія наукової творчості. Організація творчої діяльності. Психологія наукової творчості. Робочий день науковця. Робоче місце науковця. Оргтехніка, технічні засоби наукової діяльності. Ділове спілкування. Ділове листування. Ділова розмова по телефону. Особистий архів (бібліотека) здобувача...
Карпіловська С.Я. та ін. Основи професіографії: Теоретичні основи професіографії. Професіографія та її місце в системі професійної орієнтації населення. Класифікація професій. Методичні основи професіографії. Методи професіографії. Опитувальні листи для виявлення професійно важливих якостей спеціалістів. Професії типу "людина - людина". Загальна характеристика типу професій. Професіограма контролеракасира. Професіограма медсестри широкого профілю. Професіограма вихователя дитячого садка. Професії типу "людина - техніка". Загальна характеристика типу професій. Професіограма наладчика. Професіограма водія (на матеріалі дослідження праці водія міського транспорту). Професіограма токаря...
Філософія / За ред. І.Ф. Надольного: Філософія буття і пізнання. Вступ до філософії та основні етапи її історичного розвитку. Філософія. Специфіка філософського осмислення дійсності. Світогляд як духовно-практичний феномен. Філософія, її предмет та функції. Роль філософії у житті суспільства. Історичний розвиток світової філософії. Філософія Стародавньої Індії. Філософія Стародавнього Китаю. Філософія стародавніх Греції і Риму. Середньовічна філософія. Філософія епохи Відродження. Філософія Нового часу. Проблема субстанції у філософії XVII ст. Філософія просвітництва XVIII ст. Німецька класична філософія. Марксистська філософія. Сучасна світова філософія. Некласична філософія кінця XIX - початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм. Екзистенціальна філософія...
Багров М. В. та ін. Землезнавство: Історія й методологія сучасного землезнавства. Історія формування уявлень про землю і всесвіт. Від натурфілософії до сучасної науки: уявлення людства про Всесвіт і Землю. Уявлення про будову Землі. Земна поверхня як географічне середовище людства. Спадщина видатних європейських землезнавців. Землезнавство найновішого часу. Основні поняття сучасного землезнавства. Методологія сучасного землезнавства. Джерела інформації в землезнавстві. Парадигми землезнавства. Методологічні засади землезнавства. Засоби подання інформації в землезнавстві. Методи землезнавства. Загальні природничі й організаційні закони в географічній оболонці. Механічна взаємодія в планетарних фізико-географічних процесах. Ізостазія в геосферах...
Пазенок B.C., Федорченко В.К. Філософія туризму: Філософія туризму. Осмислення феномена туризму в європейській історико-філософській традиції. Гуманістична функція туризму. Антропологія туризму. Етика туризму. Соціо-інтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти). Туризм у контексті міжетнічних та кроскультурних відносин. Туристська діяльність як чинник глобальної синергії культур. Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур. Соціологія туризму. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні. Туризм і політологія. Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі. Необхідність туризмології. Філософія туризмології...
Голуб Н.Б. та ін. Технологія сучасного уроку рідної мови: Заняття №1. Заняття №2. Заняття №3. Заняття №4. Заняття №5. Заняття №6. Заняття №7. Заняття №8. Заняття №9. Заняття №10. Заняття №11. Заняття №12. Заняття №13. Заняття №14. Заняття №15. Заключне слово...

Родченко В.В., Новак В.О. Менеджмент:

Функції та структури управління. Планування як функція управління. Організація як функція управління. Мотивація як функція управління. Контроль як функція управління. Конкретні функції управління. Структури управління організаціями. Методи управління. Загальне поняття та сутність методів управління. Методи управління організацією. Система методів управління, їх склад та особливості. Економічні методи управління. Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління. Соціальні та психологічні методи управління. Правові методи управління. Управлінські рішення. Управлінські рішення в діяльності керівника. Методи обґрунтування управлінських рішень. Стиль управління...

