Веб-бібліотека

Кунченко-Харченко В.І. Документалістика:

Інформаційно-документаційне забезпечення управління. Значення документаційного забезпечення управління. Документ, системи документації. Державна система документаційного забезпечення управління. Автоматизована система документаційного забезпечення. Складання та оформлення документів. Державний стандарт на УСОРД. Вид документа. Бланк документа. Порядок адресування документів. Погодження документів. Посвідчення документа. Відмітки на документах. Вимоги до тексту документа. Складання організаційно-розпорядчих документів. Структура та оформлення кадрової документації. Систематизація документів та їх зберігання. Систематизація документів. Номенклатура справ. Формування справ. Зберігання справ...

Сморжанюк Т.П., та ін. Документарне забезпечення управління: Діловодство як галузь ведення документів. З історії документації управлінської діяльності в Україні. Особливості організації сучасного діловодства. Стилістика і службові документи. Класифікація документів. Організація документообігу на підприємстві. Нормативна база організації документування. Оформлення документів і їх реквізити. Організація документообігу на підприємстві та порядок зберігання документів. Службові документи виробничої та зовнішньоекономічної діяльності. Документування в управлінській діяльності. Документи з питань постачання і збуту. Розпорядчі, розрахунково-фінансові документи. Особливості номенклатури справ і порядок зберігання документів...
Желібо Є.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Безпека життєдіяльності як категорія. Наукові засади безпеки життєдіяльності. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти. Рівні системи «людина - життєве середовище». Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Концепція прийнятного (допустимого) ризику. Управління ризиком. Якісний аналіз небезпек. Теми для курсових, рефератів і контрольних робіт...
Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Загальні засади національної макроекономіки. Методологія національної макроекономіки. Сутність національної макроекономіки. Питання національної макроекономіки в Конституції України. Національно-економічне мислення. Показники національної макроекономіки. Оцінка продуктивності та ефективності національної економіки. Національні продуктивні сили. Теорія формування і розміщення продуктивних сил. Сутність продуктивних сил. Економічні закони і розміщення продуктивних сил. Економічне районування і територіальна структура господарства. Методологія економічного районування. Методи аналізу територіальної організації економічної системи...
Лубський В.І. Релігієзнавство: Релігієзнавство як наука. Релігія як предмет дослідження та структура сучасних релігій. Основні теорії походження релігії. Філософія релігії. Психологія релігії. Соціологія релігії. Визначення релігії. Футурологія релігії. Характеристика релігій світу. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я. Хеттська релігія. Фрігійська релігія. Сирійсько-фінікійська релігія. Халдейська релігія. Іудаїзм. Релігії Індії. Ведична релігія. Брахманізм. Індуїзм. Релігії Китаю. Конфуціанство. Даосизм. Синтоїзм. Зороастризм. Джайнізм. Сикхізм. Брахманізм. Релігія античного світу. Світові релігії. Буддизм. Загальна характеристика священних книг іудаїзму, буддизму, індуїзму і зороастризму. Християнство. Християнське віровчення...
Калінін Ю.А. Релігієзнавство: Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика. Матеріалістична концепція релігії. Марксистська релігієзнавча концепція. Об'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Натуралістична концепція релігії. Соціологічна концепція релігії. Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури. Сутність і походження релігії. Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура. Функції релігії та її роль у житті суспільства. Релігії світу. Родоплемінні культи. Магія. Фетишизм. Анімізм. Тотемізм. Землеробські культи. Шаманізм. Ранні національні релігії. Релігія Стародавнього Єгипту...
Дмитрук О.Ю., Дмитрук С. В. Екотуризм: Екологічний туризм. Основні концепції, поняття та підходи. Екотуризм базові поняття і терміни. Принципи, функції та завдання екологічного туризму. Гносеологічні та історичні основи екологічного туризму. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних природознавчих та краєзнавчих подорожей в світі. Розвиток теоретичних та практичних засад пізнавальних туристсько-краєзнавчих подорожей і екскурсій в Україні. Екотуристська діяльність. конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Екотуристська діяльність. Конструктивно-географічні основи менеджменту в екотуризмі. Науково-методичні основи менеджменту в екотуризмі. Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного менеджменту в екотуризмі...
Цюрупа М.В., Ясинська B.C. Основи сучасної політології: Становлення предмету політології - історико-наукові методологічні проблеми. Політологія в структурі політичного знання. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політологія - інтегральна соціальна наука і навчальна дисципліна. Методологічні засади, категорії та принципи політології. Основні парадигми політичного мислення. Функції політології. її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин). Протополічні погляди у країнах Стародавнього Сходу. Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки. З.Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя...

