Веб-бібліотека

Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності:

Вступ до психології судової діяльності. Поняття психології судової діяльності та її закономірності. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві. Розвиток наукових основ психології судової діяльності. Методи психології та можливості їх застосування у правозастосовчій практиці. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Психологія особистості в судовій діяльності. Поняття про особистість. Структура психічних властивостей та їх характеристика. Емоції і почуття. Психічні стани. Психологія судді. Поняття професіографії та професіограми. Професійна деформація та шляхи її усунення. Психологія потерпілого і свідка. Провокуюча поведінка...

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: Теоретичні основи психологічного консультування. Визначення психологічного консультування. Консультування як професія. Що таке консультування. Хто займається консультуванням. Де застосовується консультування. Список використаної й рекомендованої літератури. Консультування як психологічна допомога. Історичні корені психологічного консультування. Психологічне консультування. Відмінні риси психологічного консультування і психотерапії. Напрями психологічного консультування. Психоаналітичний напрям у консультуванні. Психоаналіз як теорія особистості. Структура особистості. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні. Інші психоаналітичні теорії...
Історія світової культури / За ред. В.М. Шейко: Культура первісної доби. Культура стародавнього єгипту. Культура дворіччя. культура стародавньої індії. Культура стародавньої греції. Культура стародавнього риму. Культура візантії. Культура стародавнього та середньовічного китаю. Культура середньовічного ісламського світу. Культура західнофропейського середньовіччя. Культура відродження. фропейська культура хvіі століття. Фропейська культура доби просвітництва. Культура XIX століття. Культура XX століття...
Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Поняття про наукову й аналітико-синтетичну обробку документів, її суть і види. Суть і значення наукової обробки документів. Поняття "згортання інформації". Види наукової (аналітико-синтетичної) обробки документів. Наукова обробка документів як сукупність процесів аналізу і синтезу. Використання наукової обробки документів. Бібліографічний опис документів. Поняття бібліографічного опису, його функції, вимоги до нього. Основні етапи розвитку теорії та практики бібліографічного опису. Розвиток книгоопису з давнини до XVIII ст. Розвиток книгоопису в XIX ст. Розвиток теорії та практики бібліографічного опису в XX ст. Теорія і практика бібліографічного опису в першій половині XX ст...
Предко О. I. Психологія релігії: Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія. Структура психології релігії та її методи. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки. Відношення «людина - Бог» в контексті пошуку передумов психологічного осягнення релігії. Креативно-антропологічні можливості осягнення відношення «людина - Бог» в процесі становлення святоотцівської думки. Особливості трансформації змісту ідеї «внутрішньої» людини у філософії Г. Сковороди. «Відчуття» як засіб дослідження релігії у філософії Ф. Шлейєрмахера. Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX - на початку XX ст. Тенденції розвитку американської психології релігії...
Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Соціальна робота як наукова і навчальна дисципліна. Сутність поняття "соціальна робота". Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи. Функції і принципи соціальної роботи. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна. Виникнення і розвиток теорії соціальної роботи. Передумови виникнення теорії соціальної роботи в Україні. Становлення соціальної роботи як науки в Україні. Розвиток вітчизняної теорії соціальної роботи. Сучасні теорії соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи. Людина як суб'єкт-об'єкт соціальної роботи. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи...
Макогон Ю.В., Яценко А.Б. Митна справа: Митна справа як важлива складова зовнішньоекономічної політики України. Система методів державного регулювання зовнішньої торгівлі. Вплив митного регулювання на економіку країни. Алгоритм оцінки ефективності використання митно-тарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Митна справа в Україні. Організація митної справи в Україні. Функції митної служби. Органи державного регулювання митною справою. Діяльність митних органів України на сучасному етапі. Контрольні питання:. Митний тариф як інструмент економічної політики держави. Зміст і функції митних тарифів. Структура Митного тарифу України. Види мита. Застосування ставок мита. Аналіз використання тарифних методів регулювання в Україні...
Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Порівняльна педагогіка як галузь наукових знань. Основні історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки. Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження. Провідні чинники розвитку освіти в сучасних умовах. Провідні контекстуальні чинники розвитку освіти в кінці XX - на початку XXI ст. Глобалізація як чинник впливу на розвиток освіти. Визначення глобалізації. Політичний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Економічний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Культурний аспект впливу глобалізації на розвиток освіти. Сучасний стан і перспективи розвитку освіти в провідних розвинених країнах та в Україні. Загальна характеристика суперечностей і перспектив розвитку освітніх систем у сучасному світі...
Муромцева Ю.І. Демографія: Демографія. Предмет і методи дослідження. Об'єкт і предмет демографії. Методологічні засади демографії. Міжпредметні зв'язки демографії. Джерела даних про населення і демографічні процеси. Переписи населення. Вибіркові обстеження населення. Поточний статистичний облік населення. Чисельність населення та його склад. Абсолютна чисельність населення. Середня (середньорічна) чисельність населення. Статево вікова структура населення. Шлюбно-сімейна структура населення. Динаміка чисельності та складу населення України. Смертність і тривалість життя населення. Епідеміологічний перехід. Показники рівнів і структури смертності. Динаміка смертності й очікуваної тривалості життя в Україні. Народжуваність і репродуктивна поведінка...
Буров Є. Комп'ютерні мережі: Протоколи комп'ютерних мереж. Історія розвитку та класифікація комп'ютерних мереж. Історія виникнення та техніко-економічні передумови появи комп'ютерних мереж. Різновиди комп'ютерних мереж. Класифікація комп'ютерних мереж. Стандартизація в комп'ютерних мережах. Архітектурні принципи побудови комп'ютерних мереж. Головні означення та поняття. Головні функції протоколу N-рівня. Стандарт 7498 ISO. Методи комутації. Середовища передавання даних. Середовища передавання у комп'ютерних мережах. Електромагнітне випромінювання та електромагнітна невразливість. Завади. Сигнали та коди комп'ютерних мереж. Структурна схема ланки передавання даних. Форми передавання даних у каналах KM. Синхронізація. Пристрій спряження...