АБРАМ ТЕРЦ

- псевдоним и литературная маска русского писателя, ученого-гуманитария, мыслителя Синявского Андрея Донатовича (1925 - 1997). Творческую и научно-педагогическую деятельность А.Т. начинает в годы "оттепели" в Москве, своей важнейшей задачей считает реабилитацию культуры Серебряного века, подключение к оборванной модернистско-авангардистской традиции современной русской литературы, борьбу за свободу искусства. Оппозиционные настроения А.Т. получают преломление в его художественных произведениях ("Суд идет", 1956 - изд. в 1959; "Пхенц", 1957; "Любимов", 1963 и др.) и статье "Что такое социалистический реализм?" (1956), нелегально переправленных за границу и изданных во Франции. В 1966 А.Т. арестован, помещен в Лефортовскую тюрьму, по обвинению в антисоветской агитации и пропаганде осужден на семь лет лагерей и пять лет поражения в правах. В 1966 - 1968 в Дубровлаге (Мордовия) пишет книгу "Прогулки с Пушкиным", рассматривавшуюся как "завещание в предсмертной ситуации", под видом писем к жене переправленную на волю, окончательно оформленную после освобождения в 1971. Разрушая границы между наукой и искусством, создает русскую модификацию паралитературы. В 1973 эмигрирует во Францию. Становится профессором Сорбонны; воспринимается как неформальный лидер либерального крыла третьей волны русской эмиграции. Творчество А.Т. развивается в двух основных руслах: продолжая линию "Прогулок с Пушкиным", он трансформирует литературоведение и философию в паралитературу ("В тени Гоголя", 1973 - изд. в 1975; "Концентрат парадокса - "Опавшие листья" В.В.Розанова", 1982 и др.), параллельно создает художественные произведения в духе литературного барокко ("Крошка Цорес", 1979; "Золотой шнурок", 1987 и др.). ‘Стремится к раскрепощению литературной критики, сближая ее с эссеистикой ("Литературный процесс в России", 1974; "Диссидентство как личный опыт", 1989 и др.), и в то же время не чуждается академизма ("Иван-дурак. Очерк русской народной веры", 1991 и др.). В 1991 удостоен звания почетного доктора Оксфордского университета. Творческие новации А.Т. наталкиваются на эстетический консерватизм приверженцев учительско-тенденциозной литературы. Особенно много споров вызывает главная книга писателя - "Прогулки с Пушкиным", воспринимающаяся сегодня как манифест зарождавшегося русского постмодернизма. Сам автор постмодернистской терминологией еще не пользуется, но развиваемые им идеи эквивалентны представлениям постнеклассической философии. А.Т. выступает в "Прогулках..." одновременно как теоретик и один из зачинателей новой русской литературы. Книга создается посредством деконструкции культурного интертекста, с которым творческая мысль писателя образует ризому (на границах лирической прозы, метафорической эссеистики, литературоведения, культурологии). Используется авторская маска "нарушителя закона" А.Т. Писатель вступает в схватку с Трансцендентальным Означаемым, роль которого попеременно исполняли религия, мораль, идеология, стремится вырвать из жестких оков линейного детерминизма русскую литературу (а с нею - и русскую мысль), отвоевать для нее свободу. Любой из используемых им знаков-симулякров благодаря феномену скольжения означающего отсылает ко всему миру-тексту, выступающему, таким образом, в качестве означаемого, а оно - множественно в степени стремления к бесконечности. Обращение к авторской маске "литературного бандита" служит развенчанию культа Писателя - "Владыки Истины". Для обозначения специфики литературы, идущей на смену литературе ангажированной, тенденциозной, А.Т. воскрешает понятие "чистое искусство", но переосмысляет его, дополняет новыми значениями. Точкой отсчета и материалом для размышлений и языковых игр становится у автора "Прогулок..." творчество Пушкина, расцениваемое именно как чистое искусство и высший тип художественного творчества. А.Т. осуществляет переоценку эстетических ценностей, подвергает деканонизации образ Пушкина-Памятника, утвердившийся в официальной культуре и - благодаря ей - в массовом сознании, путем соотнесения с ним комического имиджа Пушкина-Петрушки, созданного в анекдотах и байках о нем. Отталкиваясь от анекдота, позволяющего преодолеть мертвящие догмы канона, писатель идет дальше - к игре со всей совокупностью написанных Пушкиным текстов, рассматриваемых как единый текст, все "микроэлементы" которого связаны между собой и с культурным интертекстом нелинейными связями, трансформирует этот общий текст в ризому, подвергает не только литературоведческой, но и культурологической и психоаналитической интерпретации. Обобщить такой огромный объем материала ему позволяет эстетика симулякров. Научные методы мышления А.