 Генрих Риккерт (1863-1936)

- один из крупных представителей Баденской школы неокантианства. Им написаны следующие работы: "Границы естественнонаучного образования понятий", "Философия истории", "Науки о природе и науки о культуре" , "Предмет познания", "Два пути теории познания". Вслед за Виндельбандом Риккерт различает науки по их методам исследования, а именно: познание общих черт явления, которые повторяются, образуют естествознание; познание же частных особенностей явлений, которые неповторимы, образуют историю. В первом случае это метод естествознания и называется он генерализирующим, во втором - это метод истории и называется он индивидуализирующим. В естествознании постоянно открывается нечто повторяющееся, постоянно воспроизводимые связь и отношение. В истории же изображается однократное, индивидуальное событие. Генерализирующий и индивидуализирующий методы познания являются противоположными, хотя как естествознание, так и история может проявлять интерес и к частному, и к общему. Эти методы противоположны логически, так как отражают различные интересы: интерес к общему и интерес к частному. В этом коренится принципиальное и основное различие между естествознанием и историей. На этой основе Риккерт проводит различие между науками о природе и науками о культуре. Вместе с тем Риккерт подчеркивает, что различие между естествознанием и историей имеет лишь методологическую и логическую противоположность, в действительности же они тесно между собою связаны, т.е. он разделяет в понятии то, что в действительности связано с другим, так как многочисленные нити связывают обе группы наук. Поэтому Риккерт считает, что результаты его анализа можно сравнить с линиями, "которыми мыслит себе географ для того, чтобы ориентироваться на земном шаре, линиями, которым точно так же не соответствует ничего действительного" [Науки о природе и науки о культуре. СПб.. 1911. С. 36]. От разделения наук на естественные и исторические Риккерт переходит к положению, что только история является подлинной наукой, так как лишь она одна имеет дело с действительностью. Риккерт пишет, что "открытая нами принципиальная логическая противоположность может быть охарактеризована и как противоположность между наукою, имеющей дело с понятиями, и наукою, имеющей дело с действительностью" [Границы естественнонаучного образования понятий. С. 230]. Риккерт стремится построить теорию исторического познания. Хотя формально Риккерт признает равноправие естествознания и истории как двух одинаково возможных логических способов образования понятий, он отдает предпочтение историческому познанию как науки об индивидуальном, к которому сводится вся действительность. Риккерт полагает, что как естествознание, так и история преобразуют действительность, однако история преобразует действительность в направлении, которое отражает характер реальности, а потому имеет неоспоримое преимущество. Он полагает, что в исторической науке предмет познания и метод познания наиболее адекватно соответствуют друг другу. В историческом познании последнее осуществляется посредством понятий об индивидуальном. И все это делает историю привилегированной наукой о действительности. Но даже такая наука, как история, согласно Риккерту, не может давать копию действительности в строгом смысле этого слова. Если история повествует лишь об индивидуальных событиях, то как она возможна как наука? И здесь Риккерт вводит материальный фактор, считая, что история превращает бытие из необозримой разнородности в обозримую прерывность. А это возможно лишь в силу того, что существует культура как особый объект. Понятие культуры, согласно Риккерту, наиболее полно выражает принцип индивидуализирующего образования понятий. В то же время культурные объекты должны быть рассматриваемы как ценности. Согласно Риккерту, лишь понятие "ценности" дает возможность отличить культурные процессы от явлений природы. Понятие ценности позволяет историку выделить из множества индивидуальных предметов действительности нечто цельное, отделить существенное от несущественного. "Лишь отнесение к ценности определяет величину индивидуальных различий. Благодаря им мы замечаем один процесс и отодвигаем на задний план другой... Ни один историк не интересовался бы теми однократными и индивидуальными процессами, которые вызываются Возрождением или романтическою школою, если бы эти процессы благодаря их индивидуальности не находились в отношении к политическим, эстетическим или другим общим ценностям" [Границы естественнонаучного образования понятий. С. 315-316]. Понятие культуры выступает для Риккерта тем моментом, который определяет предмет и метод исторической науки. Культура - это некоторая целостность, в которой историческое познание отделяет существенное от несущественного. Риккерт выделяет, таким образом, кроме понятия бытия, понятие ценности, которое находится как бы наряду с бытием. Ценность - это нечто, которое существует, это "смысл, лежащий над всяким бытием". Более того, область ценностей не только находится вместе с бытием, дополняет его, но и, согласно Риккерту, в определенном смысле противостоит сфере бытия. Он говорит, что мир состоит из действительности и ценностей. Риккерт рассматривает ценности как некое "совершенно самостоятельное царство, лежащее по ту сторону субъекта и объекта" ["О понятии философии"; "Логос". Кн. 1. С. 34]. Из этого соотношения действительности и ценностей вытекает, согласно Риккерту, подлинная мировая проблема философии, которая состоит в противоречии этих обоих царств: действительности и ценностей. Это противоречие гораздо шире "противоречия объекта и субъекта. Субъекты вместе с объектами составляют одну часть мира действительности. Им противостоит другая часть - ценности. Мировая проблема есть проблема взаимного отношения обеих этих частей и их взаимного единства" [Там же. С. 34]. По Риккерту, предметами специальных наук являются отдельные проблемы бытия, поэтому для философии не остается ни одной чисто бытийной проблемы. Перед философией стоит задача познания мирового целого, которое не может быть задачей специальных наук. Целое действительности - это не чистое понятие действительности, в нем действительность сочетается с ценностью. Философия занимается теми проблемами, которые содержат прежде всего ценности.


© 2009-2020  lib.ltd.ua