А. Камю: Абсурдный человек

"Что представляет собой абсурдный человек?" - это главный вопрос, от обсуждения которого зависит решение других проблем философии Камю. Абсурдный человек, пишет Камю, "ничего не предпринимает ради вечности и не отрицает этого. Не то чтобы ему вообще была чужда ностальгия. Но он отдает предпочтение своему мужеству и своей способности суждения. Первое учит его вести не подлежащую обжалованию жизнь, довольствоваться тем, что есть; вторая дает ему представление о его пределах. Уверившись в конечности своей свободы, отсутствии будущности у его бунта и в бренности сознания, он готов продолжить свои деяния в том времени, которое ему отпущено жизнью. Здесь его поле, место его действий, освобожденное от любого суда, кроме его собственного. Более продолжительная жизнь не означает для него иной жизни".
Камю противопоставляет свой образ абсурдного человека традиционным и современным философско-антропологическим, моральным, религиозным конструкциям, представлениям о человеческой сущности. В философии и творчестве Камю заключена дерзкая претензия на то, что он сможет подойти к действительной сущности человека ближе, чем это удавалось другим исследователям. Тем не менее "абсурдный человек" - тоже специфическая философская конструкция. Ее создание в произведениях Камю - непрерывная полемика. Прежде всего она ведется против религиозного подхода к человеку, а также против учений, навязывающих человеку моральные нормы извне - согласно предписаниями общества, заповедям религии и т.д. "Абсурдный человек готов признать, что есть лишь одна мораль, которая не отделяет от бога: это навязанная ему свыше мораль. Но абсурдный человек живет как раз без этого бога. Что до других моральных учений (включая и морализм), то в них он видит только оправдания, тогда как ему самому не в чем оправдываться. Я исхожу здесь из принципа его невиновности".
Позицию абсурдного человека Камю очерчивает словами Ивана Карамазова: "Все позволено". Однако "абсурд не есть дозволение каких угодно действий". Слова Карамазова означают лишь то, что ничего не запрещено. Почему же? Согласно Камю, абсурдный человек не принимает традиционную концепцию, устанавливающую связь между причинами и следствиями поступков. И хотя ум абсурдного человека "готов к расплате", он делает это не потому, что чувствует за собой какую-либо вину или греховность, вменяемую всякому человеку христианством. Для него, абсурдного человека, "существует ответственность, но не существует вины". Формальные правила и поучения этики, расчеты научного ума теряют для абсурдного человека сущностный смысл. Поучительны лишь живые примеры, доносящие до нас дыхание человеческих жизней. "Мною выбраны только те герои, - пишет Камю, - которые ставили своей целью исчерпание жизни (или те, кого я считаю таковыми). Я не иду дальше этого. Я говорю о мире, в котором и мысли и жизни лишены будущего. За всем, что побуждает человека к труду и движению, стоит надежда. Так оказывается бесплодной единственная нелживая мысль. В абсурдном мире ценность понятия или жизни измеряется плодотворностью".
Герои, на примере которых Камю высвечивает понятие "абсурдный человек", - это Дон Жуан (и донжуанство), Актер (и актерство), Завоеватель, Писатель-творец. В конце главы об абсурдном человеке Камю замечает: "Приведенные выше образы не содержат моральных поучений и не влекут за собой суждений. Это наброски, в них намечен стиль жизни. Любовник, комедиант или авантюрист ведут абсурдную игру. Но на это способны, при желании, и девственник, и функционер, и президент республики. Достаточно знать и ничего от себя не скрывать... Я выбрал крайние случаи, когда абсурд наделяет поистине царской властью. Правда, это власть принципов, лишенных царства. Но их преимущество перед другими в том, что они знают об иллюзорности всех царств... Как бы то ни было, абсурдному рассуждению надо было вернуть всю Яркость красок. Воображение может добавить немало других его обличий - изгнанников, прикованных к своему времени; людей, которые, не зная слабости, умеют жить соразмерно вселенной без будущего. Этот абсурдный и безбожный мир населен утратившими надежду и ясно мыслящими людьми".
