Веб-бібліотека - головна сторінка


Конфліктологія / За ред. Л. М. Герасіної:

Конфліктологія як наука (соціально-правовий аспект). Предмет, об'єкт, закони і методи конфліктології. Розвиток проблем конфлікту в парадигмах соціальної та правової наук. Конфлікт і механізми його розвитку. Феномен конфлікту. Конфлікти соціальної сфери. Суспільна криза. Витоки, причини та рушійні сили конфлікту. Динаміка конфлікту. Учасники і суб'єктивна складова конфлікту. Сфери розгортання конфліктів. Економічний конфлікт. Політичний конфлікт. Конфлікт культур і духовних цінностей. Етнонаціональні конфлікти. Юридичний конфлікт. Релігійні конфлікти. Розв'язання і попередження конфліктів. Засоби і механізми розв'язання конфліктів. Соціально-правові технології попередження конфліктів...

Пірен М. І. Конфліктологія: Предмет конфліктології як науки. Предмет, метод, структура конфліктології. Основні поняття та категорії конфліктології. Зв'язок конфліктології з іншими науками. Методи наукових досліджень у конфліктології. Функції конфліктології в суспільстві. Конфлікти в історії суспільної думки. Давні уявлення про конфліктність буття. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі. Природа конфліктів. Поняття, структурні елементи конфлікту. Класифікація конфліктів. Межі конфлікту. Причини конфліктів, їхні функції та профілактика. Особистісні причини виникнення конфліктів...
Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Основи музеєзнавства. Музейні установи в системі освіти, культури і туризму. Музеєзнавство як наука. Об'єкт, предмет та структура науки. Історія розвитку музейної справи в Україні. Класифікація музеїв України. Основні напрями роботи музеїв. Фондова робота. Експозиційна діяльність. Комерційна та фандрайзингова діяльність. Нові інформаційні технології музейної справи. Ринкові засади музейного менеджменту й маркетингу. Суть та завдання музейного менеджменту. Організація ефективного музейного маркетингу. Налагодження PR-комунікацій між музеєм та суспільством. Організація взаємовигідної співпраці музеїв із туристичними фірмами. Географічно-туристична пам'яткознавча характеристика визначних музеїв України...
Левчук Л. Т. Естетика: Предмет естетики: історія і теорія проблеми. Предмет естетики: проблема термінології. Предмет естетики: становлення проблематики науки. Естетика як самостійна наука. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків. Естетична діяльність та її форми. Творчий потенціал людської праці. Людина і суспільні відносини як об'єкти естетичної діяльності. З. Природа в структурі естетичної діяльності. Естетична діяльність і мистецтво. Структура естетичної свідомості. Естетичне почуття. Естетичний смак. Естетичний ідеал. Естетичні погляди і теорії. Основні естетичні категорії. Категорії "гармонія" і "міра". Категорії "прекрасне" і "потворне". Категорії "піднесене", "героїчне", "низьке"...
Блощинська В.А. Сучасне діловодство: Поняття про діловодство. Суть діловодного процесу. Нормативна база. Принципи організації діловодного процесу. Форми організації роботи з документами. Канцелярія та її функції. Документ з найдавніших часів до наших днів. Поняття про документ. Матеріали для виготовлення документів. Суть документальної інформації. Вимоги до документа. Класифікація документів. Ознаки і групи. Реквізити сучасних ділових документів та правила їх оформлення. Рівні стандартизації документів. Підготовка до складання службових документів. Мовний стиль ділового документа. Текст службових документів. Його складові частини. Композиційні особливості побудови службових текстів. Рубрикація та нумерація інформативного матеріалу. Оформлення титульної сторінки...
Іванова Т. В., Піддубна Л. П. Муніципальне діловодство: Документ і документаційне забезпечення управління. Документ, його роль та місце в муніципальному управлінні. Нормативно-методична база діловодства. Види документів та їх класифікація. Стандартизація, уніфікація і трафаретизація управлінських документів. Документування та документальне забезпечення управлінської діяльності. Основні вимоги до складання та оформлення управлінських документів. Формуляр документа, його основні реквізити та їх характеристика. Бланк документа, вимоги, що пред'являються до нього. Загальні вимоги до оформлення тексту документів. Оформлення організаційно-розпорядчої документації. Класифікація організаційно-розпорядчої документації за функціональною ознакою...
Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Соціальна робота як наукова і навчальна дисципліна. Сутність поняття "соціальна робота". Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи. Функції і принципи соціальної роботи. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна. Виникнення і розвиток теорії соціальної роботи. Передумови виникнення теорії соціальної роботи в Україні. Становлення соціальної роботи як науки в Україні. Розвиток вітчизняної теорії соціальної роботи. Сучасні теорії соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи. Людина як суб'єкт-об'єкт соціальної роботи. Соціалізація і адаптація як базові процеси соціальної роботи. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи...
Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення: Роль і значення мови в суспільному житті. Українська мова серед інших мов світу. Функції мови. Мовна норма. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль. Мова документів. Загальні вимоги до укладання та оформлення. Документ та його функції. Критерії класифікації документів. Вимоги до укладання та оформлення документів. Оформлення сторінки. Текст і його оформлення. Скорочування слів і словосполучень. Стандартизація ділового тексту. Реквізити ділових паперів. Дата. Індекс. Заголовок до тексту. Адресат. Гриф затвердження. Резолюція. Віза. Підпис. Терміни та їх місце в діловому мовленні. Професійна лексика. Використання неологізмів та запозичень. Документування в управлінській діяльності...
Масляк П.О. Рекреаційна географія: Методологічні засади рекреаційної географії. Рекреаційна географія як наука. Об'єкт і предмет рекреаційної географії. Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв'язок з іншими науками. Основні поняття рекреаційної географії. Теоретична база рекреаційної географії. Аксіоми. Теорії, які використовує рекреаційна географія. Закономірності та принципи рекреаційної географії. Районування в рекреаційній географії. Загальні засади районування. Рекреаційне районування. Рекреаційне районування світу та України. Територіальні рекреаційні системи. Системи і комплекси. Територіальні рекреаційні системи. Територіальні рекреаційні системи України і світу. Рекреаційні умови і ресурси. Поняття про географічні умови і ресурси...