Т. соединяет с художественными, пользуется метафорическим языком, разнообразными литературными приемами, включая пастиш. Олитературивание литературоведения, балансирование между научным исследованием, метафорической эссеистикой и лирической прозой позволяет преодолеть рационалистическую однозначность научного дискурса, использовать многозначные образные характеристики творчества и личности Пушкина. К тому же А.Т. часто подшучивает над собой, что лишает его суждения значения догмы. У автора "Прогулок..." "двоятся определения, нет окончательных оценок, все подвижно, диалектично" (И.Роднянская). А.Т. явно наделен паралогическим типом мышления, основанным на "полярности", включающим в себя противоречия, бинарные оппозиции, демонстрирующим логику алинейного игрового "сверх-колебания" (Деррида). Благодаря этому ему удается дать адекват динамической самоорганизующейся множественности единого, чем предстает на страницах книги пушкинское наследие. А.Т. постоянно подчеркивает стремление Пушкина ускользнуть от тяжеловесных заданий, навязываемых ему со всех сторон, "от глаз начальства, от дидактической традиции семнадцатого века" в чистое искусство, жестко не детерминированное Трансцендентальным Означаемым, делающее поэта свободным в постижении жизни. Русский гений наделен у него способностью вбирать в себя все и смотреть на мир сразу со всех сторон, сверху и снизу. Это дает ему возможность уловить невероятную сложность бытия, включающего в себя и непримиримое, отразить его диалектику, многозначность, вариативность, позволяет максимально приблизиться к веществу самой жизни. Чистое искусство в интерпретации А.Т. оказывается синонимом действительно свободного (не только от цензуры, социального заказа, давления традиции, но и от тоталитаризма мышления, пребывающего во власти Трансцендентального Означаемого, и тоталитаризма языка) - деонтологизированного, самоценного искусства, способного к нелинейному, многомерному, процессуальному, бесконечно разветвляющемуся смыслопорождению и открывающего возможность подлинной новизны художественной мысли. Адетерминированность мышления творца чистого искусства внетекстовым референтом акцентирует у А.Т. понятие "пустота". "Чтобы написать что-нибудь стоящее, нужно быть абсолютно пустым", - подчеркивает А.Т. важную для него мысль в "Голосе из хора" (1973), где уподобляет писателя рыбаку, который непременно что-то выудит из чистого листа. "Пустота" А.Т. аналогична "пустоте" Фуко - это "нейтральное пространство" дискурса, наделенное кративным смыслообразующим потенциалом; в нем "все только рождается, и ничто еще не родилось" (В.Подорога). Именно такова у А.Т. "пустота" Пушкина: "То была пустота, чреватая катастрофами, сулящая приключения, учащая жить на фуфу, рискуя и в риске соревнуясь с бьющими как попало, в орла и в решку, разрядами, прозревая в их вспышках единственный, никем не предусмотренный шанс выйти в люди, встретиться лицом к лицу с неизвестностью...". "Пустота" - среда, в которой возникает событие (см. Событие, Событийность). А чистое искусство, согласно А.Т., - не доктрина, а именно событие: не поддающаяся контролю и принуждению сила непроизвольной творческой активности, свободного излияния в слово духа, который "веет, где хощет". Мысли настигают писателя "врасплох", их развитие имеет непредсказуемо-прихотливый характер, что соответствует самой природе художественного творчества - интуитивно-иррационального в своей основе, корнями уходящего в сферу бессознательного. Вслед за Ницше А.Т. реабилитирует дионисийское начало жизни и творчества и вместе с тем исповедует необходимость "сотрудничества" Диониса и Аполлона, разрушает бинарные оппозиции "сознательное - бессознательное", "рациональное - иррациональное", "гармоническое - хаотическое". Хаос не только не отделен у А.Т. от порядка - он является его предпосылкой. Писатель акцентирует творящий, порождающий потенциал хаоса, составляющий творческую подкладку аполлонизма. Дионисийство Пушкина, по А.Т., - оживший хаос коллективного бессознательного, взрыв ничем не ограниченной, неукротимой, первобытной энергии. "...