Мир абсурдного человека у Камю выписан жестко и сильно. Это человек, не верящий в бога, божий промысел и божью благодать. Он не верит в будущее, лишен надежд и иллюзий. "Чувство абсурдности поджидает нас на каждом углу". Причина в том, что мир природы и другой человек всегда содержат в себе нечто несводимое к нашему познанию, ускользающее от него. "Бывает, что привычные декорации рушатся. Подъем, трамвай, четыре часа в конторе или на заводе, обед, четыре часа работы, трамвай, ужин, сон; понедельник, вторник, среда, четверг, пятница, суббота, все в том же ритме - вот путь, по которому легко идти день за днем. Но однажды встает вопрос "зачем?" Все начинается с этой окрашенной недоумением скуки".
Скука выводит человека из колеи рутинной, монотонной жизни. Она толкает его к пониманию того, что приходится взваливать груз безотрадной жизни на свои собственные плечи. "Скука является результатом машинальной жизни, но она же приводит в движение сознание. Скука пробуждает его и провоцирует дальнейшее: либо бессознательное возвращение в привычную колею, либо окончательное пробуждение. А за пробуждением рано или поздно идут следствия: либо самоубийство, либо восстановление хода жизни". Скука становится чуть ли не действующим лицом и в художественных произведениях Камю. Она изображена так ярко, так мастерски, что путь от поистине "метафизической" скуки к самоубийству не кажется преувеличением. Писатель-философ вскрывает глубокую, с его точки зрения, экзистенциально неразрывную связь между "чуждостью" мира, его "первобытной враждебностью", между отчужденностью от нас других людей, утратой веры в бога и моральные ценности, между угрозой смерти, словим, между всей совокупностью абсурдных (именно для человека) обстоятельств жизни и "абсурдных чувств" - и мучительным желанием человека покончить с непереносимостью жизни, вырваться из круга абсурда. Так на первое место в философии Камю выдвигается вопрос о самоубийстве. "Есть лишь одна по-настоящему серьезная философская проблема - проблема самоубийства. Решить, стоит или не стоит жизнь того, чтобы ее прожить, - значит ответить на фундаментальный вопрос философии. Все остальное - имеет ли мир три измерения, руководствуется ли разум девятью или двенадцатью категориями - второстепенно".
Самоубийство, замечает Камю, чаще всего рассматривается как социальный феномен. "Мы же, напротив, с самого начала ставим вопрос о связи самоубийства с мышлением индивида. Самоубийство подготавливается в безмолвии сердца...". Основным стремлением Камю как раз оказывается правдивое, лишенное морализма описание того феномена интеллекта и чувств, который можно было бы назвать тягой к самоубийству. Она порождена, как ясно из сказанного, абсурдностью, безнадежностью как отличительными чертами человеческого удела. Мир вне человека не абсурден. "Если абсурд и существует, то лишь во вселенной человека". Однако, настаивает Камю, призвание человека - найти силы жить в состоянии абсурда. "Итак, я вывожу из абсурда три следствия, каковыми являются мой бунт, моя свобода и моя страсть. Одной лишь игрой сознания я превращаю в правило жизни то, что было приглашением к смерти, и отвергаю самоубийство". "Все рассуждения и зарисовки данного эссе резюмируются "мифом о Сизифе". Если Ницше предложил утратившему христианскую веру человечеству миф о "вечном возвращении", то Камю предлагает миф об утверждении самого себя - с максимальной ясностью ума, с пониманием выпавшего удела человек должен нести бремя жизни, не смиряясь с ним - самоотдача и полнота существования важнее всех вершин. Абсурдный человек избирает бунт против всех богов".


© 2009-2020  lib.ltd.ua