"О ДУШЕ"

трактат Аристотеля, впервые систематически излагающий учение о душе (психологию); датируется ок. 334 до н. э. (т. н. 2-й афинский период - время преподавания в Ликее). Наука о душе, по Аристотелю, относится к теоретическим наукам и примыкает к физике и биологии (отсюда - предпочтение вопросам психофизиологии и характерное отсутствие этической проблематики); в трактате "О возникновении животных" имеются упоминания об "О душе" как уже написанном сочинении (736а 37, 779b 23, 786b 25, 788b 2). Однако если исходить из намеченной в 12 кн. "Метафизики" иерархии сущностей (от неживых тел к телам природным, растениям, животным, людям и богам), то психология в системе философии Аристотеля оказывается связующим звеном между физикой и первой философией (основа для позднейшей неоплатонической интерпретации).
Трактат состоит из трех книг, в первой из которых дается критический обзор мнений предшественников Аристотеля на природу души (псюхе), а в остальных двух излагается его собственное учение. Как и все сохранившиеся произведения, "О душе" относится к эзотерическим (внутришкольным) сочинениям Аристотеля; четкая структура произведения позволяет считать дошедший до нас текст в основном подготовленным самим Аристотелем, однако не до конца, о чем говорит фрагментарный характер кн. III. В соответствии с заявленным планом (De an. 11,402a) Аристотель предполагает рассмотреть природу души (этому посвящена критическая кн. и первые главы кн. II), затем - все ее привходящие свойства, из которых одни свойственны только душе (таков ум; см. отдельные главы кн. III), а другие - душе вместе с телом, таковы все душевные свойства (о них - кн. II и почти вся кн. III), отчего сама душа получает определение как энтелехия тела.
Кн. I: общее введение с обоснованием темы исследования и указанием одновременно важности и сложности предмета (гл. 1); Аристотель указывает на связь научной (описательной) психологии ( ) с физикой (402a 5), а также на специфику души как одновременно предмета и орудия познания; в отличие от математика и философа (представителей двух других теоретических наук) физик-психолог не может изучать свой предмет абстрактно: изучаемые им состояния души () "неотделимы от природной материи живых существ", они есть "смыслы, связанные с материей" ( ). Основное содержание книги - критика ранних теорий души, от досократиков до Платона. Главные возражения Аристотеля: душа не может быть ни тонкой телесной субстанцией (против древних натурфилософов), ни бестелесной субстанцией (против Платона), ибо она вообще не есть самостоятельная субстанция, ни гармонией (против пифагорейцев). Будучи источником движения (жизни) и познания, душа не должна мыслиться отдельно от движимого ею тела, без которого она не может быть ни реальным принципом жизни, ни познания.
Кн. II. Аристотель дает собственное определение души как "первой энтелехии естественного тела" (в отличие от искусственного), "обладающего органами" (органы ощущающей души - пять органов чувств, органы растительной души - внутренние органы тела, благодаря которым возможны рост, питание и порождение) (412а 27 - b 6). Начиная со 2-й главы следует подробное обсуждение душевных способностей, соответствующих трем типам жизни: растительной (питательной), ощущающей и разумной (ср. три части души в учении Платона: вожделеющая, пылкая и разумная). Сначала описывается простейшая "питательная" способность (гл. 4), которой обладают все живые существа, в т. ч. растения, а в заключение - "разумная", которой обладают только люди. Чувственному восприятию (), которое обще людям и животным, посвящены De an. II 5 - III 2; анализу пяти отдельных чувств (осязанию, обонянию, зрению, слуху, вкусу) и действию соответствующих органов - 117 - 11.