Это в обычае Диониса - развязывать страсти, отворять стихии и повергать вакханта в экстаз, покуда исступление не перейдет в свое светлое производное, безумство не обратится в гармонию", - утверждает автор "Прогулок...". В культурологическом ключе интерпретируя "Медный всадник" Пушкина, А.Т. изображает примирение Диониса и Аполлона, равно необходимых друг другу. Служение Аполлону ("пребывание в духе Поэзии") истолковывается А.Т. в духе А.Шопенгауэра: как отрешение от внешнего мира (от которого бежит призванный Аполлоном) и от самого себя (гениальный поэт "себе не принадлежит, от себя не зависит, и даже пугает этим отсутствием личного элемента"), погружение в сферу чистого созерцания (прекрасного), в котором полностью растворяется художник, превращающийся в демиурга, творящий из хаоса космос. Никакому Трансцендентальному Означаемому здесь места нет. Творческий процесс (как его изображает А.Т.) подпадает под определение создания "порядка из хаоса" (И.Пригожин) и демонстрирует плодотворность такого подхода. "Спусковой крючок" (М.Можейко) производства события (= чистого искусства) у А.Т. - игра как свободная активность, имеющая цель в самой себе. (В.Непомнящий констатирует: "Автор играет в эту книгу, играет в Абрама Терца, играет в прогулки, играет в Пушкина".) Демонстрацию отношения к тексту как к удовольствию, игровой стихии, игру в текст, игру с текстом, игру с культурным интертекстом, игру с читателем, вовлечение его в чтение-сотворчество Р.Барт считает важнейшими качествами новой, деидеологизированной литературы. Сам тип игры, приверженцем которого является А.Т., эквивалентен чистой игре ("броску костей") Делеза. Это игра разветвляющегося случая - условие порождения множественности, создания пространства неограниченных возможностей. У Пушкина, по наблюдениям А.Т., случайность играет значительную роль. "Достаточно сослаться на его произведения, в которых нечаянный случай заглянуть в будущее повторяется с настойчивостью идеи фикс". В "Капитанской дочке" "все вертится на случае, на заячьем тулупчике", в "Пиковой даме" - на непредсказуемой случайности игры в карты. И пушкинское понимание жизни включает в себя категорию случайности ("Дар напрасный, дар случайный..."). В рецензии на "Историю русского народа" Н.Полевого Пушкин писал: "Ум человеческий, по простонародному выражению, не пророк, а угадчик. Он видит общий ход вещей и может выводить из оного глубокие предположения, часто оправданные временем, но невозможно ему предвидеть случая, мощного, мгновенного орудия провидения". Случайность - это то, чего могло бы не быть, но тем не менее произошло. Она подрывает власть Трансцендентального Означаемого, оспаривает линейный детерминизм (фатализм), в роли которого у Пушкина выступает рок. "Случай - вот пункт, ставящий эту идею в позицию безликой и зыбкой неопределенности...", - констатирует А.Т. Писатель показывает, что у Пушкина случайность выступает "не в своей разрушительной, но в конструктивной, формообразующей функции. ..", оппозиция "детерминизм - индетерминизм" разрушается. Включая случайность в процесс мировой динамики, Пушкин тем самым придавал ему вероятностный характер. "Случайность знаменовала свободу..." - неожиданные перспективы, непредсказуемые повороты судьбы, несла в себе, как в зародыше, плюралистическую множественность становления. А.Т. воссоздает в "Прогулках..." образ вероятностного мира как мира неограниченных возможностей: "... С воцарением свободы все стало возможным. Даль кишела переменами, и каждый предмет норовил встать на попа, грозя в ту же минуту повернуть мировое равновесие в ином, еще не изведанном человечеством направлении. [...] Скача на пуантах фатума по плитам международного форума, история, казалось, была готова... разыграть свои сцены сначала: все по-новому, все по-другому. [...] Все шаталось. Дух захватывало от непомерной гипотетичности бытия". В сущности, это образ постмодернистского мира, в котором чистая игра случайности открывает возможность бесконечно разветвляющегося смыслопорождения, продуцирует неограниченное число "принципиально непредсказуемых вариантов космизации хаотичной среды" (М. Можейко). Ратуя за чистое искусство, AT. тем самым выступал за дототалитаризацию мышления и языка, деидеологизацию сферы духовной жизни, отстаивал автономию художественного творчества, указывал путь к его деонтологизации, обретению способности к нелинейному, многомерному, процессуальному познанию становящегося мира. И.С. Скоропанова