Кн. III. После отдельных чувств Аристотель обсуждает т. н. "общее чувство" ( ), у которого нет особого телесного органа, - понятие, с помощью которого он описывает организующую роль души в чувственном опыте (ср.: Plat. Theaet. 185b 4 - 186a 1). Хотя пять чувств и соответствующие органы строго отделены друг от друга (ухо слышит звуки, но не видит цвета и т. д.) и ни одно из них не сообщает ничего о сущности, но только о качествах, - наше чувственное познание предметно. Это возможно благодаря действию "общего чувства". Можно выделить четыре функции, связанные с ним: 1) восприятие общих свойств (движение, фигура, величина, единство, число; в "О памяти" 451а 17 и 452Ь 7 - 9 к ним добавляется также время) - отдельные чувства воспринимают их "привходящим образом", а не сами по себе (De an. 425a 27); 2) сведение воедино чувственных данных (ср. 425Ь 1 - 2: "не дело отдельного чувства судить о том, что эти два свойства составляют одно", напр., что "белое" и "сладкое" относятся к одному куску сахара); 3) различение разных чувств (426Ь 16: "невозможно различить посредством обособленных друг от друга чувств, что сладкое есть нечто отличное от белого, но и то и другое должно быть ясным чему-то одному") и 4) самовосприятие (425Ь 12: "мы воспринимаем, что мы видим и слышим").
Кн. III, гл. 3 - обсуждение близко связанной с "общим чувством" способности образного представления-фантасии (), промежуточного звена между чувствами и разумом. Основное внимание Аристотель уделяет нашей способности удерживать образы предметов после того, как их непосредственное восприятие прекратилось. III 4 - 6 - учение о разуме (), отмечается неаффицируемость ума объектом мышления, в отличие от аффицируемости органа чувства объектом чувственного восприятия. Гл. 5: знаменитое различение между умом активным ( ) и пассивным (). Только активный ум "существует отдельно и не подвержен ничему (), он ни с чем не смешан, будучи по своей сущности деятельностью ()"; "существуя отдельно, он есть то, что он есть, и только это бессмертно и вечно"; "ум страдательный смертей и без деятельного ума ничего не может мыслить" (430а 16 - 18,22 - 23). По существу активный ум - отдельная по отношению к душе сущность; у комментаторов традиционно отождествлялся с "внешним умом" (о ), упомянутым в "О возникновении животных" 736Ь 27 (ср. 744Ь 22). Гл. 7 - коллекция отдельных фрагментов, сохраненная издателями Аристотеля; большинство фрагментов посвящены чувственному восприятию, но заканчивается глава рассуждением о соотношении фантасии и мышления.
К "О душе" примыкает ряд т. н. малых психологических сочинений (лат. Parva naturalia): "О чувственном восприятии", "О памяти", "О сне и бодрствовании", "О сновидениях", "О предчувствии во сне", "О долголетии", "О юности и старости", "О жизни и смерти", "О дыхании".
На "О душе" в античности было составлено множество комментариев. Сохранились: парафраз Фемистия (CAG V, 3), комментарий Псевдо-Симпликия (CAG XI) и Иоанна Филопона (CAG XV). Об истории интерпретации трактата у неоплатоников см. у Блюменталя (Blumenthai), русский перевод П. С. Попова, 1937; 1975 (под ред. М. Иткина).